Вера Драган

31. Фізична особа як підприємець. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності 1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. 2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. 3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем. 1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця 1. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. 2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Банкрутство фізичної особи - підприємця 1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Управління майном, що використовується у підприємницькій діяльності, органом опіки та піклування 1. Якщо фізична особа - підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна. Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном. 2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна. 3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя. Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника. 4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

Мне нравится

сегодня в 1:40|Ответить

Вера Драган

32. Поняття цивільного суб’єктивного права, цивільного інтересу та цивільного обов’язку. цивільне право як суб'єктивна категорія — це можлива поведінка правомочної особи, якій відповідає міра належної поведінки зобов'язаної особи.  Суб'єктивне цивільне право слід відрізняти від правоздатності. Основні відмінності між цими категоріями полягають, зокрема, у такому:  1). Суб'єктивне право конкретне і означає наявність конкретних правомочностей стосовно цілком визначених благ;  2) суб'єктивне право може передаватися іншій особі;  3) а суб'єктивне право виникає, змінюється або припиняється за наявності певних обставин (юридичних фактів).  наявність цивільного права означає для правомочної особи:  1) можливість поводитися певним чином;  2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб;  3) можливість отримати захист порушеного права за допомогою суду, державних органів тощо.  Наприклад, власник має можливість здійснювати своє право власності, не вдаючись до допомоги інших осіб. Він також має право вимагати, щоб інші особи не перешкоджали йому в здійсненні повноважень володіння, користування, розпорядження його майном. Нарешті, в разі порушення його права власності (наприклад позбавлення можливості користуватися річчю, спроба привласнення його майна тощо) він може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод в здійсненні права користування річчю, про повернення її з чужого незаконного володіння тощо.  Крім поняття "цивільне право" цивільне законодавство використовує також поняття "цивільний інтерес".  Цивільний інтерес — це об'єкти цивільних прав, блага, прагнення особи, які не визначені законом або угодою сторін як цивільні права, але є предметом цивільних відносин. Прикладом цивільного інтересу може бути заінтересованість кредиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у збереженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог.  Цивільний обов'язок — це адресована зобов'язаній особі вимога певної поведінки, що відповідає умовам договору, закону або іншій нормі цивільного права. Він може бути також визначений як міра належної поведінки зобов'язаної особи.  Обов'язок може бути активного і пасивного типу. Обов'язок активного типу полягає у вимозі до зобов'язаної особи вчинити певну дію. Внаслідок невиконання цих дій застосовуються санкції, передбачені законом або договором. Обов'язок пасивного типу грунтується на існуванні правової заборони здійснювати певні дії. Зобов'язана особа повинна утримуватись від здійснення заборонених дій під страхом застосування правових санкцій. Заборона може бути прямою або непрямою. Так, пряма заборона має місце, коли йдеться про обов'язок наймача жилого приміщення не порушувати правила користування приміщенням, правила внутрішнього розпорядку гуртожитку тощо. Непряма заборона має місце у разі, коли вона слідує з самої суті відносин. Наприклад, з права власності випливає обов'язок пасивного типу для всіх третіх осіб — не порушувати права власника.

Мне нравится

сегодня в 1:40|Ответить

Вера Драган

33. Здійснення цивільних справ. Межі здійснення цивільних прав. Здійснення цивільних прав 1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. 2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. 3. Особа може відмовитися від свого майнового права. Показать полностью..

Мне нравится

сегодня в 1:39|Ответить

Вера Драган

34. Виконання цивільних обов’язків. Виконання цивільного обов'язку, на відміну від здійснення суб'єктивного цивільного права, завжди є юридичним фактом. Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК підставами звільнення від виконання цивільних обов'язків є: 1) умови договору; 2) положення актів законодавства. При цьому договору надається перевага перед актами законодавства: у тих випадках, коли є договір, спочатку мають бути з'ясовані умови договору; якщо ж договору немає або його тлумачення недостатньо для з'ясування того, як мають виконуватися обов'язки учасниками правочину, то слід звернутися до актів цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Це положення, встановлене у ст. 14 ЦК, грунтується на таких засадах цивільного права як неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, свобода договору, свобода підприємництва, справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства. Оскільки у ч. 2 ст. 14 ЦК йдеться про те, що особа не може бути примушена до дій, "вчинення яких не є обов'язковим для неї", виникає питання, що слід розуміти під "обов'язковими діями"? Аналіз ч. І цієї статті дозволяє зробити висновок, що маються на увазі дії, виконання яких покладається на особу договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов'язків, в першу чергу згадувалися заходи відповідальності, ЦК виходить з провідної ролі засобів заохочення. Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприклад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи). Однак на практиці все-таки частіше як стимул до виконання обов'язків застосовуються заходи відповідальності або інші засоби "негативного впливу" на зобов'язану особу, що одночасно мають на меті захист інтересів уповноваженої особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, крім основного зобов'язання (правовідношення) з договору позики виникають додаткові (акцесорні) зобов'язання або правовідношення, пов'язані з вимогами щодо забезпечення виконання основного зобов'язання. Якщо штраф - це, передусім, захід відповідальності, то застава має метою, насамперед, захист інтересів кредитора, а вже потім "принагідно" стимулює боржника до виконання зобов'язання загрозою втрати заставленого майна.

Мне нравится

сегодня в 1:39|Ответить