3. Становлення системи професійної підготовки вчителів української мови і літератури

Ретроспективний аналіз філологічних, історико-педагогічних літературних та інших джерел засвідчує, що в становленні системи підготовки майбутніх учителів української мови і літератури можна умовно виділити кілька етапів: ХYІІ –початок ХХ ст. - становлення і формування основ вітчизняної педагогічної освіти; 1917 –1930 рр. –пошуки нових підходів до підготовки майбутніх українських словесників; 30 –80 роки ХХ ст. –становлення і розвиток української філологічної освіти в педагогічних ВНЗах на засадах партійно-класової методології; 90-і рр. ХХ століття -початокХХІ ст- модернізація професійної парадигми майбутніх учителів української мови і літератури.

Еталоном 20-х років ХХ ст. вважався вчитель з високою нацiональною свiдомістю і самосвiдомістю, ґрунтовними знаннями, досконалим володiнням укpаїнською лiтеpатуpною мовою, методичними вміннями. Для кінця 20-х –початку 70 років був потрібний учитель -взірцевий виконавець партійних указів і постанов. Словесник 70- 80-их років мав бути не лише інтерпретатором положень, викладених у підручниках, а й дослідником, котрий щоденно працює над новими ефективними методами роботи з учнями. В 90-і роки ХХ –на початку ХХІ ст.відбулася модернізація професіограми в аспекті становлення багаторівневої освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр), орієнтованої на формування педагога-словесника, здатного прилучити учнівську молодь до духовного багатства і краси рідного слова, закодованого у фольклорі, письмових пам'ятках, художніх творах, до розвитку лінгвістичного мислення, мовного чуття, комунікативної компетенції вихованців.

Характерною особливістю початку третього тисячоліття стало активне зростання культурного потенціалу українського народу. Однак позитивні зрушення в освітянській сфері гальмуються через відсутність належної державної ідеології, що має утверджувати і поши рювати національну ідею. Якісне збагачення змісту складових системи професійної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури важливо здійснювати як з урахуванням національно - освітніх традицій, так і зарубіжного досвіду, зокрема Великобританії, Франції, Німеччини, США, Росії, Польщі.

Названі країни відрізняються традиціями та характером освіти, але в останні десятиріччя їх об'єднує проблема підготовки творчого вчителя-професіонала, готового працювати в демократичному суспільстві. Простежується орієнтація на консервативне збереження національних виховних традицій, авторитет культуромовної особистості, інтенсивна модернізація,розвиток творчої індивідуальності студента, поліпрофільність і міждисциплінарна підготовка, тенденція гнучкості, варіативності, відкритості, орієнтації на неперервність освіти, на професіоналізацію педагогічної підготовки. Спостерігається тенденція до збільшення обсягу самостійної індивідуальної роботи студентів, посилення психологічної підготовки, широкого застосування у професійній підготовці нових освітніх технологій, у т.ч. інформаційних та Інтернет-технологій. Отримала поширення концепція формування компетентного спеціаліста, основна ідея якої -досягнення майбутніми вчителями професійних умінь і навичок, акцент на індивідуальний підхід, розвиток самоорганізації, саморозвитку і самовдосконалення, спеціалізація не тільки з урахуванням обраного навчального предмета, а й специфіки навчального закладу, де працюватиме фахівець.