1.2. Злочинна діяльність л. Берії на посаді Наркома нквс .

22 серпня 1938 р. Лаврентій Павлович Берія, перший секретар КП(б) Грузії, був призначений першим заступником наркома НКВС СРСР. Він переїздить до Москви, і з цього моменту можна починати відлік його діяльності як великого державного діяча Радянського Союзу.

Як згадує співробітник НКВС — НКДБ П. А. Судоплатов, «у липні 1938 року судно, на якому я перебував, пришвартувалося в Ленінградському порту . Я тут же виїхав нічним поїздом до Москви... На наступний день рано вранці я був викликаний до Берія, новому начальнику ГУГБ НКВД, I-ому заступнику Єжова. До цього про Берія я знав тільки те, що він очолював ГПУ Грузії в 20-х роках, а потім став секретарем ЦК КПГ...Моя перша зустріч з Лаврентієм Павловичем тривала, здається, близько 4-х годин. Він задавав мені питання за питанням, бажаючи підвищити про всі деталі операції проти Коновальця і про ОУН з початку її діяльності... Берія проявив великий інтерес до диерсійних партизанських загонів, що базувались в Барселоні і т. д.» [21, с. 171-184].

Берія, як ми бачимо, наполегливо цікавиться всіма сторонами поточної оперативної роботи. Більш того, перше, що він зробив, ставши заступником Єжова, перемкнув на себе зв'язок з найбільш цінною агентурою, яка раніше перебувала у контакті з керівниками провідних відділів та управлінь НКВС.

Берія, був професіоналом розвідки, а розвідка завжди вважалася «передовою лінією оборони», тому поліпшення якості її діяльності і стали основними пріоритетами для наркома.

У 1937-1938 роках в результаті репресій, проведених всередині НКВС, фактично були припинені розробки в галузі науково-технічної розвідки, припинені роботи по створенню мережі агентів впливу на Заході, та й самі агенти, знали, що відбувається на батьківщині, відчували себе знервовано, а іноді, як ми говорили раніше, просто втекли. У той же час значні сили розпорошувалися на боротьбу з мало що з себе представляючими, українськими націоналістичними організаціями і стеженням за різношерстої російської еміграцією по всьому світу. Пріоритетом же радянської розвідки Партія вважала боротьбу з троцькістськими організаціями, фізичне усунення Троцького Л Д. (кодова кличка «Старий») і його найближчих соратників. Таке положення справ справжніх професіоналів задовольнити ніяк не могло, але розвідка, на жаль, не та сфера, де одним розпорядженням або внутрішньою інструкцією можна було швидко виправити або усунути недоліки. Крім того, для якісної роботи розвідки необхідні високопрофесійні кадри, а їх підготовка також займає тривалий час. Тому вже 3 травня 1939 року виходить наказ наркомату СРСР за № 00476 з оголошенням положення і нового штату відділу кадрів НКВС СРСР (у 2-му параграфі під назвою «Завдання відділу», пунктах 6 і 7-му говориться, що «на відділ покладається керівництво підготовкою, перепідготовкою та удосконаленням командного і начальницького складу військ НКВС у військових навчальних закладах, підпорядкованих відділу кадрів НКВС СРСР, у пункті 7-му покладається обов'язок «керівництво підготовкою та перепідготовкою кадрів в оперативно-чекістських школах і курсах НКВС та удосконалення начальницького складу державної безпеки НКВС. Вища школа НКВС підпорядковується заступнику Народного комісара Внутрішніх справ СРСР з кадрів» [2, c. 7-12].

Берія був ініціатором одного з найстрашніших злочинів сталінського режиму — розстрілу понад 25 тисяч польських офіцерів, захоплених НКВС після падіння польської держави. 5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП(б), одержавши зовсім секретне повідомлення Берії Сталіну, у якому пропонувалося розглянути справи польських військовополонених «в особливому порядку, із застосуванням до них вищої міри покарання — розстрілу», ухвалило рішення щодо страти «25700 польських громадян, що перебувають у радянських таборах і в’язницях; розгляд справ провести без виклику арештованих і без пред’явлення обвинувачення». Масові розстріли були вчинені в Катмні (Смоленська область), у Старобельському (біля Харкова) і Осташковому (Калінінська область) таборах, а також в інших місцях ув’язнення, у яких перебували поляки. Був знищений очільники польської армії — одних тільки генералів, полковників, підполковників було 295. У числі загиблих було 320 євреїв. Серед розстріляних у Катині був батько знаменитого польського кінорежисера Анджея Вайди, який збирається поставити фільм про катинську трагедію[15, c. 28].

Берія винний у загибелі радянських воєначальників у роки Великої Вітчизняної війни. У червні — липні 1941 року були арештовані два колишні начальники Головного управління протиповітряної оборони — Герої Радянського Союзу, генерал-полковник РОЦІМ Г. М. Штерн і генерал-лейтенант авіації Є. С. Птухін, всі троє колишніх комадуючих Військових Повітряних Сил Червоної Армії: генерал-полковник А. Д. Локтіонов, двічі Герой Радянського Союзу Я. В. Смушкевич. Крім них була арештована велика група генералів ВПС і професорів військових академій Червоної Армії. 16 жовтня 1941 року, коли доля Москви висіла на волоску, були розстріляні генерали Н. А. Клич, С. А. Черних, С. М. Мищенко, Р. Ю. Клаввньш, А. Н. Крустиньш, А. І. Дальберг й А. Я. Доннеберг, а 28 жовтня по особистій вказівці Берії страчені генерали А. Д. Локтіонов, РОЦІМ. Штерн, Ф. К. Аржерухін, Я. В. Смушкевич, І. І. Проскурін, РОЦІК. Савченко, М. М. Каюков, П. С. Володін [23, c. 76].

Інші арештовані генерали були знищені через деякий час. Як відзначає автор статті «Чорний день Червоної Армії» Олександр Печьонкін («Незалежний військовий огляд» № 6, 2003 р.), 15 листопада 1941 року Берія звернувся в Державний Комітет Оборони із проханням дозволити негайно розстріляти всіх присуджених до вищої мірі покарання в обхід існуючих законів. [20, 12] Але ще до цього, за перші три з половиною місяця війни, було розстріляно понад 10 тисяч військовослужбовців Червоної Армії, головним чином її командирського складу. Одночасно Берія запропонував надати Особливій Нараді НКВС СРСР право виносити смертні вироки по справах, передбачених 58 статтею Кримінального кодексу РСФСР. Через два дні після звернення Берії, Сталін підписав постанову ГКО, у якій повністю схвалювалася ця пропозиція. Проходить два місяці, і Берія направляє Сталіну список 46 арештованих органами НКВС. У ньому було 17 генералів і кілька керівників оборонної промисловості, у тому числі колишній нарком боєприпасів І. П. Сергєєв, його заступники, начальники управлінь і відділів, кілька працівників наркомату авіаційної промисловості. Багато з них були арештовані напередодні й у перші тижні війни. Сталін, ознайомившись зі списком, написав «Розстріляти всіх пойменованих». І 13 лютого 1942 року Особлива Нарада НКВС прийняла рішення про страту, що й було зроблено 23 лютого в день Червоної Армії [23, c. 66].

Таким чином, у той час, коли радянські війська вели найтяжкі бої з німецькими загарбниками, Берія із благословення Сталіна, знищував її командний склад, об’єктивно граючи тим самим на руку гітлерівському фашизму.

18 листопада 1941 року Берія наказав «очистити Москву та Московську область від антирадянського елементу». У ньому говорилося: «В 10-денний строк повинен бути проведений повний облік всіх осіб, що судилися за різні контрреволюційні злочини, родин репресованих, а також додатково виявлені проживаючі особи німецької, фінської, італійської, румунської й угорської національностей. Весь підзвітний елемент обставити агентурами, а осіб, що виявили антирадянські дії в цей час, заарештувати й справи на них передати у військові трибунали». На підставі цього наказу було розстріляно кілька тисяч чоловік, у тому числі жінки і дорослі діти осіб, арештованих в 30-і роки. 4 вересня 1942 року у Москві, за розпорядженням Берія була арештована Катерина Максимова — дружина легендарного радянського розвідника Ріхарда Зорге, який в той час був утримуваний у японській в’язниці, та заслана в Красноярський край. Вона померла від важкої хвороби 3 липня 1943 року. Берія особисто допитував її на Луб’янці.

Берія був ініціатором волаючого злочину сталінського режиму — депортації в роки війни населення Республіки Німців Поволжя, багатьох народів Північного Кавказу й Криму. За його пропозицією 28 серпня 1941 року був видано Указ Президії Верховної Ради СРСР про виселення німців, що здавна проживали на території Росії, у Казахстан і Сибір. Було насильно депортоване понад 1 мільйон чоловік, у тому числі з Москви близько 9 тисяч німців. Операцію по їхньому виселенню зі столиці контролював особисто Берія, поклавши персональну відповідальність за її здійснення на начальника НКВС по Московській області Журавльова й начальника Другого Керування НКВС Федотова. За наявними відомостями з 1941 року по 1946 рік у сталінських таборах, в’язницях і трудових арміях загинули 450 тисяч німців — кожен третій.

За пропозицією Берії 31 січня 1944 року ДКО прийняв постанову про виселення чеченців й інгушів у Середню Азію. 23 лютого 1944 року почалася їхня депортація. 7 березня 1944 року Берія повідомив Сталіну, що в проведенні операції брали участь 19 тисяч офіцерів і бійців НКВС, стягнутих з різних областей, значна частина яких до цього брала участь в операції по виселенню карачаївців і калмиків й, крім того будуть брати участь у майбутній операції по виселенню балкарців. У результаті трьох проведених операцій виселені в східні райони СРСР 650 тисяч чеченців, інгушів, калмиків і карачаївців». За деякими оцінками під час депортації загинуло близько 150 тисяч чоловік [24, c. 8].

Після завершення операції по виселенню цих кавказьких народів і калмиків, Берія приступився до депортації кримських татар. 10 травня 1944 року він направив Сталіну доповідну записку, у якій говорилося: «... НКВС вносить на Ваш розсуд проект рішення Державного Комітету Оборони про виселення всіх татар з території Криму». Наступного дня ДКО прийняв таку постанову, і кримські татари були депортовані в Середню Азію. Загальна чисельність виселених склала понад 200 тисяч чоловік. Одночасно були депортовані греки, що проживали в Криму, болгари, частина вірменів. Через два місяці, 31 липня 1944 року ДКО прийняв постанову про виселення месхетинських турок, курдів, хемшидів із західних районів Грузії. У цілому в Середню Азію було депортовано близько 100 тисяч чоловік. А 13 червня 1949 року з Азербайджану були депортовані ассірійці, християни в релігійному відношенні, що бігли в Росію з Туреччини в 1915 році.

«Вождь народів» по «достоїнству» оцінив дії Берії і його сатрапів. Він у травні 1944 року був призначений заступником Сталіна в ДКО, а безпосередньо керували операціями по депортації його заступники Сєров і Круглов і Абакумов, які нагороджені за свої «ратні подвиги» орденами Суворова I ступеня.

Саме тому в роботі над цим розділом, ґрунтуючись на принципі об’єктивізму, основний акцент ми робили на дослідження тих подій, які характеризують Берія з іншої сторони, з боку державного діяча, керівника найвищого рангу, так як саме цей напрямок вивчено значно меншою мірою, ніж діяльність Берія - ката і кар’єриста, а наведені вище факти дають нам можливість зробити наступні висновки: .

- Берія вдалося в найкоротші терміни налагодити ефективну роботу розвідки, практично загубленій в 1937 - 1938 роках.

- З приходом нового наркома політичні репресій і переслідування в країні не зменшилися, але й не збільшилися, як це звичайно було при колишніх нових призначеннях. Робота наркомату стала більш професійною, з більшою опорою на закон, але практика беззаконня і фальсифікацій викоренена не була.

- Очолюваний Берія НКВС эффективш виконував будь-які розпорядження політичного керівництва країни, в тому числі і депортації цілих народів і операції з масових ліквідацій. Це свідчить про те, що Берія був не в меншій мірі пов'язаний в тій системі організованого терору, яка була створена в СРСР в 20 - ті – 30-ті роки.

- В початковий період війни саме Берія виступив з ініціативою створення ДКО, робота якого виявилася виключно вдалою та оперативної у роки Великої Вітчизняної війни. І в подальшому, протягом усієї війни, Берія діяв досить ініціативно і продуктивно, несучи пряму відповідальність за організацію роботи цілого ряду відомств, промислових програм.

Таким чином, зазначимо, що призначення Берія на посаді керівника НКВС з практичної точки зору виявився виправданим для сталінської системи. І саме в якості наркома Внутрішніх Справ він сформувався як державний діяч Союзу РСР.

Розділ ІІ. РОЛЬ Л. П. БЕРІЇ В РЕОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ГУЛАГУ, В ПЕРІОД З 1939 ПО 1945 РОКИ.