5. Китай. Соціально-економічний та політичний розвиток країни у другій половині XX — на початку XXI століття.

Китайський народ під час війни з японськими агрессорами (1937–1945) зазнав величезних людських та матеріальних втрат. Загинули численні культурні цінності, були зруйновані міста, країна фактично розпалась на самостійні райони. У Китайській Республіці запанували голод, епідемії, злидні.

У серпні 1945 р. радянські війська розгромили японську армію, і величезна територія Північно-Східного Китаю — Маньчжурія — була окупована радянською армією. На її території почали спішно формуватися військові підрозділи Компартії Китаю (КПК). Проте як тільки у травні 1946 р. радянські війська залишили країну, тут розпочалася громадянська війна.

Восени 1948 р. — у січні 1949 рр. відбулися вирішальні бої громадянської війни. Наприкінці січня 1949 р. комуністичні війська під командуванням Лінь Бяо захопили Пекін. Залишки військ Чан Кайші евакуювалися на о. Тайвань і створили там острівну Китайську Республіку.

А на території континентального Китаю 1 жовтня 1949 р. була проголошена комуністична Китайська Народна Республіка, яку одразу ж визнав СРСР. Главою держави став лідер Компартії Китаю (КПК) Мао Цзедун.

До 1957 р. в КНР тривав відбудовчий період, під час якого завдяки допомозі СРСР було побудовано понад 200 промислових підприємств, підготовлено близько 30 тисяч китайських спеціалістів. Понад 20 тисяч радянських спеціалістів передавали свій досвід безпосередньо в Китаї.

Але головне те, що, посилаючись на радянський досвід, узаконювалося

всевладдя КПК в Китаї та її лідера Мао Цзедуна. Поступово почав формуватися культ особи Мао, якого називали «китайським Сталіним» і «наймудрішим вождем».

Робота з таблицею

Розвиток Китаю

«Три червоних прапори» (1958–1960 рр.)

«Культурна революція» (1966–1976 рр.)

У 1958 р. (з метою прискорення економічного розвитку країни) у Китаї розпочинаються перетворення, відомі як курс «трьох червоних прапорів», що складався з кількох етапів: • «генеральна лінія» — курс на форсовану побудову соціалізму; • «великий стрибок» — форсований розвиток промисловості, щоб «наздогнати і перегнати капіталістичні країни»; • «народні комуни» — створення замість кооперативів народних комун з високим рівнем усуспільнення власності (запровадження зрівняльного розподілу їжі та одягу, воєнізація праці і побуту). «Великий стрибок» і комунізація села мали важкі наслідки для економіки: розпочинається глибока економічна криза, вихід з якої було знайдено через запровадження курсу «врегулювання» (відновлення кооперативів, приватної торгівлі, відмова від ідеї комун). Цей експеримент спричиняє незадоволення, призводить до формування опозиції режимові Мао, проти якої Мао розгортає репресії

У 1966 р. розпочинаються перетворення в культурній сфері (мета — формування нової революційної свідомості, що сприятиме побудові нового комуністичного суспільства). «Культурна революція» передбачала знищення старої «буржуазної» культури і поширення ідей Мао. Фактично «культурна революція» перетворилася на акцію організованої боротьби проти опозиції. Для цього зі школярів і студентів створювали загони відданих Мао хунвейбінів — «червоних охоронців». «Культурна революція» сприяла встановленню абсолютної влади Мао Цзедуна, що тривала аж до його смерті 9 вересня 1976 року

У жовтні 1976 р. (після смерті Мао) в ході боротьби за владу була розгромлена «банда чотирьох» (найближчих соратників Мао). Із липня 1977 до лютого 1997 р. при владі перебував один з лідерів опозиції (не обіймаючи офіційних посад) — Ден Сяопін, якого небезпідставно вважають архітектором китайських реформ.

Реформи передбачали «чотири модернізації» у промисловості, сільському господарстві, науці та галузі оборони.

Перший етап. Розпочався в грудні 1978 р. і передбачав реформу сільського господарства на основі розпуску комун та впровадження сімейного підряду, пожвавлення приватної торгівлі. Протягом 1979–1981 тривала реконструкція народного господарства — були знижені планові показники, скорочена армія та військові видатки, військова промисловість почала випускати техніку для сільського господарства.

Другий етап. Розпочався в жовтні 1984 р. і передбачав реорганізацію промисловості шляхом обмеження адміністративного втручання, переведення підприємств на госпрозрахунок за умов стимулювання ринкових відносин. Водночас заохочувалося використання іноземного капіталу в межах так званих особливих економічних районів та вільних економічних зон.

Третій етап. Розпочався в березні 1985 р. і передбачав реформування управління, науки та техніки, освіти з метою розгортання і впровадження НТР.

Четвертий етап. Розпочався в 1985 р. і був спрямований на посилення позицій національної валюти, приватної власності та реформування банківської та податкової системи.

Внаслідок реформ темпи приросту виробництва в КНР у 80‑х рр. складали 12—18 % щорічно, а в 90-х рр. — 10,2 %.

Проте економічне піднесення відбувалося на фоні збереження комуністичної влади та ідеології. «Чотири принципи» Ден Сяопіна були покладені в основу Конституції КНР 1982 р.: соціалістична перспектива, диктатура пролетаріату, керівна роль КПК, дотримання ідей марксизму-ленінізму і Мао Цзедуна.

Офіційно в КНР будується «соціалістична ринкова економіка».

Будь-які спроби реформування політичної сфери життя суспільства спричинили жорстку реакцію влади.

Економіка Китаю посідає сьоме місце у світі й вимагає постійного збільшення обсягів зовнішньої торгівлі. Найвищі показники зовнішньоторгового обігу КНР у 2004 р. були досягнуті з Японією, США, Ґонконґом, Республікою Кореєю, Тайванем, Німеччиною та Сінгапуром. Динамічно розвиваються й українсько-китайські відносини: за обсягом торгівлі Китай посідає друге місце після Росії.