3. Близькосхідна проблема та способи її врегулювання.

Під час Другої світової війни єврейський народ зазнав жахливої катастрофи: 6 млн євреїв із 14 млн було знищено в нацистських концтаборах. Тому доречною була ідея про створення незалежної єврейської держави. Цю ідею ще наприкінці ХІХ ст. висунув австрійський журналіст Т. Герцл, а в 1897 р. сіоністським конгресом у Базелі (Швейцарія) було ухвалено рішення про утворення держави євреїв на території Палестини.

У країнах Близького Сходу після Другої світової війни розпочинається процес деколонізації й утворення нових держав, який відбувався мирним шляхом — у формі відмови Великої Британії і Франції від своїх мандатів на певні території. У 1946 р. було проголошено незалежність Йорданії і Сирії, 1955 р. — Оману, 1961 р. — Кувейту, 1967 р. — Ємену, 1971 р. — Катару і Об’єднаних Арабських Еміратів.

Переломною подією в історії близькосхідного регіону стало утворення держави Ізраїль: 29 листопада 1947 р. Генеральна Асамблея ООН приймає резолюцію (№ 181), яка передбачала утворення в Палестині двох держав — єврейської та арабської. На підставі цієї резолюції 14 травня 1948 р. було проголошено створення єврейської держави Ізраїль.

Араби-палестинці своєї держави не створювали, демонструючи невизнання резолюції № 181. Уже 15 травня 1948 р. розпочинається перша арабо-ізраїльська війна, внаслідок якої Ізраїлю відійшла значна територія, що мала належати палестинцям.

На розвиток країн Близького Сходу суттєво вплинула позиція великих держав в умовах «холодної війни»: хто надавав економічно-фінансову, військову і політичну допомогу, той і визначав політичний курс держав.

СРСР спочатку підтримував Ізраїль проти проанглійськи налаштованих арабів, але потім (з кінця 40-х — початку 50-х рр.) перейшов на бік арабів (Єгипту, Сирії) в наступних арабо-ізраїльських війнах (1956 р., 1967 р., 1973 р.). США надавали підтримку Ізраїлю з середини 50-х рр.

Вплив США відчутно посилився після переорієнтації Єгипту в сер. 70-х рр. на західну модель розвитку та організації мирного процесу в регіоні (шляхом примирення арабських країн з Ізраїлем, починаючи з Кемп-Девідської угоди 1978 р.).

Поступово Арафат переходить до ідеї створення палестинської держави не замість Ізраїлю, а поряд з ним. У грудні 1987 р. на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа розпочалося народне повстання без застосування зброї («інтифада»). У листопаді 1988 р. Національна рада Палестини в еміграції проголосила незалежність Палестини. У 1994 р. лівий уряд Ізраїлю уклав угоду з Арафатом про надання Палестині автономії. Але після перемоги на виборах в Ізраїлі правих партій ситуація загострилася. Крах СРСР сприяв зростанню впливу США на Близькому Сході.

Спроби ро зв’язання Палестинсько ї проблеми

Дата	Подія
Кінець 50-х рр.	Виникнення Руху за національне визволення з Я. Арафатом у Кувейті
1964 р.	Створення Організації визволення Палестини (ОВП), голова з 1969 р. — Ясір Арафат
1979 р.	Ізраїльсько-єгипетська Кемп-Девідська угода: виводила Єгипет з війни, Ізраїль повертався на Синайський півострів. ОВП переміщується до Лівану. 1982 р. це спричинить окупацію Ізраїлем Південного Лівану
1987 р.	Початок народного повстання палестинців без застосування зброї («інтифада») на лівому березі р. Йордан і в секторі Газа
1988 р.	Проголошення незалежності Палестини Національною радою Палестини в еміграції
1993 р.	Ізраїльсько-палестинська домовленість про надання обмеженої автономії сектору Газа та району Єрихону у складі Ізраїлю
1994 р.	Мирний договір між Ізраїлем та Йорданією, автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан
1995 р.	Ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан
2000 р.	Курс уряду А. Шарона на згортання Палестинської автономії. Дестабілізація ситуації в регіоні
2003 р.	Висунення президентом США Дж. Бушем нового плану врегулювання проблеми: припинення насильства обох сторін, розмежування палестинської та ізраїльської територій, проголошення незалежності Палестинської держави