9.1.2. Температура

Ознайомлення з річними ізотермами планети, які розташовані паралельно екватору, дає уявлення про температурний режим земної кулі. Північна півкуля тепліше південної, а термічний екватор знаходиться майже весь у північній півкулі. Середньорічні ізотерми 30^о проходять лише в північній і центральній Африці, у зв’язку з чим цей материк відрізняється жарким кліматом.

У тропічних районах добові коливання температури перевищують річні (тобто різницю між середніми температурами найтеплішого і найхолоднішого місяців), що визначає важливі біологічні наслідки: в широколистяних дощових лісах різноманіття життя досягає максимуму. В поза тропічних районах, навпаки, тепловий режим протягом року виражений чітко: в північній півкулі січень найхолодніший місяць, а липень, навпаки, найтепліший; в південній півкулі спостерігаємо протилежне. Врахування цих крайніх температур у біології є дуже важливим.

У південній півкулі, більша частина якої зайнята океаном, ізотерми січня і липня майже прямі. В північній півкулі, навпаки, наявність потужних материкових мас сильно порушує хід ізотерм.

Наприклад, січнева ізотерма 0^о практично перетинає Європу в напрямку північ-південь від 46^о до 71^о північної широти, а вздовж 60-ї паралелі середня температура змінюється від 5^оС на півдні Норвегії до –38^оС в Сибіру, що становить різницю в 43^оС.

Річним ізотермам відповідають ті чи інші біоми наземної рослинності. Відправною точкою у їх розмежуванні і розпізнанні є життєві форми – біоморфи рослинності (трави, чагарники, листопадні та хвойні дерева тощо).

9.1.3. Освітлюваність

Екологічне значення освітлюваності характеризується трьома аспектами – тривалістю, інтенсивністю і характером (тобто довжиною хвилі світлового потоку). Інтенсивність і характер освітлюваності піддані сильній мінливості під впливом місцевих факторів і відбиваються в основному на мезо- і мікрокліматі.

Зупинимося лише на тривалості дії світла. Відомо, що вісь Землі нахилена до площини екліптики під кутом 66^о33^'. Цей нахил зумовлює неоднаковість тривалості дня та ночі. Якщо взяти для прикладу 40^о північної широти, яка знаходиться недалеко від Львова, то тривалість дня та ночі тут розподіляється таким чином (табл. 9.1):

Таблиця 9.1. Розподіл дня і ночі на 40^о п. ш.

місяць	день, год.	ніч, год.
січень	9,5	14,7
лютий	10,5	13,7
березень	11,9	12,3
квітень	13,0	11,0
травень	14,3	9,9
червень	18,8	5,4

У період рівнодення, 21 березня і 23 вересня день і ніч на всій Землі мають однакову тривалість.

Важливу роль тут відіграє падіння сонячного проміння, поглинання якого атмосферою тим більше, чим менший кут.

9.1.4. Відносна вологість і опади

Відносна вологість у відсотках визначається як відношення фактичної пружності водяної пари, яка міститься у повітрі, до пружності насиченої пари при тій же температурі. Наприклад, у січні в Україні вона коливається в межах 80...85%.

Зростання температури відбувається одночасно зі спадом відносної вологості. В полудень літнього сонячного дня спостерігається найнижчий показник відносної вологості.

Найбільша кількість опадів випадає в тропіках. Індонезія, басейн Амазонки і частина Африки одержують понад 2 тис. мм опадів на рік. Однак у тропічній зоні трапляються і дуже посушливі райони, зокрема, пустеля Сахара і північна частина Чилі. В окремих регіонах Африки, розташованих у прибережній пустелі, за 10 років випадає всього 1,8 мм опадів. Поза тропіками опадів менше, за винятком гірських масивів – Альп, Карпат, Піренеїв, Скандинавських гір, Гімалаїв, Анд. В Азії – між Каспійським морем і східним Китаєм, а також на крайній півночі Америки і Азії опадів випадає менше 250 мм.

Неважко виявити, що зони з невеликою кількістю опадів характерні для посушливих районів, де відносна вологість становить менше 50%. Райони пустель, аридні (посушливі), напіваридні і дуже посушливі, також збігаються зі слабо зволоженими областями. Вони розташовані або по сусідству з холодними морськими течіями, якщо ці райони прибережні, або в центрі крупних материків (пустеля Сахара в Центральній Азії).