6. Заходи консервативно-охоронної стабілізації Олександра ііі у галузях освіти, судочинства, земського і міського самоврядування в українських губерніях у 1880-х – на початку 1890-х рр.

Після вбивства Олександра ІІ 1 березня 1881 р. народовольцями до влади прийшов Олександр ІІІ (1881 – 1894 рр.), який проводив курс консервативно-охоронної стабілізації, або, як прийнято було називати в радянській історіографії, курс контрреформ. Ідеологічними провідниками цього курсу були сподвижники нового царя К. Победоносцев та І. Делянов. Фундаментальнее значення мало «Розпорядження про заходи до охорони державного порядку і громадського спокою і приведення певних місцевостей імперії у стан Посиленої Охорони» від 14 серпня 1881 р. Утверджувалося два положення: «Посилена Охорона» і «Надзвичайна Охорона». Другий найважливіший документ: декрет від 12 березня 1882 р. про право ставити будь-якого громадянина під гласний нагляд. Створювалися елементи поліцейської держави.

Вже Маніфест царя від 29 квітня 1881 р. показав, що однією з найважливіших задач стало відновлення в повному обсязі уваровської формули -–«самодержавство – православ’я – народність». Це визначило зміни політики в галузі освіти. Виявом цього став спеціальний циркуляр щодо середніх шкіл від 20 листопада 1882 р., виконання якого мусило встановити «порядок і дисципліну» в навчальних закладах. Наступним кроком був новий університетський статут, що став законом 23 серпня 1884 р. Цей «чавунний» статут повністю ліквідував автономію університетів, віддаючи ВНЗ у розпорядження міністра та попечителя навчального округу. При цьому виборність університетських посад скасовувалася, а вводилися державні іспити, контроль за змістом викладання та нагляд за студентами.

Восени 1884 р. розпочалися студентські заворушення у Київському університеті св. Володимира, внаслідок яких двері ВНЗ були зачинені до 1 січня 1885 р. У 1885 р. для студентів ввели форму, а також плату за навчання, що дорівнювала 50 крб на рік. Студентське невдоволення не вщухало. Тому у 1887 р. тимчасово були зачинені університети у Санкт-Петербурзі, Казані, а в українських губерніях – у Харкові та Одесі. Така ж доля спіткала і Харківський технологічний інститут.

25 лютого 1887 та 14 липня 1889 рр. царизм став на шлях ревізії судової реформи 1864 р. Нові судові закони були спрямовані проти суду присяжних, ліквідовували мировий суд, вводили призначення міських суддів урядом. По селах вводилися земські начальники, які зосереджували адміністративну й судову владу та повновладно розпоряджалися життям селян. У 1894 р. новий МЮ Муравйов взявся було за перегляд судових статутів у цілому, але не встиг цього зробити за життя Олександра ІІІ.

Нове земське «Положення про губернські та повітові земські установи» від 12 червня 1890 р. встановлювало становість виборних курій. Вибори земських гласних відбувалися практично на двух зборах: в одному брали участь тільки дворяни, в другому – всі інші виборці. Відтак зберігалася й посилювалася перевага дворян серед гласних. Обрання гласних від селян безпосередньо на сходах відмінялося і таким чином зводило нанівець селянське представництво в земствах. Селянські сходи направляли своїх представників на волосний схід, там обирали кандидатів у гласні, а вже з них губернатор призначав певну кількість гласних. Істотно знижувався земельний ценз для дворян: з 200 до 125 десятин. Майновий ценз дорівнював 15 тис крб. Новий закон вводив у земську систему ще одну ланку – губернське у земських справах присутствіє у складі губернатора, віце-губернатора, управляючого казенною палатою, прокурора окружного суда, від земства – голова губернської земської управи, він же губернський предводитель дворянства і губернський гласний. Ця установа взяла земства під повний контроль. Губернатори буквально тероризували земських діячів. Це поглиблювало опозиційність земського руху стосовно уряду.

Царизм пішов на ревізію й міського положення 1870 р. За законом від 11 червня 1891 р. головним виборцем стали власники нерухомості від 300 до 3000 крб, а дрібні торговці і прикажчики позбавлялися виборчих прав. Управління містами передавалося до рук великої буржуазії, дворянства. В результаті у думах збільшилася питома вага гласних з середньою та вищою освітою, інтелігенції. Міські вибори тривали у 1892 – 1894 рр. На початку ХХ ст. думи переходять до діяльності на основі плановості. При управах створюються статистичні бюро. У міському середовищі окреслюються риси організації виборчої системи – загальної, рівної, прямої, таємної подачі голосів. Необхідним елементом виборчої боротьби стають «наради виборців».

Отже, заходи Олександра ІІІ на консервативно-охоронну стабілізацію, що проводилися в Наддніпрянщині у 80-х – першій половині 90-х ХІХ ст., стали кроком назад від попереднього курсу буржуазно-ліберальних реформ.