2. Конституційні реформи Габсбургів 1860-х рр. І закріплення політичної монополії за польською елітою в Галичині

На початку 1860-х рр. в Австрійській імперії відбулася нова серія змін та реорганізацій в управлінні імперією. Це сталося після невдалої війни Австрії з Італією в 1859 р. Цісарські патенти 1860 – 1861 рр. започаткували період «конституційної ери».

20 жовтня 1860 р. імператорський диплом затвердив відновлення конституційного правління. Видавав, змінював та скасовував закони імператор, але за співучасті рейхстагу та місцевих сеймів (ландтагів). Автономні права коронних країв відновлювалися. Ландтаги отримували широкі повноваження. У Відні створили державне міністерство, яке координувало міжкрайові стосунки. Центральні міністерства внутрішніх справ, юстиції, віросповідань і освіти ліквідовувалися. Це був крок на шляху перетворення держави на союз самостійних адміністративних, можливо національних одиниць.

Однак під тиском централістів імператорський патент 1861 р. суттєво міняв напрям адміністративної реформи. За цим документом утверджувалося панування поляків:

1. Намісник призначався з польської аристократії. 2. У Відні польські інтереси пильнував «міністр у галицьких справах». 3. Виборча система від курій забезпечувала полякам відчутну перевагу у крайовому сеймі і в Державній Раді. 4. Було сполонізовано вищу й середню освіту. 5. Вся соціальна, економічна та освітня політика пристосована до інтересів польської правлячої верхівки. Ця система з невеликими змінами діяла до 1907 р.

Галицькі українці врятували небагато: 1. Зміцнили становище уніатської церкви. 2. Початкові школи з рідною мовою. 3. Позірне визнання своїх претензій на місце в середній і вищій школі. 4. Мінімальні права у стосунках із владою. При цьому вони користувалися конституційною правовою державою, друкували книжки, часописи, засновували товариства, брали участь у виборах.

Важливе значення мав закон від 27 жовтня 1862 р. про захист особистої свободи, за яким ув'язнення особи наступало тільки після рішення суду. Закон від 17 грудня 1862 р. надавав право всім громадянам імперії видавати газети і журнали.

Політична система імперії була остаточно модернізована внаслідок конституційних реформ середини 1860-х рр. Шість державних законів від 21 грудня 1867 р. в сукупності з дипломом від 20 жовтня 1860 р., патентом від 26 лютого 1861 р. та прагматична санкція від 6 грудня 1724 р. про престолонаслідування і неподільність імперії склали кістяк конституційних законів Австро-Угорщини, які проіснували до розпаду імперії.

Вищу владу в імперії мав імператор, якому в галузі законодавства допомагав рейхсрат (палата панів і палата депутатів). Між рейхсратом та сеймами провінцій існував чіткий розподіл влади. Виконавча влада належала Кабінету міністрів. Спільними для Австрії та Угорщини були лише три міністерства – закордонних справ, військове та фінансів. Буковина та Галичина увійшли до австрійської частини імперії. Один із головних авторів дуалістичної системи гр. Фрідріх Фердинанд фон Бейст: «Наскільки русини мають існувати, вирішить галицький сейм.

Конституційні закони декларували демократичні права та свободи. Закони про об'єднання і збори від 15 листопада 1867 р. знайшли підтвердження в основному законі, де проголошувалося свободу зборів та організація політичних та громадських об'єднань.

Згідно з основним законом 21 грудня 1867 р. Про загальні права, проголошувалася рівність усіх громадян перед законом, вводилися однакові можливості в зайнятті державних посад, свобода пересування, недоторканність приватної власності, таємниця листування, право подавати петиції і прохання, свобода слова і друку, скасовувалася попередня цензура, вводилася свобода віри і совісті, право вибору професії і здобуття фахової освіти. Стаття 19 Конституції ідкреслювали рівноправність народів, кожний з яких мав право «зберігати і розвивати свою народність і мову».

Окремий конституційний закон від 21 грудня 1867 р. стосувався судової системи, за якою проголошувалася незмінюваність суддів, їхня самостійність і незалежність. Діяв і суд присяжних, який розглядав тяжкі злочини, політичні справи та питання про пресу. Суттєво, що судова влада відділялася від адміністрації.

Закон 25 травня 1868 р. передавав контроль над школами від церкви державним органам, вводилася обовязкова восьмирічна освіта, врегульовані питання міжконфесійних стосунків. Вводилася загальна військова повинність. Закон 7 квітня 1870 р. дозволяв страйки.

Таким чином, в 60-х рр. ХІХ ст. в дуалістичній Австро-Угорщині утвердився конституційний лад, проголошувалися широкі демократичні свободи, рівність усіх народів імперії. Але реформи були не завершені, не мали механізму введення в дію, а відтак залишалися лише деклараціями. До того ж у законодавстві залишалося ряд застарілих норм, які зберігали переваги одних верств населення над іншими, вели до закріплення нерівноправного становища націй. І. Франко називав становище в імперії так: «Створена була фікція рівноправності народної…». Безумовно, це не була тюрма народів, але ідеалізувати тодішні порядки не слід.

У 1879–1893 рр. в Австро-Угорщині встановилася епоха прем’єр-міністра гр. Едуарда Тааффе. Це був період найбільшої стабільності монархії. Саме тоді сформувався ідеалізований образ «бабусі Австрії» з добрим цісарем, впорядкованою ієрархією цінностей, ефективним бюрократичним контролем над суспільством і демократією, гармонійним співіснуванням народів. Насправді в державі діяли потужні політичні сили, які прагнули до утвердження німецького національного духу, до онімечення всього суспільно-політичного життя. Це викликало протидію і знаходило вияв в розвитку національних рухів.