Фізіологічне значення адреналіну:

• впливає на вуглеводний обмін, посилюючи розпад глікогену, зумовлює зменшення його запасів у печінці та м'язах (антагоніст інсуліну), що призводить до збільшення концентрації глюкози в крові (адреналова гіперглікемія);

• володіє ліполітичною активністю — підвищує вміст жирних кислот у крові;

• посилює енергетичний обмін;

• сприяє прискоренню і посиленню серцевих скорочень, поліпшує проведення збудження в міокарді;

• підвищує артеріальний тиск;

• розширює просвіт бронхів і бронхіол;

• розширює зіницю ока;

• підвищує працездатність скелетних м'язів;

• підвищує збудливість рецепторів (сітківки, слухового та вестибулярного апарату тощо).

При деяких станах організму (емоційне збудження, крововтрата, переохолодження, гіпоглікемія та ін.) різко збільшується утворення і виділення адреналіну в кров. Підвищення рівня адреналіну в крові є ознакою реакції організму на стрес, тому адреналін образно називають "гормон тривоги", він перешкоджає виникненню значних змін в організмі, які можуть бути небезпечними для життя. Це дає змогу зробити висновок, що адреналін впливає на функції органів і систем так само, як і симпатична нервова система, тому прийнято говорити про симпатико-адреналову систему.

Норадреналін має ознаки гормону і медіатора, виконує функції передавача збудження з нервових закінчень на ефектор, а також у нейронах центральної нервової системи.

При гіперфункції кіркової речовини надниркових залоз, що найчастіше спостерігають у разі розвитку в ній пухлин, визначають посилене утворення кортикоїдних гормонів. Якщо, наприклад, пухлина виникає із клітин, які продукують статеві гормони,— у жінок з'являється борода, вуса, припиняються менструації і т.д. У хлопчиків прискорено розвиваються вторинні статеві ознаки, однак первинні статеві ознаки та поведінка відстають у розвитку.

При гіперфункції глюкокортикоїдів виникає синдром Іценка—Кушінга, для якого характерно ожиріння, особливо в ділянці шиї, обличчя, тулуба, гіперглікемія, підвищення артеріального тиску, зниження стійкості до інфекції.

При розвитку пухлини в клубочковій зоні виникає альдостеронізм, або синдром Конна, що супроводжується затримкою води і натрію хлориду в організмі, підвищується артеріальний тиск, з'являються розлади чутливості (парестезії) і рухів у формі судом або паралічів та ін.

При гіпофункції кори надниркових залоз виникає аддісонова, або бронзова, хвороба. Ранні ознаки цього захворювання: бронзове забарвлення шкіри, втрата апетиту, нудота, блювання, підвищена втомлюваність під час розумової та фізичної роботи, підвищена чутливість до болю та холоду і т.д. Це захворювання характеризується недостатністю всіх гормонів кори надниркових залоз, насамперед мінералокортикоїдів.

5. Гіпофіз (hypophysis), або нижній мозковий придаток,— непарне невелике утворення кулястої форми, розміром з горошину, масою 500—600 мг, розміщений на вентральній поверхні мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла основи черепа.

У гіпофізі розрізняють дві головні частини: аденогіпофіз і нейрогіпофіз, що мають різне походження і будову.

Аденогіпофіз, або залозиста частка, поділяється в свою чергу на три частки: передню, туберальну і проміжну. В аденогіпофізі утворюються гормони, які поділяють на дві групи.

До першої групи належать гормони, що впливають на метаболічні процеси і регулюють ріст і розвиток організму:

• гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції росту, що зумовлено його здатністю посилювати синтез білка в організмі;

• ліпопротеїни — мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз;

• пролактин — сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. Пролактин володіє також лютеотропною активністю, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла й утворення прогестерону. У чоловіків пролактин стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.

Друга група включає тропні гормони:

• адренокортикотропін (адренокортикотропний гормон — АКТГ) — стимулює секреторну активність пучкової та сітчастої зон кори надниркових залоз;

• тиротропін — діє на щитоподібну залозу, стимулюючи її функцію;

• гонадотропіни — діють на статеві залози. До них нале­жать фолікулостимулювальний гормон (фолітропін), який впливає на проліферацію сперматогоній яєчка та фолікулярних клітин яєчника, а також лютеїнізувальний гормон (лютропін), функція якого полягає в стимуляції росту фолікула та його оболонок, а також стимуляції розвитку жовтого тіла яєчника. Окрім того, лютропін стимулює утворення жіночих статевих гормонів, а в чоловіків — впливає на утворення чоловічих статевих клітин і чоловічих статевих гормонів.

У середній частці аденогіпофіза утворюється гормон меланотропін, або інтермедин, він впливає на пігментний обмін.

Нейрогіпофіз, або мозкова частка, перебуває в тісному морфологічному і функціональному зв'язку з гіпоталамусом, він є похідним лійки проміжного мозку. У клітинах нейрогіпофіза — пітуїцитах — накопичуються і набувають активної форми вазопресин, або антидіуретичний гормон, і окситоцин, які утворюються в нейронах гіпоталамуса.

Фізіологічне значення вазопресину:

• посилює реабсорбцію води в дистальних відділах канальців нирок, що супроводжується зменшенням діурезу;

• впливає на непосмуговані м'язи артеріол, підвищуючи їхній тонус, і тим самим збільшує артеріальний тиск.

Фізіологічне значення окситоцину:

• діє на непосмуговані м'язи матки, посилюючи їхнє скорочення після попереднього введення естрогенів;

• посилює виділення молока, не впливає на його утворення.

При гіперфункції соматотропіну в дітей розвивається гігантизм, а у дорослих — акромегалія, для якої характерне збільшення тих частин тіла, які ще здатні рости: пальці рук і ніг, кисті і стопи, ніс, язик тощо.

При гіпофункції соматотропіну спостерігається карликовість, або гіпофізарний нанізм (гіпофізарні карлики не є розумово відсталими, однак у них відстає розвиток статевої системи, вони не здатні до репродукції).

При ураженні гіпофіза, коли різко знижується утворення гормонів, які стимулюють діяльність інших залоз внутрішньої секреції, виникає гіпофізарна кахексія (хвороба Сіммондса), вона проявляється надмірним схудненням, зменшенням розмірів внутрішніх органів, інволюцією статевих органів тощо. Це захворювання здебільшого швидко прогресує і завершується смертю пацієнта.

У разі недостатнього утворення вазопресину виникає захворювання, яке має назву нецукрового діабету. Характерним для цього захворювання є збільшення добового діурезу (від 4 до 40 л на добу).

6. Епіфіз (шишкоподібне тіло, epiphysis cerebri, corpus pineale) — верхній придаток мозку. Він, як і задня частина гіпофіза, належить до проміжного мозку. Це конусоподібне утворення, яке нависає над верхніми горбками пластинки покрівлі, масою 120—180 мг. Залоза складається з паренхіми і сполучної тканини. З тканини епіфіза виділено біологічно активні речовини мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.