Лекція №5

Тема: Літературний процес

1. Найзагальніші закономірності розвитку літератури.

2. Проблеми періодизації літературного процесу

а) поняття літературного напрямку

б) основні принципи літературних напрямків.

Література

Предметом літературознавства є, власне, літературний процес – це сукупність усіх виявів літературного життя: написання художніх творів; виникнення, існування та занепад мистецьких стилів, напрямків, шкіл, літературних угрупувань, взаємозаміна мистецьких методів; видання книг, літературних часописів, розвиток критики й теорії літературознавства; особливості сприймання творів читачами тощо.

Можливість існування літературного процесу зумовлюється постійним рухом естетичної думки, мистецького світосприймання. Цей рух є наслідком особливої природи психіки людини, в якій поєднується два начала:

1. тенденція до абсолюту;

2. відкидання одноплощинності світосприймання. Прагнення до свободи.

Природна двоїстість людини спричиняє існування мистецьких опозицій. Протистояння всередині кожної з них полягає у боротьбі за пріоритет одного з складників, але вихід з цієї боротьби чи змагання досить часто складається на користь гармонії.

Основні мистецькі опозиції.

1. Зміст і форма.

2. Дійсність і мистецтво або суспільне і естетичне.

Поверхове розуміння мистецтва приводить до двох крайнощів: 1) мистецтво – знаряддя пропаганди й агітації суспільної діяльності людини. (Н-д твори матеріалістів М. Чернишевського, Ф. Енгельса, В. Леніна, А. Хвилі, В. Коряка). З їх погляду, мистецтво безпосередньо віддзеркалює матеріальну й суспільно-економічну дійсність і від неї цілком залежить. Надмірна соціологізація помічається у творах М. Кропивницького, Олени Пчілки, Бориса Грінченка, П. Грабовського, раннього Франка, творів письменників соцреалістів.

У відповідь на вульгарний соціологізм виникає протилежна крайність – концепція «Мистецтво для мистецтва» (М. Вороний «Молода Муза», «Українська хата», М. Семенко, сучасні українські авангардисти) або ж формалізм.

І вульгарний соціологізм і формалізм є звичайними для людини виявами крайнощів.

Насправді ж мистецтво творить свій художній світ (або естетичну дійсність). Цей світ не є копія реального світу, а по-своєму віддзеркалює реальний, «суспільний» світ, взаємо пов’язується з ним, маючи при цьому власні самостійні закони розвитку, проникаючи і в реальність «надсуспільну» трансцендентну*.

3.Традиції – новаторство.

У літературному процесі завжди відбувається взаємодія традицій та новаторства ті надбання (теми, ідей, сюжети, образи, художні засоби), які склалися в творчості письменників попередніх поколінь, називається літературною традицією.

Здобутки письменників нового покоління, породжені по-новому ________, відтворити явища життя, є літературним новаторством.

Новаторство у мистецтві спричиняють два чинники:

1. Прагнення розкрити і відтворити всю повноту життя. Тобто, проникнення в сутність світу якомога глибше (для цього, відповідно, необхідно винаходити нові й нові засоби).

Отже, кожен наступний літературний напрям ставав новим кроком у наближенні до реалізму (повноти відтворення буття) і, відповідно, характеризувався – у порівнянні з попереднім напрямком – своїм новаторством.

2. Потяг до нового з метою розпалити цікавість «Мистецтво не тільки гра, але мистецтво, звичайно, і гра, і коли щось стає нам занадто звичним, ми хочемо ускладнення. Новаторство з’являється насамперед як законне нормальне ускладнення». – видатний літературознавець Ю. Шерех. Емігрував в США в ІІ світову, мешкає в Нью-Йорку.

Прикладом боротьби між традиційниками і новаторами С. Єфремов і модерністи (О. Кобилянська, Леся Українка, М. Євшан, І. Франко), суперечка між І. Франком і молодомузівцями; молоді шістдесятники М. Вінграновський, І. Драч і класики (Рильський, Тичина, Малишко). Дискусія між письменниками попередніх поколінь і новаторами-сучасниками літературних угрупувань «Нова література», «Бу-Ба-Бу», «Нова дегенерація», «Творча асоціація 500» триває і сьогодні.

Таке протистояння закономірне. Саме воно – запорука художнього пошуку, розвитку. Але це не означає повної непримиренності. Тому що: 1) заперечуючи традицію новаторство виростає з неї, діалектично продовжує її, має за джерело і точку відштовхування; 2) новаторство є що разове повторення давніх ідей лише на вищому рівні (бароко – у романтиці, реалізм у неореалізмі і т.д.).