2. Розвиток зв'язного мовлення у дітей з порушенням слуху

Феномен оволодіння дитиною мовленням привертає до себе увагу представників різних наук, спонукаючи вивчати рушійні сили мовного розвитку, виявляти чинники, що стимулюють або затримують цей процес. Відомості, отримані вченими при дослідженні цієї проблеми стосовно до дітей у нормі, цінні і для організації цілеспрямованого педагогічного впливу в спеціальній школі для прискорення процесу формування вербального зв'язного мовлення у дітей з порушенням слуху.

,,Привчити" чуючу дитину говорити - складне завдання. Ось що з цього приводу писав І.Васильєв: ,,Важливість слова для людини зрозуміла і без слів. Зрозуміла, але тільки не глухонімій дитині". І. Васільєв вважав, що у чуючої дитини треба виховувати необхідність словесними засобами ,,щонайточніше висловлювати свою думку ..." [3, c. 42]. З цим положенням, висловленим російським сурдопедагогом, не розходяться основні принципи комунікативної системи навчання мовлення. Про це ж свідчить і досвід кращих вчителів спеціальних шкіл для дітей з порушенням слуху, що демонструє досягнення високого рівня мовного розвитку школярів.

Процес розвитку дитячого мовлення полягає в поступовому ,,послідовному наближенні" до зовнішньої норми. Розвиток мовлення - складний психічний процес, який не зводиться до кількісного збільшення словника, засвоєнню фонетики та граматики мови. Одночасність і відносна автономність оволодіння дитиною трьома сторонами мовлення (лексика, граматика, фонетика) надзвичайно важливі для організації навчання нечуючих дітей, які з великими труднощами і в різні терміни оволодівають вимовою звуків і значно швидше - значенням слів.

Розвиток мовлення дитини, як у нормі, так і з порушеннями слуху, є, насамперед, розвиток способу спілкування. У спілкуванні з оточуючими глухі учні опановують мовну дійсність, у них складаються знання про її елементи, формується мовна поведінка, дитина активно присвоює мову оточуючих.

Розвиток мовлення в початкових класах ведеться за трьома напрямками над словом (лексичний рівень), над словосполученням і реченням (синтаксичний рівень) і над зв'язним мовленням (рівень тексту). Три названих напрямки розвиваються паралельно, хоча і знаходяться в підрядних відносинах між собою. Так, засвоєння словника дає матеріал для конструювання речень, а результати того й іншого напрямку використовуються при складанні зв'язних розповідей.

Для розвитку мовлення учнів використовуються певні види вправ. Найбільш важливі серед них - вправи зі зв'язного мовлення, адже у них поєднуються всі вміння - і на рівні словника, і на рівні речення, здатність накопичувати матеріал і будувати за певною логікою і композицією своє мовлення.

Розвиток мовлення у нечуючих дітей відбувається за тими ж основним закономірностям, що і у чуючих, однак у таких дітей воно не вкладається в звичайні вікові межі і протікає своєрідно. Уповільнене і своєрідне становлення мовлення починається вже на першому етапі мовного розвитку. Розвиток мовлення у нечуючої дитини, так само як і чуючої, починається з гуління, проте через порушення слуху воно бідне інтонаціями, монотонне; не виникає і лепет, обумовлений наявністю слуху. Ця відмінність мовного розвитку нечуючих та чуючих, ясно виступає вже на першому році їхнього життя, спостерігається і в наступні роки розвитку дитини.

Встановлено, що глухі учні лише поступово оволодівають адекватним значенням слова як узагальнення. Спочатку вони схильні позначати одним словом зовні подібні з якими-небудь ознаками предмети, але мають різні назви (річка-струмок-море). Часто одним словом позначається предмет і характерна дія з ним (ножиці в значенні ,,різати"). Разом з тим, поряд з наданням слову такого широкого значення, спостерігаються випадки звуження значення слова, коли певним словом позначається лише частина предметів даного виду. Слова, подібні за звуко-буквеним складом, часто ототожнюються за значенням. Нечуючі діти не можуть розрізняти і вживанні частини мови. У мовленні нечуючих школярів багато порушень при вживанні категорії роду, числа, відмінювання іменника, категорії виду, часу, особи дієслова тощо. Нечуючі діти відчувають труднощі в побудові речень, у встановленні зв'язку між словами в реченні, наслідком чого є помилки в узгодженні слів.

Відомо, що для становлення мовлення і розвитку мовних здібностей необхідними умовами є:

1) збереження слухового сприймання;

2) перебування серед чуючих людей і спілкування з ними [20, c. 31].

У нечуючих людей порушений слух - найважливіший компонент психофізіологічного механізму сприйняття і відтворення мовлення, через що у них самостійно, без спеціального навчання не формується словесне мовлення і вони залишаються німими.

,,В даний час глухі учні можуть опанувати зв'язним мовленням тільки обхідними шляхами, в умовах використання спеціальних сурдопедагогічних методів" [2, c. 55]. Зміст прийнятих в сурдопедагогіці напрямів навчання нечуючих дітей мовленню полягає у формуванні у них мовного спілкування в умовах різних видів діяльності. Навчання будується з розрахунком на формування словесного мовлення у нечуючих в різних його формах (усній, письмовій, дактильній) і розвиток обох її сторін - імпресивної (сприйняття мови візуально, слухозорове (на слух) і експресивній (говоріння, дактилювання, письмо). Але навіть в умовах спеціального навчання відсутність слуху і, як наслідок цього обмежене спілкування з оточуючими людьми, ускладнюють виникнення і розвиток мовлення і мовних здібностей у нечуючих дітей.

Розвиток зв'язного мовлення у дітей з порушенням слуху в спеціально організованих умовах навчання і виховання (школах, спеціальних класах, школах-інтернатах для нечуючих дітей) характеризується створенням умов, що сприяють виникненню мовної активності дітей, які стимулюють їх до мовного спілкування.

Навчання розмовного зв'язного мовлення нечуючих учнів здійснюється на всіх уроках з усіх навчальних предметів. Відповідно з провідними принципами навчання мовленню в школі нечуючих шкільною програмою визначені зміст і послідовність навчання розмовного зв'язного мовлення. Основним завданням навчання мовлення дітей молодшого шкільного віку є діалогічне мовленням.

Програма передбачає навчання школярів п'яти видам мовної комунікації:

1) розуміти звернення і виконувати накази, висловлювати прохання, бажання, спонукання;

2) звертатися до товаришів (або іншій особі) за завданням вчителя або вихователя, а також за власним бажанням;

3) відповідати на питання і задавати їх;

4) повідомляти про виконану і майбутню роботу;

5) брати участь у діалозі.

Аналіз перелічених умінь показує, що матеріал в програмі розташований послідовно від простого до складного і включає в себе вимоги до оволодіння як окремими реченнями різних типів, так і навичками ведення бесіди (про склад сім'ї, про зміст розповіді і т. д.).

Ускладнення програмних вимог здійснюється в декількох планах.

Перший з них полягає в тому, що з кожним роком навчання зростає активна мовна діяльність дітей і відповідно зменшується провідна роль педагога в їх спілкуванні.

Другий план зростання вимог стосується структури фрази. Типові фрази, рекомендовані до вживання як у мові вчителя, так і учнів, ускладнюються і за лексичним складом, і за синтаксичною структурою.

Наприклад:

1 клас: ,,Подивися, будь ласка, мій альбом"; ,,Дайте, будь ласка, новий зошит"; Я не розумію. Повторіть, будь ласка.

4 клас: ,,Я відкрив кватирку, щоб провітрити клас"; ,,Я думаю, що спочатку потрібно зробити уроки, а потім піти гуляти"; ,,Свято було три дні тому".

Третій план зростання вимог програми відноситься до оволодіння діалогом. Робота над діалогом починається в підготовчому класі, де переважають окремі питання і відповіді на них, відокремлені репліки. Діти з самого початку вчаться запитувати саме тому, що їм цікаво чи потрібно дізнатися, тобто мовлення повинно бути для них вмотивованим.

Наявність в програмі універсальної, типової фразеології постійно нагадує вчителю про необхідність розвитку розмовного зв'язного мовлення в процесі різних видів діяльності. Наприклад: перші ж фрази програми підтверджують думку про те, що цей мовний матеріал потрібен дітям для спілкування на уроках з різних навчальних предметів. ,,Не кричи (іть)"; ,,Підніми руку, питай"; ,,Відповідай"; ,,Хто взяв книгу (м'яч)?"; ,,Запитай у Віри, де пластилін?"; ,,Що потрібно для роботи?".

Таким чином, програмою передбачається досягнення основного завдання розвитку зв'язного розмовного мовлення нечуючих дітей — оволодіння мовленням як засобом спілкування, починаючи від оволодіння окремими словами і фразами в підготовчому класі і до вміння вести бесіду на різні теми, самостійно задавати питання і розгорнуто висловлюватися в процесі бесіди.