- •41. Зміст і умови застосування компромісу у розв'язанні конфліктів.
- •42. Співробітництво як стиль розв'язання конфліктів.
- •43. Внутрішньоособистісні методи розв'язання конфліктів.
- •44. Форми проявлення внутрішньоособистісних конфліктів та способи їх розв'язання.
- •45. Персональні методи управління конфліктами.
- •46. Переговори як універсальний метод розв'язання конфліктів.
- •47. Етапи переговорного процесу у розв'язанні конфліктів.
- •48. Посередництво у переговорному процесі і його варіанти.
- •49. Моделі поведінки суб'єктів конфлікту у переговорному процесі.
- •50. Профілактика конфліктів: підходи і напрями.
- •51. Управління поведінкою особистості з метою запобігання конфлікту.
- •52. Теорія потреб особистості за а. Маслоу.
- •53. Соціальні конфлікти та їх види.
- •54. Конфлікти в організації. Причини і методи їх розв'язання.
41. Зміст і умови застосування компромісу у розв'язанні конфліктів.
Розв'язання конфлікту є багатоступінчастим процесом, який містить у собі аналіз і оцінку ситуації, вибір способу розв'язання конфлікту, формування плану дій, його реалізацію, оцінку ефективності своїх дій.
Компроміс полягає в бажанні опонентів завершити конфлікт частковими поступками. Він характеризується відмовою від частини вимог, які раніше висувалися, готовністю визнати претензії іншої сторони частково обґрунтованими, готовністю пробачити. Компроміс ефективний у випадках: розуміння опонентом, що він і суперник мають рівні можливості; наявності взаємовиключних інтересів; задоволення тимчасовим рішенням; загрози втратити все. Сьогодні компроміс — стратегія завершення конфліктів, яка найбільш часто використовується.
Найкращою формою подолання розбіжностей з питань узгодження у процесі підготовки компромісу є дискусія, відкритий обмін думками. Неприпустимими є такі компроміси, що ведуть до втрати впливу однієї зі сторін або розглядаються як наслідок слабкості і ведуть до нових вимог поступок. Здатність до виважених і необхідних компромісів є однією з передумов життєздатності груп, колективів, спільнот, а засоби їх досягнення і форми реалізації виступають як один з головних критеріїв культури. Причинами розриву компромісних угод частіше буває такий поворот однієї зі сторін у змісті або формі її діяльності, що надає співробітництву з нею характеру відмови від власних принципів або спроб розширити їх до неприпустимих для другої сторони поступок.
Об’єктивною основою компромісів є непрямолінійний хід соціальних процесів, і завдяки компромісам можна досягти по частинах того, що є недосяжним відразу. Критеріями ефективності компромісу є збереження на вищому рівні здатності до діяльності, надання завдяки компромісові нових просторів і можливостей для дій, розширення можливостей вирішення особливо важливих проблем, припинення непотрібної виснажливої боротьби зі своїми опонентами і надання можливості зосередити власний потенціал на вирішенні фундаментальних проблем. З огляду на це, проблема компромісу завжди конкретна і має виходити з зазначених критеріїв.
Небезпечність компромісів, яка іноді веде до негативного ставлення до них, пов’язана з ілюзіями щодо їх можливостей, а також з тим, що компроміси можуть стати засобом обману. Отже, компроміси повинні бути суто діловими, ясними, відкритими і складатися згідно з принципом «чим поступилися і що придбали». Особливо плідними є компроміси, пов’язані зі збереженням миру і співробітництва.
Компроміс — не єдине рішення, яке здається справедливим. Іноді результатом вирішення проблеми є процедура визначення того, хто буде переможцем, тобто правило, за яким одна сторона отримує все, а інша — нічого або дуже мало. Існує багато різних процедур для таких випадків: а) порівнюють потреби і віддають перевагу тому, хто більше всіх опікується проблемами, які розглядаються; б) звертаються за допомогою до третьої сторони, і перевагу дістає той, чия позиція ближча до поглядів арбітра чи судді; в) голосують, і перемагає той, хто матиме більшість голосів.
