2.1. Успіхи української системи виховання в епоху великого Відродження

2.1.1. Загальна характеристика культури й освіти українського Відродження

Цей період охоплює XVI – першу половину XVII століть. Знесилена монголо-татарською навалою Київська Русь у XIV ст. з прилученням Волині та Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) потрапляє під владу литовських, польських та угорських феодалів. В умовах насадження католицької віри, полонізації відбувалася й культурно-освітня асиміляція української знаті та заможного міщанства. Українське ж селянство та незаможне міщанство притримувалися християнської віри як запоруки збереження національної самобутності. їхні діти навчалися у церковних школах або у мандрівних дяків. Національна середня і вища освіта в цей час були відсутні. Однак колоніальний гніт поступово пробуджував національну свідомість українців.

Національне Відродження України XVI–XVII ст. почалося з організації міщанами, шляхтою, козаками, духовними особами міських братств, діяльність яких пов'язувалася з організацією освітньої справи. Після підписання унії з Римом під час Берестейського собору (1596) українцям вдалося зберегти східний обряд, свою мову і створити умови для розвитку національної церкви та національної уніатської школи. [11, c.356]

Процес співіснування католицької та православної освіти був бурхливим та сповненим суперечностей. Важливим його кінцевим результатом став високий ступінь розвитку української педагогіки, розмаїття типів шкіл. Згідно з даними, які наводить Н.П. Волкова, на території України у XVI ст. «хлопським» синам дозволялося вчитися різного ремесла. Пан міг відпустити в науку одного із трьох дітей залежної селянської сім'ї. Чимало молодих вихідців з України здобували освіту в університетах Європи. Зокрема, в Краківському університеті у XII – першій половині XVI ст. здобували освіту до 1200 вихідців з українських земель. Зустрічалися вони й у списках Болонського, Падуанського, Празького та ін. університетів. Нерідко українці за походженням працювали у них викладачами. Наприклад, доктор медицини і філософії Юрій Котермак (Дрогобич) викладав астрономію та медицину в Болонському, а потім у Краківському університетах. Серед його учнів був Микола Коперник. [11, c.367]

Складна політична, національна та релігійна ситуація в Україні у XVI–XVII ст. привела до появи різноманітних тилів шкіл, які представляли два напрями освіти: 1) православний (братські школи, церковнопарафіяльні, монастирські, січові, козацькі, полкові, музичні); 2) католицький (школи католицьких орденів – єзуїтів, василіан, домініканців, піар).

Окрім цього, існували створені після Брестської церковної унії (1596) уніатські школи, школи протестантських общин та національні школи представників інших народів, які проживали на території України.

Однак тиск на українську мову у школах з боку влади посилювався. Розпорядженням Навчальної (Едукалійної) комісії (1789) «руські» церковні школи було оголошено закритими, а, «руська» мова усувалася з усіх шкіл.