1.2. Етапи становлення і розвитку науки

Зародження науки пов’язано з практикою ранніх людських общин, коли люди намагалися поліпшити умови життя за рахунок пізнання і незначного перетворення навколишнього світу. Наука стала наслідком суспільного розподілу праці, яка виникла слідом за відокремленням розумової праці від фізичної, з перетворенням пізнавальної діяльності у специфічний рід занять певної (спочатку дуже малочисельної) групи людей. Відтоді розвиток науки відбувається безперервно протягом багатьох століть.

Важливу передумову майбутньої науки становили знання, накопичені у Вавилоні, Індії, Єгипті, Китаї. Нагромаджений досвід, відповідно узагальнений, передався наступним поколінням за допомогою певних звичаїв, традицій, міфів, а з часом і писемності.

Цей період розвитку науки слід вважати першою фазою процесу пізнання, в основі якого було спостереження. Наука, що зароджувалася, мала ознаки натурфілософії. Природа розглядалась цілісно. Знання мали практичну спрямованість. На початку V і VІ ст. до н. е. із натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися: математика, астрономія, хімія. Результати знань цих галузей дозволяли людям обліковувати час, пояснювати сезонні явища та вилучати метали із руд.

В античну епоху у стародавній Греції в науці зароджується науковий рівень пізнання. Наслідком якого було створення перших теоретичних систем у галузі геометрії (Евклід), механіки (Архімед), астрономії (Птоломей).

В епоху Середньовіччя вагомий вклад у розвиток науки внесли вчені арабського Сходу та Європи. В Європі набуває поширення така форма науки, як схоластика, яка особливу увагу надавала розробці християнської догматики. На цей період припадає початок процесу диференціації (розподілу) наук. Починають зароджуватися такі дисципліни, як логіка, психологія, зоологія, ботаніка, мінералогія, географія, етика, політика. В середині XV ст. в епоху Відродження починає бурхливо розвиватися наука природознавство, яка нагромадила на той час значний обсяг фактичного матеріалу про природу.

На початку XVІІ ст. зароджуються основи математичного синтезу, алгебри та тригонометрії. На період XVІ-XІX ст. припадають значні відкриття у фізиці, хімії, механіці, біології, геології, математиці, астрономії. До цього періоду належать створення: аналітичної геометрії Р.Декартом, логарифмів Дж. Непером, геліоцентричної побудови світу М .Коперніком, Г. Галілеєм, диференціального і інтегрального обчислення І. Ньютона і Г. Лейбніца. Період кінця XVІІІ ст. справедливо вважають першою науковою революцією, пов’язаною з науковими працями І.Ньютона, Леонардо да Вінчі, Г. Галілея, Й. Кеплера, М.В.Ломоносова, П.Лапласа та ін. Наука в цей період перетворюється у реальну базу світогляду. Значного поширення набуває експериментальне вивчення природи, обґрунтування якого мало революційне значення для науки. У кінці XVІІІ ст. в Україні активізувалися наукові дослідження з ботаніки, зоології, анатомії. З метою створення належних умов для цього у 1822 році було закладено Нікітський ботанічний сад.

Промислова революція XVІІІ ст. і початку XІX ст. (винайдення парової машини Д. Уаттом) стала могутнім стимулом подальшого розвитку науки. Фізики відкрили електричний струм, явище електромагнітної індукції (А. Вольф, В. Петров, А. Ампер, М. Фарадей). Цей період ознаменувався великими відкриттями (закону збереження і перетворення енергії, клітинної теорії, еволюційного вчення І. Дарвіна).

Великим досягненням ХІХ ст. стало відкриття Д. Менделєєвим періодичного закону хімічних елементів, який довів наявність внутрішнього зв’язку між речовинами.

Під кінець XVІІІ ст. вдалося виявити, що за видимістю явищ існує дійсність, яку наука вивчає. На початку ХХ ст. революція в природознавстві вступила в нову стадію, пов’язану з відкриттям електрона. У цей період було встановлено, що закони мікросвіту істотно відрізняються від законів класичної механіки.

У середині ХХ ст. розпочалася науково-технічна революція, яка являє собою корінне і якісне працевлаштування продуктивних сил. Наука стала розвиватися в трьох напрямах: мікросвіт (вивчення елементарних частин і атомних структур); макросвіт (вивчення функцій вищих структур живої популяції); мегасвіт (вивчення Всесвіту).

Українська земля щедра на талановитих, геніальних людей, тому українська наука ніколи не знаходилась поза світовою наукою. 

У Києві ядерні дослідження розпочалися у 1944 р. під керівництвом О.І. Лейпунського. З 1946 р. цими дослідженнями в Інституті фізики АН УРСР керував М.В. Пасічник. Вивчалися взаємодії ядер з нейтронами радон-берилієвого джерела в 100 мКі.

У 1960 р. в Україні до низки діючих установок введено експериментальний ядерний реактор ВВР-М з тепловою потужністю 10 МВт. 

Значні пріоритети має українська наука в галузі проблем міцності матеріалів та конструкцій (Г.С. Писаренко), лазерних технологій (В.С. Коваленко), матеріалознавства (В.М. Бакуль, Г.В. Самсонов, В.І. Трефілов, І.М. Федорченко, І.М. Францевич).

Багато відомих учених, вихідців з України, через розруху та репресії, спричинені революцією і громадянською війною, змушені були покинути рідну землю.

Гамов Г., член Американської Національної Академії наук, професор фізики Джордж-Вашінгтонського та Колорадського університетів, дослідив природу альфа-розпаду, розвинув космологічну теорію “первісного вибуху”, зробив вклад у з'ясування генетичного коду. 

Механік С. Тимошенко, професор Київського політехнічного інституту, один із співзасновників Української Академії наук. З 1922 р. в США, де був професором Мічиганського та Стенфордського університетів. Йому належать фундаментальні праці з теорії пружності і коливань та міцності пружних систем.

Смакула О. народився в с. Добриводи на Тернопільщині в 1900 р., професор фізики і засновник та керівник лабораторії фізики кристалів у Массачусетському технологічному інституті. Йому належать праці про оптичні та діелектричні властивості твердих тіл. О. Смакула автор патенту про те, що нанесення відповідного тонкого шару на лінзу набагато підвищує її просвітлення (“шар” Смакули).

На початку ХХІ ст. наука розвивається прискореними темпами. Її розвитку притаманні наступні особливості: диференціація і інтеграція наук, прискорений розвиток природознавчих наук, посилення зв’язку науки, техніки і виробництва.

Отже, зародившись у стародавньому світі у зв’язку з потребами суспільної практики, почавши створюватись у XVI-XVII століттях, у ході свого історичного розвитку наука перетворилась у продуктивну силу і найважливіший соціальний інститут, який суттєво впливає на всі сфери життя суспільства. Сучасна наука становить важливу складову науково-технічної революції.