Види тканин

а) бавовняні тканини — ситець, сатин, бязь, фланель, байка, батист, вельвет, вуаль, махрові тканини та ін.

б) льняні тканини — серветкові, рушникові, рогожки, трико для одягу, для простирадл, білизняні, тик льняний.

в) шерстяні тканини - бостон, габардин, драп, кашемір, ратин, шевіот та ін.

г) натуральні шовкові тканини - крепдешин, креп-жоржет, креп-сатин, шовкове полотно, атлас, оксамит.

д) штучні тканини - віскозний шовк, ацетатний шовк, штапельне полотно; синтетичні - капрон, нейлон, перлон, лавсан, нітрон, орлон і ін.

Види ручних швів

Вишивка – вишитий на тканині узор або візерунок.

Місце, в якому голка входить в тканину, називається прокол. Довжина нитки між двома проколами – стібок. Ряд однакових стібків утворюють шов.

За призначенням шви поділяються на:

а) з’єднувальні – за їх допомогою з’єднують окремі частини тканини;

б) закріплювальні – для обробки країв та підрублювання тканини;

в) оздоблювальні, які застосовуються як для з’єднання окремих деталей виробу і закріплення країв, так і для оздоблення виробів. Їх називають ще декоративними.

За способом виконання вишивки поділяють на:

• лічильні – вишивки переважно геометричних орнаментів, які виконуються за точним рахунком ниток на тканині полотняного переплетення;

• вільні – ті, які виконуються за наміченими контурами узорів округлих та криволінійних форм.

За технікою виконання вишивки поділяють на:

• ажурні (прозорі);

• глухі.

Тканини. Матеріали та інструменти.

Тканини: сировиною для виробництва тканини є волокна: натуральні та штучні. Кожна тканина складається з поздовжніх ниток основи і ниток спіткання, розташованих впоперек ниток основи.

Малюнок, утворений на тканині нитками основи і спіткання, називається переплетенням.

Види переплетень:

• полотняне;

• саржеве;

• сатинове;

• атласне.

Для вишивання по вільному малюнку можна використовувати будь-які однобарвні кольорові тканини.

Нитки: розрізняються за кольором, якістю і товщиною. Залежно від товщини мають номери: найбільший № 80 – має найтонша, а найменший - № 10 – нитка найтовща.

Для вишивання найчастіше використовують муліне, ірис, лляні, шовкові, шерстяні та синтетичні нитки.

Голки: бувають різної довжини і товщини. Вони йдуть під номерами від 1 до 12.

Наперсток: підбирають по середньому пальцю правої руки.

Ножиці: треба мати кілька: для розкроювання тканини більші, для вишивання – менші, бажано з гострими загнутими кінцями.

П’яльці: спеціальний пристрій для вишивання. Вони бувають дерев’яні та металеві, різного розміру й форми.

Традиційне народне ткацтво та килимарство

Найбільш масовими видами народної творчості на Україні здавна були вишивка, ткацтво й килимарство. Ткацтво належить до найдавніших ремесел. В тканинах була всюди велика потреба, а тому й виготовляли їх по всіх селах.

Ткацтво – це виготовлення різноманітних килимових тканин, виробів, що сполучають в собі всілякі техніки виконання, як і багатство художніх форм.

Килимарство розвивалося майже по всій території України. Різні за малюнками, розмірами й призначенням килими були необхідною прикрасою кожної селянської хати. Їх вішали на стіни, ними накривали столи; вузенькими килимами типу доріжок застеляли лави, а невеличкими – вози й сани. Килими і килимові вироби також широко застосовуються для прикрашення громадських інтер‘єрів. Залежно від призначення, килими мали відповідні форми, декор.

Найдавніші відомості про килими зберегли літописи X – XII ст. Килими того часу виконували нескладною технікою, подібною до простого плетіння, з місцевої сировини: льону, конопель та овечої вовни. Їх орнамент був скромний, - паралельні смуги з геометричних узорів. Барвники виготовляли з рослин (лушпиння цибулі, кори дуба, ягід), з комах (червця та кошенілі – червоний барвник).

Ткали ручним способом на вертикальних і горизонтальних верстатах. Всі килими, що виробляли на Україні, можна поділити на 2 основних види:

• гладенькі (основний);

• ворсові.

На перші з них візерунок наносився переплетінням основи кольоровими нитками (гребінкова техніка). Такі килими поширені на Подніпров‘ї, Східному Поділлі. Ворсові килими створюють через нав‘язування на нитках основи вузлів з кольорової вовни.

За декором килими поділяються на:

1. з рослинним орнаментом;

2. з геометричним орнаментом.

Вже в часи Київської Русі воно виділяється в окреме ремесло. В XIV ст. виникають цехи виробництва килимів. У XV – XVI ст. килими все більше місце посідають у феодальному побуті, житті міщан. Різко зростає торгівля ними. Виготовлені на мануфактурах у XVII – поч. XIX ст. на замовлення панів, вони відрізнялися від народних внесенням в них композиційних, образних орнаментальних схем. Особливо славилися дорогі килими з введенням у них золотих та срібних ниток, вироблюваних у Львові.

Жодна галузь народного мистецтва не знала такого справді безмежного багатства орнаментальних мотивів, прийомів. Народні майстри завжди враховували властивості різних видів пряжі й відповідно працювали, ставлячи перед собою певну мету, вони так чи інакше готували сировину, по-різному пряли чи фарбували нитки, зверталися до тих чи інших орнаментальних мотивів. Однак перш ніж приступити до самостійного виготовлення тканин і невеличких штучних сувенірів, килимів, слід придбати всі необхідні матеріали й пристосування.

Інструменти та матеріали.

Килими здавна виготовляли в основному на горизонтальних верстатах або рамах, також потрібні дерев‘яний молоточок або велика вилка для прибивання настилів і пряжа.

Ручне виготовлення килима базується на переплетенні ниток основи та спіткання. Для основи беруть бавовняну чи льняну пряжу, для спіткання використовують найрізноманітнішу пряжу – шовк, льон, різноманітні синтетичні нитки.

Перш ніж приступити до роботи, необхідно визначити, яких саме кольорів потрібна пряжа і скільки її треба кожного кольору. Потім готують верстат чи раму для виготовлення виробу.

Великі за розміром вироби – килими, гобелени, доріжки доцільно ткати на вертикальному або горизонтальному верстаті, а невеликі – на рамі.

Народний килим пройшов довгу й складну еволюцію, його розвиток не припиняється і в наш час.