Робота з пластичними матеріалами мистецтво, народжене вогнем. Художня кераміка

Милуючись виробами наших гончарів – глечиками, мисками, фігурним посудом, декоративною скульптурою, - не завжди ми замислюємося над тим, що їхня краса народжувалася протягом тисячоліть. Джерела гончарства слід шукати у сивій давнині. Археологічні експедиції не раз знаходили на місцях стоянок первісної людини черепки від глиняного посуду та залишки грубих кам’яних знарядь. Отже, формування глини і обробка каменя були першими зародками технічної майстерності на зорі людської культури. Спочатку обробка глини мала тільки утилітарне призначення – вироблення грубого посуду для зберігання води, а з часом і приготування їжі, але поступово глина ставала матеріалом для задоволення виникаючих естетичних потреб людини. У багатьох народів вже на початку історичного періоду з’являється гончарний груг.

Стародавнє керамічне мистецтво блискуче самостійно розвивалось у Вавілоні та Асірії. Проте найвищого розквіту художня кераміка досягла у Давній Греції. Грецькі майстри не знали ні прозорої глазурі, ні кольорових емалей, ні справжніх барвників, а вживали для розпису лише залізисту глину. Та, однак, застосовуючи ту невелику кількість матеріалів, які були в їх розпорядженні, вони досягли вершин довершеності.

Гончарні вироби спеціально виготовляли на честь різних громадських і сімейних подій, використовували як призи і подарунки на спортивних іграх. Поступово мистецтво кераміки поширюється далі в Європу та Азію.

Археологічні розкопки, а також пам’ятки архітектури підтверджують, що виробництво кераміки на території нашої країни зародилось ще в давні часи. Відомо, що в Київській Русі широкого розвитку набуло гончарство: виготовляли цеглу, побутові вироби, декоративні кахлі, які використовували в основному для оздоблення культової архітектури. У кераміці застосовували кольорові глазурі.

У III – II ст. до н.е. племена, які населяли басейни річок Москви та Клязьми, виготовляли глиняний посуд простої форми, орнаментований простим візерунком. У VII – IX ст. на Русі вже корисувалися гончарним кругом, а згодом з’явився і горн для випалювання виробів.

У XVIII ст. в Росії, як і в багатьох країнах Європи, почали організовуватися перші фарфорові виробництва. В 1744 році в Петербурзі було засновано перший фарфоровий завод. Видатний російський вчений – технолог Д.Виноградов розкрив секрет виробництва фарфору. У XIX ст. поширюється підглазурний спосіб живопису на фарфорі та фаянсі, а також використання різноманітних видів глазурі, які створювали вражаючий декоративний ефект.

У наш час художня кераміка розвивається і набуває дедалі ширшого застосування в багатьох галузях культури та в побуті.

Основні етапи при виготовленні виробів з кераміки:

1. Матеріали для виготовлення керамічних виробів: матеріалом для виготовлення керамічної продукції є глина.

Види глини:

- вогнетривка (каолін);

- пливка (гончарна, валяльна глина);

- охриста (болюс, охра).

2. Приготування глиняної маси: спочатку потрібно звільнити глину від грубих сторонніх домішок (відмучування), після чого вся маса набуває більшої однорідності, пластичності і в’язкості. Але перед відмучуванням глину потрібно скласти грядками і витримати місяці чи роки. За цей час вона вивітрюється і виморожується. Щоб отримати високоякісну масу, її розминають, змішавши з водою.

3. Надання форми: формовка глиняної маси може бути

а) ручною (скульптурне ліплення);

б) формовка на крузі (гончарне виробництво);

в) формовка відливкою;

г) формовка пресуванням.

4. Естетика керамічної поверхні: декорування поверхонь керамічних виробів є:

- глазурями;

- емалями;

- солями;

- коптінням.

В основному глазурі є прикрасою для пористих основ. Вони утворюють тверду, непроникну оболонку посудини.

Існують два види глазурі:

а) легкоплавка, до складу якої входять ванно, глинозем;

б) тугоплавка, в якій переважають окисли свинцю.

Розмальовують вироби тонким пензликом з білячої шерсті по попередньо нанесеному малюнку (хімічним олівцем або через копіювальний папір).

Фарбувати вироби можна до випалювання по сирому черепку або після випалювання кольоровими барвниками та глазурями. Глазур надає виробу блиску, м’якості і глибини тонів. Після того, як виріб добре просохне, його підготовляють до випалювання. Для цього, користуючись ножиком, стекою та вологою ганчіркою, знімають усі нерівності, залишки глини на швах. Особливо ретельно слід перевірити місце приєднання деталей (ручок, носиків тощо).

На підприємствах фарфоро-фаянсової промисловості вироби випалюють у тунельних печах протягом 40 годин при температурі 1200-1300º С. У домашніх умовах використовують випущену нашою промисловістю муфельну електропіч із спіраллю з ніхромового дроту. Завантаживши піч, її закривають спереду плитою або закладають вогнетривкою цеглою. Температуру треба підвищувати поступово, щоб уникнути розтріскування, коли температура досягне потрібного рівня, струм вимикають і піч повільно остигає.