Приннципи і методики тех­нік репертуар­них решіток

Існує велика кількість різноманітних ме­тодик: це можуть бути варіанти структуро-ваного інтерв'ю, методики типу «папір — олі­вець», стандартні комп'ютерні інтерактивні програми, методики сортування і ще багато інших.

Що ж об'єднує їх і відрізняє від інших технік суб'єктивного шкалування, стандартизованого самозвіту, інтерв'ю, таких як се­мантичний диференціал, проективних технік, контрольних списків чи різних варіантів клінічної бесіди? Основна відмінність від інших стандартизованих психометричних методик полягає в тому, що в ТРР використовуються не задані ззовні, а власні, які «викликаються» у самого обстежуваного, конструкти.

При складанні репертуарних решіток необхідно враховувати такі три принципи: принцип біполярності конструкта, принцип . індивідуальності, принцип діапазону застосування конструкта.

Принцип біполярності — один з найважливіших і фундаменталь­них для ТРР. Він вимагає обліку не тільки феноменів подібності, групування й узагальнення, але й феноменів протиставлення. Дійсно, оцінки людей і подій через систему опозицій максимально інформа­тивні для цілей прогнозування, оскільки дозволяють бачити не тільки щось дане, але й протилежне першому. Це може бути аль­тернативний спосіб поведінки, якість, чи річ. Дж.Келлі не самотній у своїх уявленнях про біполярність. Дж.Діз вводить механізм про­тиставлення в якості одного з двох, що визначає асоціативне зна­чення. Подібну позицію займає радянський психолінгвіст А.А.Бруд-ний (1971), визначаючи значення як систему опозицій. У його роботі є хороший приклад принципу біполярності. Дослівний переклад по­няття «залізна дисципліна» з російської на осетинську мову має сенс, протилежний дійсному, оскільки в російській мові залізо (як більш тверде) неявно протиставляється дереву, а в осетинському (як більш м'яке) - сталі.

Звичайно, конструкт не зводиться до значення, але механізми утворення - подібні. Конструкт відрізняється від концепту тим, що задає не номінальну шкалу (клас), а, як мінімум, шкалу порядку. Конструкт — це «референтна вісь» типу «північ — південь», основний параметр оцінки, причому елементи, що в одному випадку можуть бути на одному полюсі, в іншому - можуть виявитися на протилеж­ному. Іншими словами, якщо ми очікуємо в якому-небудь примі­щенні побачити стілець, то для розуміння нашого очікування важ­ливо знати те, чого ми не очікуємо побачити в цьому приміщенні.

Принцип індивідуальності - наслідок уявлень Келлі про людину, як про активного дослідника (персона), що не просто засвоює ззовні готові засоби оцінок й прогнозувань, але сама робить розрізнення й узагальнення, висуває гіпотези й перевіряє їх у реальній поведінці. Створювані нею конструкти, що дозволяють прогнозувати і розріз­няти події, залишаються; ті ж, що виявляються невдалими, руйну­ються. Отже, у людини можуть бути свої власні конструкти, уні­кальні, несхожі на «чужі» і групові, і нам необхідно уміти виявляти такі конструкти.

Принцип діапазону застосування підкреслює, що кожен кон­структ може бути застосований до обмеженого набору об'єктів (еле­ментів). Отже, «керуючи» набором (репертуаром) елементів, можна викликати різні за рівнем спільності і діапазоном застосування кон­структи. На цих принципах і побудовані процедури «виклику» власних індивідуальних конструктів людини. Технік виклику конструк­тів існує дуже багато. Ми розглянемо лише окремі з них, найбільш популярні.

Необхідно вибрати досліджувану область, визначити її межі і «викликати» набір об'єктів (надалі - репертуар елементів) таким чином, щоб: а) у ньому були представлені по можливості різні локуси обраної області і б)елементи відносилися до однієї якої-небудь категорії (вимога гомогенності). Остання вимога дуже важлива, ос­кільки, порушуючи гомогенність елементів, ми порушуємо принцип діапазону застосування конструктів, унаслідок чого процедура вик­лику буде невдалою. Ми одержимо частину конструктів, що можуть бути застосовані тільки до декількох елементів з нашого набору, а частина конструктів - з необмеженим діапазоном застосування (на кшталт осгудовських факторів, які являють собою смислові відо­браження узагальнених афективних реакцій), і дає мало інформації стосовно досліджуваної області.