Класифікація психічних станів (за ю.Е.Сосновиковою).

1. Група психічних станів, виділених за принципом їхньої три­валості.

2. Група психічних станів, виділених на підставі їхніх просто­рових характеристик (наприклад, стан гніву, афекту) може бути віднесена до загальних, генералізованих психічних станів.

3. Група психічних станів, виділених на підставі їхніх струк­турних особливостей у залежності від переваги визначеного спо­лучення одного з компонентів психіки. Можна виділити наступні групи психічних станів: група станів, у яких найбільше яскраво ви­ражені особистісні особливості (темперамент, характер, здібності); розрізняти групи станів у залежності від переваги основних сторін психіки: емоційної, вольової, інтелектуальної. Група емоційних ста­нів не обмежується такими видами, як настрій, афекти, пристрасті. Наприклад, тривале почуття любові може створювати стан, що не характеризується як пристрасть, афект, настрій.

4. Класифікація психічних станів за принципом виконання їхніх функцій адекватності-і неадекватності ситуації.

5. Психічні стани можна класифікувати в міру їхнього усвідом­лення.

6. Виділяють патологічні стани, пов'язані з розладом афек­тивної і когнітивної сфери.

7. Змінені стани — різні види медитативних і гіпнотичних станів.

Отже, кожний психологічний стан є як переживанням суб'єкта, так і діяльністю його різних систем, має зовнішнє вираження і виявляється в зміні ефекту виконуваної діяльності. Типологія пси­хічного стану: кома, сон, гіпноз, увага, емоції, фрустрація, стрес. Упорядкування психічного стану за фізіологічним критерієм збіга­ється з психологічним критерієм, рівнем наявності свідомості і про­дуктивністю поведінки.

Основні види психічних станів

Потяг - багатогранний психічний стан, міст між емоційним (яскравим емоційним за­барвленням зі зниженим самоконтролем) і во­льовим станом (сильною цілеспрямованістю). Скутість об'єктом, владність об'єкта й емоцій­на насиченість, характерна риса психічного стану, що називається потягом.

Пристрасті. Декарт і Спіноза реабілітували пристрасті в їхньому позитивному значенні. Декарт бачив у пристрастях одну з важливих ознак величі душі, здатності на подвиг. Спіноза вважав, пристрасті -афекти, «страждальні» і діючі — вони не завжди зумовлюють актив­ність людини, а можуть її і сковувати. Рубінштейн С.Л. — найбільш повно розкрив поняття пристрасті, підкреслюючи інтенсивність пристрасті, одержимості. «Пристрасть завжди виражається зосе­редженістю, зібраністю помислів і сил, їхньою спрямованістю на єдину мету; пристрасть володіє людиною і разом з тим від неї вона бере початок».

Замилування — ще більш захоплений стан. Залежить від об'єк­тивних причин (сила, краса, загадковість, зміст предметів, перевага людей, якими захоплені). Захопленість пов'язана з потребами лю­дей, зі статевими особливостями. Стан захоплення близький до стану зацікавленості. Масове захоплення - мода. Захопленість обмежена часом, коли вона затягується - переходить у пристрасть (сила і тривалість).

Афекти — емоційні стани, що швидко виникають, бурхливо протікають і швидко згасають. Бурхливі короткочасні емоційні спа­лахи, що охоплюють всю особистість.

Характерна владність, запальність прояву (інтенсивність пере­живання, його гострота і яскравість) — різка міміка, дії, зміни у внут­рішніх органах — «буйство підкірки» (страждає процес гальмування). Афективні стани радості і туги (стенічні й астенічні), несподівані спалахи, поштовх, бурхливі переживання або охоронне гальмування. Стан переляку (афективний страх) - паніка - неупорядковані дії або заціпеніння. Афекти в більшості випадків виникають при обме­женні особистих інтересів і блокуванні життєво важливих потреб. Афекти супроводжуються різким звуженням свідомості і порушен­ням вольової сфери. Формами афектів є лють, жах, розпач, блажен­ство (захват, екстаз), що аналогічні емоційним станам (у вузькому розумінні: гніву, страху, горю, задоволенню), але які виражаються інтенсивніше. Якщо емоція це щиросердечний стан середньої інтен­сивності, то афект - це буря, що змітає все і всіх на своєму шляху. У люті людина здатна на найбільш необдумані (оскільки контроль свідомості ослаблений), на аморальні, протиправні вчинки і навіть злочин.

Якщо в емоційних станах середньої інтенсивності людина зали­шається суб'єктом своїх дій, то в афекті суб'єктивність, поведінка, міра володіння собою різко зменшуються, і людина переживає та­кий стан, який виникає поза власною волею. Він опановує людиною, вона виявляється в полоні своїх некерованих емоцій. В афекті від­сутній процес постановки мети, вибору засобів, оцінки того, що відбувається навколо суб'єкта і з ним. З цього виходить негайна відповідь на стимул-подразник. Така цільова й інструментальна згорнутість афекту відрізняє його від інших станів. Принципова схема «включення» афективних станів не відрізняється від схеми порушення уваги й інших емоційних станів. Однак інтенсивність стимуляції афективних станів на кілька порядків вища. Але головне, ці стимули надзвичайно важливі для людини.

Афекти можна класифікувати виходячи з того, яка диспропор­ція відбувається у вегетативному балансі. При різкому симпатич­ному зрушенні ми маємо справу з маніакальними афектами, тобто з підвищеним порушенням, невтримним сміхом, захватом, замилуван­ням, що не знають меж. При маніакальному афекті швидко частішає пульс, дихання стає частим і переривчастим, різко збільшується вміст цукру в крові, що приводить до надмірної активності м'язів. Кора головного мозку втрачає керування підкірковими структурами і вегетативною системою.

При різкому парасимпатичному зрушенні виникають депресив­ні афекти, що супроводжуються руховою загальмованістю, скутістю в рухах, сутулою позою, сумним поглядом, схиленою головою тощо. У кров виділяється ацетилхолін, що гальмує роботу органів дихання, кровообігу, починається інтенсивне виділення інсуліну клітинами підшлункової залози. У свою чергу інсулін швидко знижує вміст цукру в крові, що пригнічує дію центральної нервової системи (у медичній практиці відомий такий важкий стан, як інсулінова кома, викликана різким зниженням вмісту цукру в крові). Для депресив­ного афекту характерні пригноблений, меланхолічний настрій, зневі­ра, туга з появою передчуття нещастя. Цей пригноблений стан навіть фізично супроводжується тяжкими відчуттями (стиснення, важкість в області серця, грудях, у всім тілі). Цей фізичний і психічний стан іноді стає настільки нестерпним, що людина іноді вдається до спроби суїциду (самогубства).

Афекти за своєю сутністю є примітивними реакціями, не інтер­польованими (не пропущеними) через складну структуру особис­тості і свідомості. Частий прояв стану афекту — це явна ознака патологічного розвитку особистості, моральної розбещеності, незрілої

Фрустрація - це специфічний емоційний стан, викликаний не­успіхом у задоволенні потреби, бажання, супроводжується різними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, три­вогою, розпачем. Стан фрустрації виникає в ситуації конфлікту, ко­ли задоволення потреби наштовхується на нездоланні перешкоди. Високий рівень фрустрації призводить до дезорганізації діяльності і зниження її ефективності. Виникнення фрустрації обумовлене об'єктивною ситуацією, але і залежить від особливостей особистості.

До умов виникнення перешкод відносяться:

• наявність потреби як джерела активності, мотиву, як кон­кретного прояву потреби, мети і первісного плану дії;

• наявність опору (перещкоди-фрустратора);

• види перешкоди-фрустратора: пасивний зовнішній опір (на­явність фізичної перешкоди, бар'єра на шляху до мети; віддале­ність об'єкта потреби в часі й у просторі);

• активний зовнішній опір (заборони і погрози покаранням з боку оточення, якщо суб'єкт робить чи продовжує робити те, що йому забороняють);

• пасивний внутрішній опір (усвідомлені чи неусвідомлені ком­плекси неповноцінності);

• нездатність здійснити намічене, різка розбіжність між висо­ким рівнем домагань і можливостями виконання;

• активний внутрішній опір (каяття совісті: чи виправдані об­рані засоби в досягненні мети, чи моральна сама по собі ціль).

Розенцвейг склав методику визначення типів реагування людини, на підставі якої з досить великою імовірністю можна прогнозувати, як буде поводитися обстежуваний в екстремальних ситуаціях, які його адаптаційні можливості.

Виявлено, що представники різних типів темпераменту схильні до використання різних типів реакцій в ситуації фрустрації. Так, для холерика більш ймовірна агресія, він, як правило, знаходить винуватця своїх невдач і обвинувачень. Для сангвініка характерно знецінювання ситуації і зменшення значимості мети. Меланхоліки схильні до самозвинувачень і до фіксації на тому, що відбувається. Флегматику властиво і знецінювання подій, і прагнення пустити усе на самоплив.

Стрес - це потрясіння, викликане різними по модальності й ін­тенсивності силами. Стрес — неспецифічні фізіологічні і психоло­гічні прояви адаптаційної активності при сильних екстремальних для організму впливах.

Поняття стресу спочатку виникло у фізіології для позначення генералізованої реакції організму - «загального адаптаційного син­дрому» у відповідь на будь-який несприятливий вплив. Г.Сельє виділив 3 стадії стресу: тривога, резистентність, виснаження (табл. 11.1).