Модуль і . Загальні основи психодіагностики.

Тема 1 . Психологія як наука та практична галузь знань.-2г.

План.

1. Значення науки для діяльності соціальних працівників.

2. Основні поняття психодіагностики.

3. Психологічний діагноз.

4. Особливості сучасної психодіагностики та її можливості.

5. Професійно-етичні норми в психодіагностиці.

Логіка викладу: основні поняття психодіагностики, предмет психодіагностики, поняття психологічного діагнозу, професійно-етичні принципи в психодіагностиці, завдання та особливості сучасної психодіагностики.

Питання не в тому, чи може людина пізнати себе, а в тому, що саме вона дізнається, зверта­ючись до діагностики...Б.Скінер

Основні поняття психодіагностики

Сьогодні більшість дослідників визнають, щ_О психодіагностика як галузь психологічного знання спрямована на розробку методів роз­пізнавання індивідуальних психологічних вла­стивостей людини. При цьому слід пам'ятати, що психодіагностика має справу не тільки з тестами, але й з якіс­ними оцінками особистості. Важливо також враховувати, що психо­діагностика не допоміжна, обслуговуюча дисципліна, а повноправна наука, яка вивчає природу індивідуальних відмінностей. Враховуючи різні трактовки поняття «психодіагностика», пропонується її наступ­не визначення (Л.Бурлачук, 2002):

Психодіагностика - це галузь психологічної науки, що розроб­ляє теорію, принципи і інструменти оцінки і виміру індивідуально-психологічних властивостей особистості.

За період розвитку психодіагностики в ній склались основні сфери застосування психологічних методик, які можуть бути ви­значені як галузі загальної психодіагностики. Першими виявили інтерес до методик дослідження особистості і інтелекту освіта і меди­цина, що і зумовило появу відповідних галузей психодіагностики — освітню і клінічну. Крім названих областей психодіагностики, не­обхідно відзначити професійну психодіагностику, без якої немож­ливі профорієнтація і профвідбір.

Діагностика (від грецького «діа» і «гнозис») буквально розумі­ється як «пізнання, що розрізняє». Термін «діагностика» сьогодні активно використовується не тільки в психології, але й педагогіці, медицині та інших галузях науки. Згідно з сучасним загальнонау-ковим уявленням під терміном «діагностика» розуміють розпізнання стану визначеного об'єкту чи системи шляхом швидкої реєстрації її суттєвих параметрів і подальшого віднесення до визначеної діагно­стичної категорії з метою прогнозу її поведінки і прийняття рішення про необхідні впливи на цю поведінку в бажаному напрямі. В цьому контексті психодіагностику слід вважати важливим засобом забез­печення так званого «зворотного зв'язку» — засобом інформаційного забезпечення будь-якого впливу, тобто любий вплив повинен розпо­чинатися зі збору психодіагностичної інформації і завершуватися повторним діагностичним обстеженням.

Діагностичні ознаки - це окремі зовнішньо виражені ознаки об'єкта діагностики, які виявляються інформативними для віднесення об'єкту до визначеної діагностичної категорії. Ознаки можна безпосередньо спостерігати (наприклад: певні поведінкові прояви, комунікативні навички тощо).

Діагностичні категорії - це широкий клас об'єктів діагностики (в психодіагностиці — клас людей), яким виноситься єдиний діаг­ноз - діагностичне заключення. В психодіагностиці — це заключення про рівні розумового розвитку, особистісної зрілості, психологічної адаптованості і т.п.

На відміну від діагностичних ознак, категорії скриті від безпо­середнього спостереження. Тому в соціальних науках їх прийнято називати латентними змінними. Для кількісних категорій часто використовується назва «діагностичні фактори».

Діагностичні фактори - це глибинні узагальнені ознаки, за якими розрізняються між собою діагностичні категорії.

Підсумком діагностики є діагностичний висновок — який перед­бачає перехід від спостерігальних ознак до рівня скритих категорій. Особлива складність психодіагностики полягає в тому, що між змін­ними і категоріями не існує взаємоозначених зв'язків. Наприклад: один учень вчиться для того, щоб отримати «відмінно» — таким чином в учня сформована пізнавальна потреба, інший намагається отри­мати таку саму оцінку за матеріальну винагороду.

Для однозначного висновку одного симптому (одного вчинку), як правило, недостатньо. Необхідно проаналізувати комплекс симпто­мів. Виявлення різноманітних симптомів (ознак) забезпечують тести.

Тест в психодіагностиці — це серія однотипних стандартизова­них коротких випробувань, яким піддається обстежуваний. Різні те­стові завдання покликані виявити в обстежуваного різні симптоми, які пов'язані зі скритими факторами, що тестуються.

Сума результатів тестування (випробувань) свідчить про рівень вимірюваного фактора (тут мається на увазі схема підрахунку тес­тового бала).

Слід розрізняти практичне обстеження і наукове диферен-ційно-діагностичне дослідження, які є одними з важливих понять в сучасній тестологічній культурі.

Обстеження - це застосування готового, вже розробленого тесту. Його результат — відомості про психічні властивості конкретної людини (обстежуваного).

Диференційно-діагностичне дослідження — це комплекс теоре­тичних і експериментальних робіт, спрямованих на формування концепції психічної властивості, що вимірюється (скритого фактора, Що впливає на ефективність і характер діяльності), на виявлення діагностичних ознак (чи емпіричних індикаторів), за якими можна отримати інформацію про задану властивість; це створення і апро­бація методики реєстрації виявлених ознак.

Таким чином, сучасне поняття «психодіагностика» тісно пов'яза­не з поняттям «психологічне тестування», але не зводиться до нього, оскільки, крім тестових (стандартизованих), існують експертні (що ґрунтуються на якісних оцінках), і які прийнято ще називати «клінічні психодіагностичнг методики»:, бесіда, слабо стандарти­зоване інтерв'ю, проективні методи і т.ін.

Стандартизовані кількісні тести ефективніші в тих випадках, коли необхідно отримати хоча б наближені дані про цілу групу лю­дей в короткий термін і при цьому прийняти строго альтернативне рішення, що вимагає кількісного обґрунтування своєї надійності (наприклад: прийняти чи не прийняти на навчання, роботу, зроби­ти висновок про інтелектуальний розвиток і т.ін.). Крім того, стан­дартизовані методики краще захищені від можливих методичних помилок, які виникають внаслідок низької психодіагностичної кваліфікації виконавця.

Експертні методи більш ефективні в руках досвідчених, про­фесійно підготовлених психодіагностів-психологів. Вони дозволяють глибше і точніше проникнути в життєву ситуацію конкретної люди­ни. Особливо ефективні експертні методи тоді, коли за їх результата­ми сам психолог надає психологічну допомогу (проводить корекцію, терапію, тренінг тощо).

Сьогодні активно застосовують обидва підходи, які є взаємодо­повнюючими. Спільним для них є те, що діагноз ставиться на основі аналізу первинних психодіагностичних даних (ознак). Технологічні прийоми отримання цих первинних даних і логічні правила їх син­тезу в діагностичні категорії - ось головний предмет і одночасно продукт розвитку наукової психодіагностики.

Найбільш логічно, строго в узагальнено-формалізованій формі ці логічно-методичні принципи відображені в психометриці.

Психометрика - математизована технологія створення стан­дартизованих, вимірюючих діагностичних методик. Сучасна психо-метрика вимагає, щоб будь-який тест, який претендує на те, щоб бути науковим, відповідав необхідним психометричним властивостям. Це властивості валідності, надійності, репрезентативності. В психо-метрицІ обґрунтовані визначені правила і методи виміру вказаних психометричних властивостей тестів, за допомогою яких здійсню­ється контроль за ступенем науковості будь-якого запропонованого тесту. Отже, психодіагностика в психології служить своєрідним мостом між наукою і практикою: наукою про індивідуальні пси­хологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикою постановки психологічного диагнозу

Центральним і найбільш універсальним поняттям диференційної психології є поняття «психічні властивості». Для розуміння змісту цьо­го поняття пропонується наступне визначення (А.Г.Шмельов, 1996).

Психічні властивості стабільні в часі, є рисами особистості. В тих випадках, коли від рівня розвитку визначеної риси залежить досягнення індивідом нормативне заданого результату, тоді ми го­воримо про здібності особистості. Коли рівень розвитку риси не впливає на досягнення результату, тоді ми говоримо про стильову рису. Риси, які впливають на спрямованість діяльності, називаються мотиваційними. Психічні властивості — явища нестабільні в часі -формують те, що ми називаємо психічними станами. Таким чином, враховуючи певне спрощення, можна сказати, що всі скриті фактори, на які спрямована психодіагностика, є або здібностями, або стильови­ми чи мотиваційними рисами особистості, або психічними станами.

Методика (тест), що застосовується в психодіагностиці, може спрямовуватись на виявлення загальних чи часткових рис індивіду­альності (наприклад, виявлення загального рівня пізнавальної по­треби чи сфери інтересів).

Тому розуміння рівня загальності заданих в методиці діагностич­них категорій необхідне для обґрунтованого вибору глибини прогнозу.

Оскільки підсумком діагностичної роботи є постановка психо­логічного діагнозу, то необхідно розглянути це поняття. Було б не-^вірно думати, що це заключення про психічну хворобу.

Психологічний діагноз.

Психологічний діагноз - це результат психодіагностичного обстеження, який носить комплексний і системний характер, містить опис структури виявлених психічних власти­востей (зокрема у вигляді профілю) та можливий прогноз майбут­ньої поведінки індивіда.

Під психологічним діагнозом розуміють:

1. Поглиблений та всебічний аналіз об'єкта (групи, особистості).

2. Виявлення в об'єкта кількісно-якісних особливостей.

3. Розкриття причинно-наслідкових зв'язків.

4. Вирішення практичних завдань; усунення виявлених недо­ліків.

5. Забезпечення практичних завдань з усунення виявлених не­доліків.

У більш вузькому розумінні під психологічним діагнозом розу­міють конкретні причини відхилень в діяльності з метою усунення цих причин шляхом відповідних конкретних впливів.

У сучасній психодіагностиці психологічний діагноз може бути поставлений будь-якій людині і означає не віднесення до якої-не-будь однієї категорії, типу особистості, а структурований опис ком­плексу взаємопов'язаних психічних властивостей - здібностей, сти­льових рис і мотивів особистості.

Під структурованістю психологічного діагнозу розуміється при­ведення різних параметрів психічного розвитку в деяку систему, де вони групуються за рівнем значимості, схожості, за можливими лінія­ми причинного взаємовпливу. Взаємозалежність різних параметрів в структурованому діагнозі відображають у формі діагностограми.

Особливе значення для діагностики має поняття «норма». В пси­ходіагностиці слід розрізняти як мінімум два різних види норм: ста­тистичні і соціокультурні.

Статистична норма — це середній діапазон значень на шкалі властивості, що вимірюється. Нормою тут вважається близькість значення важливості до того рівня, який характеризує статисїтично середнього індивіда.

Соціокультурний норматив - це рівень властивості, який явно чи не явно вважається в суспільстві необхідним (наприклад: допус­кається одна помилка на сторінку і 10 забороняється).

Вважається що будь-яке навчання повинно орієнтуватись на нормативи, а не статистичні норми.

Розглянувши основні поняття психодіагностики, необхідно виз­начитися із її предметом. Предметом психодіагностики є:

1. Методологічні, теоретичні, конкретні методичні принципи по­будови психодіагностичних інструментів та формування психодіаг­ностичного заключення.

2. Методи, конкретні методики діагностування найбільш універ­сальних конструктів особистості, таких як: риси особистості, здіб­ності, мотиви, свідомість та самосвідомість, міжособистісні взаємини.

Сам термін «психодіагностика» почав використовуватися в XX ст. після опублікування роботи Роршаха «Психодіагностика» в 1921 р.

З точки зору психодіагностичного заключення, предметом психодіагностики є:

1. Становлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості чи особливої поведінки.

2. Визначення міри розвитку даної властивості, її вираз в пев­них кількісних та якісних показниках.

3. Опис психічних та поведінкових особливостей людини тоді, коли це необхідно.

4. Порівняння міри рівня розвитку якості, що вивчається у різ­них людей, з акцентом на статево-віковий аспект.

Особливості сучасної психо­діагностики та її можливості.

Особливості сучасної психодіагностики, можливості щодо розв'язання завдань соціаль­ної практики визначаються станом її розвитку. Психодіагностика - і теоретична дис­ципліна, і сфера практичної діяльності пси­холога. Як теоретична дисципліна, загальна психодіагностика розглядає закономірності постановки валідних і на­дійних діагностичних суджень, правила «діагностичних умовиводів», за допомогою яких здійснюється перехід від ознак чи індикаторів певного психічного, структурного процесу до констатації наявності цих змінних.

Як теоретична дисципліна, психодіагностика тісно пов'язана з відповідними предметними галузями психологічної науки. Змінна, що виявляється для психодіагностики, повинна мати теоретичний смисл у відповідній галузі і практичну значимість для розв'язання тієї чи іншої прикладної задачі.

Зв'язок психодіагностики, з одного боку, і теоретично-експери­ментальної психології, з іншого, має двосторонній характер. Психо­діагностика в цілому - не тільки втілення понять відповідних дис­циплін в конкретних методиках, але і спосіб перевірки правдивості теоретико-психологічних побудов (наприклад: якщо ми говоримо, що мотивація у всіх людей різна, то повинні бути методики, які б діагностували це).

Загальна психодіагностика переважно пов'язана із загальною, соціальною та диференційною психологією, часткова психодіагнос­тика пов'язана з такими галузями, як медична, вікова, консульта­тивна, військова і т.ін.

Психологія відповідної предметної галузі складає одну із складо­вих частин психодіагностики, складовою її частиною є диференцгйна психометрика - наука, яка обґрунтовує і розробляє вимірювальні діагностичні методи.

Третя основа психодіагностики ~ практичні сфери застосу­вання психологічного знання, які висувають психодіагностичні за­дачі і обґрунтовують виділення комплексних, інтегральних змінних, які виступають об'єктами психодіагностики (наприклад: таке ком­плексне поняття, як «стресостійкість», наукова психологія виражає через систему базисних психологічних понять таких як потреба, мотиви, вміння, установки).

Таким чином, теоретична психодіагностика задається пере­рахуванням трьох галузей психологічного знання:

* предметною галуззю психології, що вивчає дані явища;

* психометрикою - наукою про вимір індивідуальних відмінно­стей в змінних, що діагностуються;

* практикою використання психологічного знання.

Психодіагностика, як практична галузь знань, покликана ство­рювати такі засоби дослідження, які необхідні для вирішення пи­тань соціальної практики.

На сучасному етапі соціальну практику цікавить:

1. Відбір та розстановка кадрів. Профорієнтація населення щодо вибору професії.

В системі професійної орієнтації населення важливе місце зай­має професійне консультування та професійно-психологічний відбір з подальшою розстановкою кадрів. Основне призначення профконсультації - надання інформації про світ існуючих професій та виявлення можливостей людини що­до опанування тією чи іншою спеціальністю. В основному психодіаг-ност зустрічається з двома типами діагностичних ситуацій; перший тип ситуацій реалізує підхід від людини до професії, другий — від професії до людини. В першій ситуації задача психолога - вияви­ти особливості психічного складу особистості та можливості щодо реалізації себе у конкретній сфері суспільної практики. В другій ситуації від психолога вимагається встановлення відповідності про­фесії можливостям людини щодо її опанування з точки зору ефек­тивності, безпечності, продуктивності праці тощо.

2. Консультування (в різних сферах соціальної практики).

Консультування, як вид психологічної допомоги, широко вико­ристовується в різних життєвих ситуаціях. Основними цілями кон­сультування є забезпечення людині продуктивного існування в кон­кретних обставинах життя. Продуктивність існування пов'язують зі здатністю людини знаходити більше варіантів поведінки, суджень, понять, думок тощо.