ВСТУП

У сфері мовознавчих досліджень останнім часом особливої актуальності набуло вивчення мовленнєвого спілкування. Оскільки традиційне мовознавство вивчає мову як систему певних мовних знаків та явищ безвідносно до сфери їх реального застосування, то дослідження конкретних намірів мовця, які реалізуються в мовному спілкуванні, набувають особливої ваги.

У другій половині ХХ століття почала розвиватися прагмалінгвістика (гр. πρᾶγμα – дія) – наука, яка вивчає функціонування висловлювань у мовленні (їх використання в умовах конкретної комунікативної ситуації), а також їх вплив на аудиторію. Важливе місце тут займає прагматичний синтаксис, адже саме у реченні якнайповніше відображені функціональні особливості мови і мовлення. За інтенційною спрямованістю висловлювання, тобто наміром, розрізняють прагматичні типи речень: констатив, промісив, менасив, перформатив, директив, квеситив.

Вивченням прагмалінгвістики та прагматичного синтаксису займалися такі відомі науковці як Дж. Остін, Ч. Пірс, Ч. Моріс, Р.Ленгдон, а також Г.Г Почепцов, Г.Р.Восканян, Л.П. Слабоуз, А.Є. Чернова та ін., які заклали фундамент вивчення мови як функціонального універсального засобу поширення інформації та спілкування.

У даній роботі розглянуто директивні речення як мовні засоби вираження спонукання до дії в англійській мові.

Мета та завдання: метою проведення дослідження було вивчення засобів вираження спонукання до дії в англійській мові.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

• визначити поняття «спонукання»;

• дослідити засоби вираження спонукання до дії;

• визначити функціонально-семантичні типи спонукання;

• підібрати та навести приклади вираження спонукання до дії з текстів англомовних художніх творів.

Предмет та об’єкт дослідження: предметом дослідження стали мовні засоби вираження спонукання до дії в англійській мові, а об’єктом дослідження – випадки вираження спонукання до дії, зафіксовані в текстах англомовних художніх творів.

Методи дослідження: під час проведення роботи ми послуговувалися такими методами дослідження, як описовий метод, методи лінгвістичного спостереження, лінгвістичного порівняння, лінгвістичного аналізу тексту.

Матеріалом для дослідження стали художні твори В.С. Моема, А.К. Дойля, Дж.К.Джерома.

Структура курсової роботи: дана робота має типову структуру і складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. У вступі подається короткий огляд критичної літератури, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. У першому розділі розкривається поняття прагматичного синтаксису та прагматичних типів речень. У другому розділі аналізуються засоби вираження спонукання до дії в англійській мові на прикладі художніх творів англійської літератури. У висновках підводиться підсумок даного дослідження. Також додається список використаних джерел, який налічує 10 пунктів.

Розділ і

1.1 Поняття прагматичного синтаксису.

Однією з характерних рис сучасного мовознавства є багатовекторність досліджень та пошуків лінгвістів. Ця особливість підтверджує існування значних відмінностей у їх поглядах на зміст мови, відносну значимість встановлюваних і досліджуваних мовних величин і різне розуміння ними завдань мовознавства. Структурне мовознавство завжди прагнуло дати опис мови як логічно стрункої та несуперечливої системи, що, у свою чергу, зумовило ослаблення інтересу саме до мовної діяльності. За таких умов при вивченні синтаксичних явищ виникла необхідність звернутися до досліджень суті соціального призначення мови, а саме до її використання у комунікативній діяльності.

Функціональні особливості мови і мовлення якнайповніше відображені у реченні. Саме тому найважливішим завданням синтаксичної теорії є вивчення функціональних характеристик речення. Цьому завданню підпорядковано прагматичний синтаксис, який реалізує функціонально-орієнтований підхід до вивчення речень. При цьому лінгвістів насамперед цікавлять комунікативно-функціональне призначення та використання речень в мовленнєвих актах [4,14]. Мовленнєвний акт – це елементарна одиниця вербального спілкування, яка втілюється у мовній діяльності людини. Речення, які є складовими частинами мовленнєвого акту, отримують конкретне лексичне навантаження і стають носіями конкретної інформації.

Поєднання теоретичного підходу та вивчення прагматичних установок мовця дає повніше уявлення як про мовну діяльність, так і про особливості мовної взаємодії мовця та слухача.

Вивчення прагматики речень є важливою сферою мовних знань, адже володіння мовою передбачає не тільки мовну компетенцію (вміння будувати речення ), а й комунікативну (вміння правильно застосовувати їх для досягнення потрібного комунікативно-функціонального результату).[5,269]

Метою опису речень у структурному аспекті є розкриття механізму їх створення. Це, у свою чергу, передбачає визначення їх структурних типів. Тут необхідно системно розкрити граматичний зміст та особливості їх побудови. Опис речення комунікативно-функціональної орієнтованості повинен встановити закономірності співвідношення між комунікативно-функціональним типом речення і завданням спілкування.

Розглянуті в комунікативно-функціональному аспекті речення різняться комунікативною інтенцією. Комунікативна інтенція – це притаманна реченню спрямованість на виконання певного мовного завдання спілкування. Слід говорити саме про інтенцію, або комунікативно-інтенційний зміст речення, бо актуалізується воно лише в умовах мовного спілкування і незмінно співвідноситься з тим, що лежить поза межами даного висловлювання. Це – мовна чи інша реакція адресата, регулярність зв'язку між якою і реченням певного комунікативно-інтенційного змісту дозволяє диференціювати речення за комунікативною інтенцією. [5,270]

Комунікативно-інтенційний зміст - необхідна ознака кожного речення. Без цього його неможливо розглядати як одиницю синтаксису. Прикладом відмінності комунікативно-інтенційного змісту може служити відмінність, яка пов'язується з диференціацією спонукального і питального речень. Оскільки ж диференціація речень у аспекті даного змісту пов'язана зі способами їх використання (вивчення останніх складає предмет прагматики), то відповідні типи речень слід визнати прагматичними типами.[5,270] Мова тут про прагматику лінгвістичну і тому необхідно встановити закономірності системи мови у даній області та типи мовних одиниць на основі їх мовної ознаки. Саме тому у визначенні прагматичних типів речень в мовознавчому аспекті повинен домінувати лінгвістичний орієнтир.

У ході історичного розвитку людство виробило значну кількість різних форм міжособистісного мовного спілкування, яким забезпечуються соціальні потреби. Речення, які є засобом реалізації різних мовленнєвих актів, співвідносні з певною комунікативною інтенцією мовця. Наказ і прохання, загроза і обіцянка, рекомендація і вибачення і т. д. є різними мовленнєвими актами. Промовляючи «I'll соmе», як констатацію запланованої майбутньої дії, як обіцянку, як загрозу або як попередження, мовець щоразу використовує це речення з іншою метою. Різні реалізації відрізняються іллокутивною силою – втіленням у висловлюванні певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає йому конкретної спрямованості. Локутивна сила речення полягає в його когнітивному змісті. Прикладами реалізації лише локутивної сили (побудови фонетично і граматично правильного висловлювання) можуть бути проголошення речення дитиною заради самого проголошення або оперування реченням учнями в навчальних цілях. У реальному ж спілкуванні реалізація речення нерозривно пов'язана з наданням йому іллокутивної сили. Доречно, правильно, з дотриманням необхідних умов реалізоване речення досягає мети у вигляді перлокутивного ефекту висловлювання – відбувається максимальний вплив на конкретного адресата чи аудиторію. Той чи інший перлокутивний ефект не обов'язково виникає як результат наміру досягти його. Про ненавмисність перлокутивного ефекту свідчать такі висловлювання, як «I did not mean to V you», де «to V» може бути «to hurt, to insult, to flatter» і т. д. [5,271]

Оскільки зміст речень, які використовуються у мовленні, не зводиться лише до лексичної і граматичної інформації, а завжди включає і комунікативно-інтенційний (прагматичний) зміст, то це повинно бути відображено в їх описі. Це можна зробити включивши прагматичний компонент. Семантична структура у цьому випадку складається з двох семантичних величин: прагматичного компоненту і власне речення. Прагматичний компонент відображає комунікативну інтенцію речення, речення – його когнітивний зміст.

Зміст прагматичного компоненту може бути умовно представлено як поєднання «I (hereby) + дієслово, що визначає іллокутивну силу висловлювання + адресат». Наприклад, «Не is not guilty» з урахуванням іллокутивної сили даного висловлювання фактично означає «I (hereby) state that he is not guilty»; «Stop it at once» – «I (hereby) command you to stop it at once»; «I'll come some time» – «I (hereby) promise you that I'll come some time» і т. д. Вирішальним для визначення того чи іншого прагматичного типу речення є характер прагматичного компоненту.