12. Етапи розвитку української політичної думки. Найвизначніші імена.

Українська політична думка в Х-ХVIII ст. На початкових етапах свої еволюції, особливо на першому з них - часів Київської Русі (Х-ХШ ст.) українська політична думка розвивалась під впливом політичної думки Візантії. Основними творами, яких відображені політичні ідеї, були «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Повість минулих літ» літописця Нестора та ін. 

Основними проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в ХVI-ХVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови української державності, прав і свобод членів суспільства. Серед багатьох імен українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли відображення політичні погляди цього періоду, можна назвати І.Вишенського, П.Могилу, професорів Києво-Могилянської академії І.Кононовича-Горбацького, С.Яворського, Ф.Прокоповича, гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепу, П.Орлика та ін.  Видатний український полеміст І.Вишенський виступав із критикою тогочасного суспільного ладу та шляхти. Він заперечував як абсолютизм духовної влади (папи римського), так і абсолютизм світської влади (королів, царів).  Вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробила Києво-Могилянська академія. Її засновник П.Могила розвинув ідею верховенства церкви над державою.

Розв’язання порушених проблем було запропоновано на державному рівні Б.Хмельницьким у «Березневих статтях» 1654 р. та І. і Ю.Немиричем у Гадяцькому трактаті» 1658 р. У першому випадку йшлося про встановлення міждержавного (передусім військового союзу) з Росією, у другому - про створення федералістського об’єднання Польщі, Великого князівства Литовського і України. 1.2. Українська політична думка ХIХ ст. Новітній етап розвитку української політичної думки пов'язаний з лібералізацією суспільних відносин і підняттям могутньої хвилі українського національного відродження на початку Х1Х ст. Вагомий вклад у розвиток політичних поглядів зробили представники різних сфер інтелектуальної діяльності: історики М.Костомаров, М.Драгоманов, М.Грушевський, юристи О.Терлецький, А.Кистяківський, письменники Т.Шевченко, І.Франко, Леся Українка та інші.  Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХIХ ст. стала політична думка Кирило-Мефодієвського товариства. Члени цієї організації – М.Костомаров, М.Гулак, В.Білозерський, М.Куліш, Т.Шевченко та ін. – згуртувались довкола ідеї слов’янського об’єднання у формі слов’янської республіканської федерації. 

1.3. Українська політична думка першої половини ХХ ст. Першим, хто відкрито заявив про колоніальний статус України у складі Російської імперії та право українського народу на самовизначення, був М.Міхновський (1873-1924). На його думку, «державна самостійність є головною умовою існування нації.

Віра в націю як найвищу суспільну цінність сягнула гіпертрофованих розмірів в ідеологічної конструкції Д.Донцова (1883-1973). Він увійшов в історію української політичної думки як автор ідеології «інтегрального» (чинного) націоналізму.

Націоналістична ідеологія в творчості Д.Донцова дала поштовх тієї суспільно-політичної думки, що сповідувала принцип: мета виправдовує засоби. Цієї думки дотримувались Є.Коновалець, А.Мельник, С.Бандера та інші проповідники українського націоналізму

 У 20-ті роки ХХ ст. з’явилися наукові твори В.Липинського. Він заснував консервативну школу в української політології.

Політичне кредо В.Липинського - «до української нації через українську державу». Держава для нього - це найдосконаліша, найвища форма організації всіх духовних і матеріальних сил нації.