53Поняття громадянського суспільства. Шляхи його формування.

Громадянське суспільство є структурованим й інституційованим суспільством, в якому, на відміну від держави, визначальними є горизонтальні зв’язки, а не вертикальні, реалізується самодіяльна соціальна активність, яка не потребує стимулюючих управлінських дій з боку держави. Структура громадянського суспільства включає економічні, культурні, сімейно-родинні, моральні, етнічні і правові зв'язки, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами, соціальними групами та іншими суб'єктами політичного життя.

Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.

Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних трьох напрямів:

Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства; і держава є складовою громадянського суспільства.

Другий: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства.

Третій: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо одне до одного елементи, чи як антагоністичні структури.

54Сутність та характеристики правової держави.

Термін «правова держава» на перший погляд видається тавтологічним (як, скажімо, вислови «холодний лід» чи «гарячий вогонь»), оскільки будь-яка держава може вважатися правовою з огляду на наявність у ній законів, певної системи права. Однак у зазначеному контексті термін «правова» має дещо інше значення, ніж «законна», яке ґрунтується на тому, що не все законне є правовим і не всяка держава з наявною у ній системою законів є правовою. Сенс ідеї правової держави, яка лежить в основі відповідної теорії, полягає в тому, щоб зв'язати політичну владу, державу правом, підпорядкувати її дії закону. Пошуки принципів, форм і механізмів для встановлення належних взаємозалежностей та узгодженої взаємодії державної влади і права розпочалися ще в глибоку давнину.

Розвиток демократії безпосереднім чином пов'язаний із встановленням правової держави.

Головні принципи правової держави такі:

– верховенство закону, його панування надусіма сферами життя;

– правовий характер самих законів, тобто їх відповідність міжнародним правовим стандартам;

– пріоритет прав і свобод особистості і її вільний розвиток; держава визнає за особистістю певну сферу свободи, куди втручання держави недопустимо. Загальновідома формула: "все, що не заборонено індивіду, йому дозволено", а для влади: "все, що не дозволено владі, їй заборонено";

– взаємовідповідальність держави і особистості. У правовій державі відносини між ними будуються не тільки на правовій основі, але також просякнуті морально-естетичними обов'язками;

– поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, що виключає монополію будь-якого органу на владу.

Охарактеризувати правову можна як таку державу, в якій визнається пріоритет прав людини перед правами будь-якої спільноти, прав народу перед правами держави, де визначальним пунктом громадського регулювання є інтереси особистості, ці інтереси та гідність людей поважаються, як беззаперечні цінності, коли авторитет сили чи майна витісняються авторитетом людяності, освіченості, компетентності (що не можна сказати про неправову державу, де такими цінностями вважаються ідеологічні настанови, політична доцільність або економічна вигода).

Сутність правової держави полягає ще й у дотриманні закону тими, хто перебуває при владі, у взаємній відповідальності держави та громадян один перед одним. Це означає, по-перше, визнання громадянами авторитету права, закону, законослухняність, згоду й готовність людей жити і чинити так, щоб не уражати інтереси інших.