44. Політична доктрина комунізму.

У творчій спадщині К. Маркса та Ф. Енгельса значну увагу приділено характеристиці соціалізму, який вони розглядали як першу фазу комуністичної формації, відповідно свій творчий доробок трактували як науковий соціалізм. У форматі соціалізму позиціонували свій доробок численні соціалістичні та соціал-демократичні партії Європи. На противагу цьому В. Ленін та його послідовники почали робити наголос на комунізмі,

Враховуючи значний вплив Леніна на розвиток доктрини комунізму, весь цей напрям у широкому контексті часто називають "ленінізмом" (вперше термін "ленінізм" використав Л. Мартов у 1904 p.).

Комунізм як ідеологію не можна звести лише до ленінізму, він охоплює також троцькізм, сталінізм та багато інших напрямів.

У розвитку ідеології комунізму XX ст. можемо виділити чотири етапи.

Перший етап – від початку століття і до 1924 p., коли пішов з життя Ленін. У цей час головний внесок у розвиток комунізму зробив Ленін як теоретичними працями, так і практичними діями, тому цей етап цілком закономірно називають "ленінізмом".

Другий етап охоплює період 1924–1956 pp., коли на XX з'їзді КПРС Перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов виступив з рефератом про культ особи Й. Сталіна. Внаслідок абсолютної домінації позиції Сталіна, передусім у інституційному форматі, всередині СРСР та в міжнародному комуністичному русі цей етап характеризується як "сталінізм".

Третій етап – від XX з'їзду КПРС, який започаткував процес десталінізації, і до 1985 p., тобто до початку перебудови. Для цього етапу, окрім десталінізації, властивими були процеси розвитку ортодоксального/догматичного комунізму; саме в межах цього етапу розпочався процес декомунізації – відмови від багатьох класичних засад комуністичної ідеології, які вже не відповідали вимогам часу.

Четвертий етап бере свій початок від процесу перебудови, який призвів до "падіння Берлінського муру", що стало символом краху реального соціалізму/комунізму, і триває до сьогодні.

Загальні риси, які були властиві різним варіантам комунізму, такі:

– керівна і спрямовуюча роль комуністичної партії;

– суспільна власність на засоби виробництва;

– домінація трудящих класів у суспільстві;

– планові засади організації та ведення економіки.

45Політична доктрина фашизму

Фашистська політична доктрина відрізняється неймовірною мішаниною фрагментів, насмиканих із різноманітних політичних і філософських течій, що були модними в націоналістичних колах Німеччини та Австрії на початку XX ст.Середсвітоглядно-філософськихавторитетівнацизмуслідназватиіменаАртураШопенгауера, ФрідріхаНіцше, Карла-ГуставаЮнга.

            Уфашистськійідеологіїцінностідемократії, лібералізмунічогоневарті, бовонирозбурхуютьстаріінстинктилюдини. Черезполітичнуконкуренцію, боротьбузавладудемократіягальмуєєдністьнації. Тоталітарнадержава – ідеалсуспільноголадуполітичноїдоктринифашизму. Природацієїдержавидозволяєвестивійну. Війна робить націю сильною і загартованою, запобігає її "гниттю". Кожне покоління мусить мати свою війну. Той народ, який не зможе завоювати собі життєвий простір, має загинути, заявляв Гітлер.

             Ідеї расизму покладено в основу фашистського світогляду. Ось картина світу, яку малювали німецькі фашисти. На світі існує лише один вид істот. Це – арійська, нордична, тобто німецька, раса. До її складу входять німці та деякі народи німецького походження. Кров, що тече в їхніх жилах, є носієм героїчного духу. Ця кров надає особливу інстинктивну мудрість, що не залежить від інтелекту. Тільки німці, арійці є власне людьми.

            Фашисти будь-якої національності формували свою ідеологію саме на засадах національної виключності, месіанської ролі свого народу.

            Світове співтовариство 10 грудня 1948 р. рішенням ООН засудило антигуманні фашистські режими. Але з закінченням другої світової війни фашизм не щез, а пристосувався до нових історичних умов.

            Модифікований повоєнний фашизм нині зветься неофашизмом. Расизм, який був невід'ємною складовою фашизму, став підвалиною і неофашистської ідеології.