23. Типи міжнаціональних конфліктів та шляхи їх вирішення.

Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, що мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.

Міжнаціональні конфлікти (у вузькому сенсі) відбуваються між державами або всередині конфедерації, яку складає низка політично самостійних країн, населених різними етносами. Міжетнічні конфлікти виникають всередині держави.

Міжнаціональний конфлікт (у широкому сенсі) — це будь-яка конкуренція (суперництво) між групами — від протиборства за володіння обмеженими ресурсами до протистояння зумовленого етнічною приналежністю її членів.

Причини міжнаціональних конфліктів:

à Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).

à Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ'я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці, під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.

à Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об'єднання етносу в єдине ціле.

à Конфесійні, релігійні відмінності.

à Історичне минуле взаємин народів.

à Етнодемографічні — швидка зміна співвідношення чисельності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.

Шляхи розв'язання міжнаціональних конфліктів:

o Формування поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.

o Провадження продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.

o Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв'язання національних суперечок.

o Надання національно-культурної автономії усім бажаючим національним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.

Способи розв'язання конфліктів:

- Відкинути найбільш радикальні елементи або групи і підтримати сили, більш схильні до компромісів.

- Застосувати широкий спектр санкцій — від символічних до військових. Слід враховувати, що санкції можуть спрацювати на екстремістські сили, призвести до посилення конфлікту. Збройне втручання можливе лише в разі, якщо конфлікт, який набув форми збройних зіткнень, призвів до масових порушень прав людини.

- Поділити глобальні цілі на ряд послідовних завдань, які розв'язують послідовно — від простих до складних.

- Запобігти конфліктам, докладаючи максимум зусиль, щоб не допустити подій, що призводять до конфліктів.

23. Панівна еліта: поняття і структура. Сучасні концепції політичних еліт.

В.Парето називає елітою людей, які отримали найвищий індекс у галузі їх діяльності;

Г.Лассуел – осіб, які користуються в суспільстві найбільшим престижем, статусом, багатством;

Х.Ортега – і – Гассет – людей із найвищим почуттям відповідальності;

М.Вебер – харизматичних особистостей;

А.Тойнбі – творчу меншість суспільства. Яка протистоїть нетворчій більшості;

Д.Дюпре – людей, які мають високий статус в суспільстві та завдяки якому впливають на соціальний процес;

Л.Фройнд – «богонатхненних особистостей», які відгукнулися на «вищий заклик», почули «поклик» та відчули у собі здатність керувати.

Італійський політолог і соціолог Г.Москау праці «Основи політичної науки» (1896) доводив неминучий поділ суспільства на тих, хто керує, і тих, ким керують. Такий поділ, на його думку, є необхідною умовою існування цивілізації.

Еліті властива організованість і цим пояснюється її влада над більшістю. Г.Моска виділяє два типи партійної верхівки: «аристократична» (закрита) та «демократична»(відкрита, допускає розширення своїх лав за рахунок вихідців із низів).

В.Паретоподілив еліту на правлячу і е правлячу (еліту духу). У правлячій еліті виділив два типи, які послідовно змінюють один одного: «леви» і «лиси». «Левам» властивий консерватизм та силові методи управління; вони переважають в умовах стабільності суспільства. Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти «лисів» - гнучких керівників, які є майстрами політичних комбінацій.

Німецький дослідник Р.Міхельспоєднав проблеми виникнення і функціонування політичних еліт з діяльністю політичних партій, керованих меншістю. Він сформулював «залізний закон олігархії», зміст якого полягає у тому, що виникнення у ході суспільного прогресу складних організаційних структур веде до формування еліти.