23. Нація як етап соціально-політичної еволюції етносу, етно-національні процеси в сучасному світі.

За даними ЮНЕСКО, у світі налічують 4 тисячі етносів, з-поміж яких лише 800 досягли етапу нації. Націй, які налічують 10 млн осіб, лише 67. Серед найбільших націй світу — китайці, які становлять 934,0 млн, хіндустанці — 180,5, американці — 172,2, росіяни — 138,6, араби — 133, японці— 115,7 млн тощо. Водночас понад 3 тис. етносів ще не досягли такого етапу розвитку, більшість з них є малочисельними.

До етнонаціональних спільнот належать етнос, етнічна група, народність, нація, національна група. Етноси і нації — це суб'єкти політики за таких умов:

— на етапі боротьби за національну державу або національно-територіальну автономію;

— під час визначення національних пріоритетів у період становлення політичних інститутів;

— у міжнародних відносинах;

— у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.

Етнос — давньогрецький термін, що означає "народ", "плем'я". "Етнос" застосовують як науковий термін для означення всіх типів етнічних спільностей, до того ж, давні греки, відрізняючи себе від не греків, саме останніх називали етносами. Етноси є найдавнішими природними людськими спільнотами, котрі виникають задовго до появи класів і держав.

Як і нація, етнос належить до стійких спільнот, що уособлюють горизонтальний поділ окремих суспільств і людства загалом. Однак щодо рівня їх консолідованості та політичної суб'єктності, ці спільноти суттєво відрізняються між собою.

Поняття "етнос" застосовують для означення історичних спільнот різного ступеня консолідації, що належать до однієї культури, але зовсім не обов'язково усвідомлюють себе як політичну єдність. Етноси формуються на основі довготривалого проживання людей на спільній території, інколи — в межах однієї державності (щодо датково сприяє появі та зміцненню спільних рис і формуванню етнічної самосвідомості), у сфері розповсюдження однієї релігії тощо. Під впливом цих, а можливо, і багатьох інших чинників, які нині ще не достатньо досліджені, формується певний культурний тип людей. Вони виробляють певні норми моралі, етики й естетики, що передаються від покоління до покоління (традиція) і сприймаються як "свої", узвичаєні, "нормальні" форми суспільного буття, поклоняються своїм богам або по-своєму інтерпретують світові релігії, користуються спільною мовою або близькими мовними діалектами і більше чи менше усвідомлюють свою відмінність від інших народів, використовуючи антитези на зразок: "ми" — "вони", "свої" — "чужі", "звичне, наше, рідне" — "дивацьке, чуже, далеке".

Нині "етнос" застосовують як науковий термін для означення всіх типів етнічних спільнот, а "народ" набув соціально-політичного і геополітичного значення.

У сучасній науці виокремлюють переважно два трактування етносу:

— певна соціально-історична система (представники етнографічної школи);

— форма існування HomoSapiens, тобто як природний феномен.

23. Об'єктивні та суб'єктивні чинники формування нації.

1. Територія. Українці як етнос були і залишаються автохтонами, отже безперервно живуть у відносно стабільних територіальних межах. Проте бездержавність українців, набагато триваліша аніж періоди державного існування, фактично перекреслює територіальну ознаку як важливу складову у визначенні «української нації»: українські етнічні землі постійно були поділені між різними державами. Якщо ж вести мову про модерну епоху, що стала часом інтенсивного формування української нації, то парадоксальним є висновок: територіально українська нація остаточно оформилася завдяки радянському режимові, який завершив об’єднання основних українських етнічних земель у рамках Української РСР.

2. Мова. Коли сформувалася українська мова як мова «високої культури»? Перша спроба мала місце в XVI – XVII ст., проте внаслідок політичної асиміляції «українських» еліт відбулася перерва у становленні стандартизованої літературної мови, і на рубежі XIX – XX ст. почалося формування її нового варіанта, яке тривало аж до перших декад XX ст. При цьому мовна самоідентифікація українців не може однозначно ототожнюватися з національною, оскільки багато праць, написаних літературною українською мовою, спрямовувались на обґрунтування тези про «злиття націй»; «українофони» були водночас «україножерами» або взагалі не знали своєї національної приналежності; багато людей, що не розмовляли і не знали української мови, вважали себе українцями за національністю.

3. «Спільність економічного життя». «Національна економіка» в Україні не склалася й понині, особливо коли зважати на той факт, що за радянських часів, економіка УРСР формувалася як інтегральна частина загальносоюзної економіки. Сучасні проблеми державного й національного будівництва значною мірою пов’язані саме з відсутністю загальнонаціональної економіки.