Санаторно-курортне господарство України

1. Історія становлення санаторно-курортного господарства України

2. Типи курортів України

3. Спеціалізація санаторно-курортних закладів України

4. Основні методи лікування і оздоровлення

5. Загальні принципи організації лікування і оздоровлення на курортах

6. Основні методи бальнеологічного лікування

7. Лікування грязями. Показання та протипоказання до призначення

8. Курортні ресурси Чорноморського узбережжя Криму

9. Курортні ресурси узбережжя Чорного моря материкової частини України.

10. Курортні ресурси Карпатського регіону

11. Курортні ресурси Українського Полісся

Курорти охоплюють нині всі частини світу, утворюючи практично світову курортну мережу. Пропозиція курортних послуг дуже широка і стосується відпочинку та рекреації, оздоровлення, профілактики та лікування. Сучасні курорти облаштовані як спеціальними лікувальними закладами санаторного типу, так і спеціалізованими закладами розмі­щення (лікувальні готелі), а також іншими закладами розміщення та під­приємствами індустрії туризму і широко використовуються в туристич­ному процесі на різних рівнях його організації. Завдяки комплексності розвитку та можливостям урізноманітнювати власний ринковий про­дукт та форми обслуговування, курорти формуються як територіальні ринки певного ієрархічного рівня, виступають ядрами геопросторової організації туризму міжрегіонального, регіонального, субрегіонального, національного та місцевого рівнів.

1. Історія становлення санаторно-курортного господарства України

В Україні санаторно-курортна справа найактивніше почала розбудовуватися у ХІХ ст. З цього часу відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязеві курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст.

Курорт - це місцевість, яка має природні лікувальні фактори і необхідні умови для їх використання з лікувально-профілактичною метою.

Правовий режим, організаційні та економічні засади благоустрою і функціонування курортів в Україні визначаються Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року. В ст. 1 даного закону курорт визначаються як «освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні».

Нормальне функціонування курортів забезпечується достатньою вивченістю природних лікувальних ресурсів, наявністю відповідних лікувально-профілактичних закладів; спеціального обладнання і будівель (питні галереї, бювети, грязьові та водолікарні, аеросолярії тощо), а також спортивних, культурно-освітніх закладів та майданчиків; закладів харчування, торгівлі, побутового обслуговування і комунального облаштування.

В даному законі визначення курортної місцевості як території з природними факторами, сприятливими для зміцнення здоров'я, лікування та профілактики захворювань, замінене поняттям «лікувально-оздоровча місцевість», яке трактується як природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. За умови вивчення їх природних можливостей та освоєння у визначеному порядку ці території визнаються курортами. Причому клопотання про оголошення природних територій курортами повинно бути розглянуте відповідними органами (спеціальним уповноваженим центральним або місцевим органом виконавчої влади) в місячний термін. Рішення ж про оголошення природних територій курортами державного значення приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; місцевого значення - Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, а також Київською і Севасто­польською міськими радами за поданням відповідних органів місцевого самоврядування.

Україна має різноманітні природні лікувальні ресурси, сприятливі для розвитку санаторно-курортної справи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до ку­рортних" від 15.12.1997 р. № 1391, до курортних населених пунктів належать 259 міст, селищ і сіл України.

Курортні поселення нашої держави зосереджені, здебільшого у Причорноморсько-Приазовській курортній зоні Карпатському туристичному регіоні. Зазвичай, курортні України відносять за розмірами до невеликих із людністю 10 – 50 тис. осіб.

Зараз у країні діє багатофункціональна система санаторно-курортного обслуговування населення. Санаторно-курортне лікування на основі кліматичних, бальнеологічних і грязевих природних ресурсів здійснюють санаторії, санаторії-профілакторії, лікувальні бази, пансіонати з лікуванням.

Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів та Карпати.

Таблиця 1

Санаторії та заклади відпочинку

Заклади	Роки
	1985	2005
Санаторії та пансіонати з лікуванням - всього	517	514
у них місць, тис.	153	145
Із загальної кількості дитячі санаторії	211	173
у них місць, тис.	38	34
Санаторії-профілакторії	481	291
у них місць, тис.	44	23
Будинки і пансіонати відпочинку	297	321
у них місць, тис.	101	65
Бази та інші заклади відпочинку	1944	2052
у них місць, тис.	274	244

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно-курортного лікування. Послуги санаторно-курортних закладів в Україні становлять майже 40 % від загального обсягу діяльності галузі туризму.

Ресурсна база представлена такими бальнеологічними типами мінеральних вод: вуглекислі (Закарпаття), радонові (Вінницька, Черкаська області), сульфідні (Львівщина, Закарпаття, Крим), залізні (Донбас), бромні, йодо-бромні та йодні (Причорномор'я), кремнисті (Харківщина), води з підвищеним вмістом органічних речовин типу «Нафтуся» (Львівська, Хмельницька області), води без специфічних компонентів (Харьківська, Полтавська, Одеська області). Грязеві курорти використовують торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах та лиманах Криму, Одеської, Херсонської, Запорізької областей. Кліматичні курорти охоплюють як узбережжя Чорного та Азовського морів, так і унікальні ландшафти практично по всій країні. Відомі спелеокурорти в соляних шахтax Донбасу та Закарпаття.

Caнaтopно-курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України «Про курорти», прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно-правову базу, які регламентують діяльність даної сфери, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону забезпечуючи доступність санаторно-курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо.

В Україні протягом ХХ ст. система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров’я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). Але недостатньо розвинена матеріально-технічна база галузі, її низька пропускна спроможність і застаріле обладнання, навіть при високій кваліфікації персоналу і досконалості методик профілактики та лікування, робила санаторно-курортні заклади важкодоступними для більшості населення. Тому в період розвитку масового туризму в країні (60-80-ті роки ХХ ст.) курорти, особливо кліматичні, заповнювались неорганізованими відпочиваючими, які користувались переважно приватним житлом. Така традиція масової рекреації сформувала в основних курортно-рекреаційних зонах достатньо розвинений ринок пропозиції послуг розміщення на основі приватного житла.

В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа України зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури.

Серед громадських організацій, що діють у туристичній і курортній сферах найбільш впливовими є Асоціація санаторіїв та курортів України (до неї входять курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Хмільник, Східниця, БерМінВоди, курорти Закарпаття і Криму), Всеукраїнська асоціація фізіотерапевтів і курортологів (ВАФК), Асоціація сільського та екологічного (зеленого) туризму, Асоціацію навчальних закладів, що займаються підготовкою менеджерів туризму тощо. Існують також об'єднання санаторно-курортних закладів - зокрема, Кримське санаторно-курортне об'єднання «ПБК», яке включає пансіонати «Таврида» і «Північна Двіна» в Алушті, «Мрія» в Понизівці, «Казка» в Євпаторії.

Мережа оздоровчих закладів країни (2008 р.) налічує 2998 санаторно-курортних закладів всіх форм перебування загальною місткістю цілорічного використання 448 тис. ліжок, з них понад 95 % - це заклади тривалого перебування, розраховані на санаторне лікування, профілактику та відпочинок. До мережі входять санаторії та пансіонати з лікуванням - 518 (17,3 %), санаторії-профілакторії - 262 (8,7%), будинки і пансіонати відпочинку - 302 (10,1%), бази та інші заклади відпочинку - 1916 (63,9%). Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (З4 %) вони поступаються санаторіям (39 %), які працюють цілорічно.

Останніми роками на ринку санаторно-курортної пропозиції позначилась цікава тенденція: загальна чисельність закладів зменшується, а чисельність осіб, які оздоровилися, зростає, що частково можна пояснити скороченням терміну відпочинку в середньому до двох тижнів.

За кількістю санаторіїв і пансіонатів із лікуванням першість належить АР Крим (145 закладів), Львівській (71) та Одеській (33) областям, на які припадає 45,7% Їх загального числа і 59,4% місткості в масштабі України. Натомість у Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Сумській, Чернівецькій, Чернігівській областях і Севастополі Їх кількість не перевищує 10, а загальна місткість становить менше 5% від загальноукраїнської.

На чотири регіони України - Крим, Донеччину, Херсонщину та Миколаївщину - припадає 83,4% загального числа і 8б,3% місткості будинків і пансіонатів відпочинку. Наслідком реорганізації матеріальної бази рекреації стало зменшення кількості таких об'єктів, і у 2003 році у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Луганській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернівецькій областях вони взагалі не значились.

48% кількості і 20% фонду розміщення в дитячих оздоровчих таборах припадає на Хмельницьку (1204), Полтавську (1030), Харківську (815), Черкаську (744), Сумську (723) та Луганську (715) області. Традиційно високою є їх кількість у Донецькій, Херсонській та Одеській і низькою - в Київській, Львівській, Рівненській, Тернопільській областях і Севастополі.

Географія санаторно-курортних закладів України значною мірою відповідає територіально-компонентній структурі рекреаційних ресурсів та рекреаційних потреб. При цьому слід акцентувати увагу на двох групах областей:

> лідери:- АР Крим (16,7 % санаторно-курортних закладів України), Донецька (14,6%), Одеська (11,6%), Дніпропетровська (7,1%), Миколаївська (5,6%), Запорізька (5,3%) області;

> аутсайдери - Кіровоградська, Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області та Севастополь (менше 1,0%).

Щороку послугами санаторіїв країни користуються більш 3 млн. осіб. Найбільша кількість рекреантів оздоровлюється на базах відпочинку в Криму (30%), Донецькій (майже 12%), Одеській (до 10%), Львівській (8,0%) Запорізькій (7%) та Херсонській областях.

Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю понад 27,0 тис ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до З7,0 тис ліжок) розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 250 тис дітей і більшість з них в санаторіях Криму, Одеської, Київської областей. Ще понад 55 тис дітей щорічно проходять профілактично-санаторне лікування у позаміських санаторно-оздоровчих закладах, яких найбільше у Криму, Київській, Одеській, Донецькій та Рівненській областях.

Зростає частка іноземних туристів, які відпочивають на курортах України (в середньому на 1,1 % щорічно). Зростання кількості іноземних рекреантів на вітчизняних курортах свідчить про певні здобутки на шляху просування вітчизняного санаторно-курортного продукту на європейський ринок.

Більшість іноземних відпочиваючих становлять громадяни сусідніх країн: росіяни (в середньому 70,0 %), білоруси (16 %), молдовани (10%), поляки (0,1 %), литовці (0,7 %) та інші. Найбільшою популярністю серед іноземців користуються санаторно-курортні заклади Криму, Одеської та Львівської областей.

В Україні діють понад 100 курортів та курортних місцевостей і санаторно-курортні заклади є практично в кожній області. За сполученням ресурсів і напрямками спеціалізації діючих курортів територію країни умовно можна поділити на три великі регіони: Південний, Західний та Центральний. Для Південного регіону характерно переважання кліматичних приморських курортів У поєднанні з грязями та мінеральними водами. В Західному регіоні основою курортної справи є використання бальнеологічних мінеральних вод та грязей у поєднанні з кліматичними (переважно ландшафтними) ресурсами. У Центральному регіоні переважають курорти, які розвиваються на основі використання мінеральних вод та ландшафтних кліматичних ресурсів.

В той же час, незважаючи на зростання обсягів діяльності, про що свідчить позитивна динаміка оздоровлених вітчизняних і зарубіжних туристів, санаторно-курортна справа в Україні має ряд проблем, які потребують нагального вирішення. Перш за все, це недостатність фінан­сування, необхідного для реорганізації застарілої матеріально-технічної бази, розвідки та освоєння нових родовищ та розбудови курортів за європейськими стандартами. Потребують пильної уваги питання раціо­нального використання ресурсів і територій курортів, нагальною є роз­робка генеральних планів їх розвитку, економічне та фінансове забезпечення функціонування, процеси приватизації. Державний кадастр природно-лікувальних ресурсів та курортних територій України, створений з метою інформаційного забезпечення моніторингу природних територій курортів та прогнозування можливих змін під впливом господарської діяльності, дозволить створити інноваційний курортно-лікувальний продукт на основі як діючих марок, які вже зарекомендували себе як в Україні, так і за її межами, так і нових курортів (за відповідного матеріально-технічного забезпечення та інформаційно-рекламної підтримки), просувати цей продукт як на вітчизняному, так і на міжнародному туристичних ринках.

Саме тому розвиток санаторно-курортної справи в Україні потребує підтримки, узгодженого розвитку в межах всієї індустрії туризму країни. Курортно-лікувальний туризм є одним з пріоритетних напрямків розвитку внутрішнього та іноземного туризму в країні, одним з найбільш сталих і перспективних видових туристичних ринків.