1.2. Класифікація , основні клінічні прояви ексудативного плевриту

Загальноприйнятої класифікації плевритів немає. У різних класифікаціях ураховуються такі показники як:

1. Інфекційні (бактеріальний, вірусний, рикетсіозний, мікоплазматичний, грибковий та ін.).

2. Неінфекційні (асептичні).

Характер ексудату:

1. Серозний.

2. Серозно-фібринозний.

3. Гнійний.

4. Гнильний.

5. Геморагічний.

6. Еозинофільний.

7. Хільозний.

8. Холестериновий.

9. Змішаний.

Фаза перебігу:

1. Гостра.

2. Підгостра.

3. Хронічна.

Поширеність

1. Дифузні.

2. Осумковані:

а) верхівковий (апікальний);

б) приребровий (паракостальний);

в) кістково-діафрагмовий;

г) діафрагмовий (базальний);

д) присередостінний (парамедіастинальний);

е) міжчастковий (інтерлобарний).

Клінічні варіанти:

1. Гнійно–запальні процеси в організмі (у прилеглих або віддалених органах і тканинах):

а) інфекційні (бактеріальні, вірусні, рикетсіозні, мікоплазмові, грибкові);

б) паразитарні (амебіаз, філяріатоз, парагонімоз, ехінококоз та ін.);

в) ферментогенні (панкреатогенні).

2. Алергійний та автоімунний випоти (екзогенний алергійний альвеоліт, лікарська алергія, постінфарктний синдром Дресслера тощо).

3. При системних захворюваннях сполучної тканини (ревматизм, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, склеродермія тощо).

4. Посттравматичний випіт (закрита травма грудної клітки, електроопіки)

Клінічна картина. Прояви плевриту характеризують такі параметри:

1) форма (сухий чи ексудативний);

2) характер запальної реакції плеври (вид ексудату);

3) локалізація і поширеність ексудату (дифузний чи осумкований);

4) характер перебігу (гострий чи хронічний).

Сухий плеврит. Сухий плеврит виявляють іноді після застуди, травми грудної клітки, а також при інфаркті легені, абсцесі легені, уремії, системному червоному вовчаку, системній склеродермії і т.д. У більшості випадків є наслідком загострення туберкульозного процесу у легенях або у внутрішніх грудних лімфатичних вузлах, а також неспецифічних запальних процесів у легенях (гострі, хронічні пневмонії, гнійні процеси у легенях). Рідше спостерігається у хворих ревматизмом, хворобами сполучної тканини, інфарктами та пухлинами легенів, гострими та хронічними інфекційними захворюваннями (черевний та висипний тифи, бруцельоз та ін.). Хвороба протікає з загальним нездужанням, болем у грудній клітці, з підвищенням температури. Біль, пов'язаний з плевритом, посилюється при диханні, кашлі, має обмежену локалізацію. Найхарактерніший симптом - шум тертя плеври різної інтенсивності. Щоб відрізнити шум тертя плеври від крепітації - вислуховують при глибокому диханні та натисканні фонендоскопом, при цьому шум тертя плеври посилюється. В крові знаходять незначний лейкоцитоз, збільшену ШОЕ. Діагностика сухого плевриту (особливо лівобічної його форми) у ряді випадків вимагає диференціації з інфарктом міокарду. Проте анамнез, характер больового синдрому, наявність шуму тертя плеври, ЕКГ - дані дозволяють правильно поставити діагноз. Певні труднощі в діагностиці сухого плевриту представляє диференціація з гострою патологією органів черевної порожнини (холецистит, апендицит та ін.), які можуть виникнути при діафрагмальному плевриті, т. я. шум тертя часто не вислуховується, а біль локалізується у верхній частині живота. Прогноз сприятливий, хвороба закінчується одужанням через 1-2 тижня, іноді після нього залишаються плевральні спайки.

Ексудативний плеврит. За характером рідини ексудативні плеврити можуть бути фібринозними, серозними, серозно-фібринозними, гнійними, геморагічними, еозинофільними, стерильними, хільозними та змішаними. Ексудативний плеврит найчастіше буває серозним або серозно-фібринозним, зазвичай він являє собою токсико-алергічну реакцію при туберкульозі, хоча первинне вогнище зазвичай не виявляється та лише іноді визначається пізніше. Власне туберкульозне ураження плеври спостерігається рідко. Іноді випотний плеврит розвивається внаслідок пухлини, яка також може протікати приховано. Нерідко серозно-фібринозний плеврит розвивається при крупозній пневмонії, інфаркті легені, системному червоному вовчаку, ревматоїдному артриті та ін. Етіологічні фактори такі ж як при сухому плевриті, а також він розвивається при піддіафрагмальному абсцесі, панкреатитах, цирозах та пухлинах печінки.

Хвороба починається з появи болю у боці, загального нездужання, зниження апетиту, іноді з підвищення температури. З появою випота біль зникає, а з його зростанням збільшується задишка, яка пов'язана зі стисканням легені та зміщенням середостіння у здоровий бік з порушенням функцій органів кровообігу та дихання.

При обстеженні знаходять відставання ураженої сторони при диханні. Перкуторно є тупість, причому верхня границя її спускається кзаду від лопаткової лінії донизу до хребта. У ділянці тупості дихання не проводиться, голосове дрижання послаблене або відсутнє. Діагноз уточнюється при рентгенологічному дослідженні, а також при плевральній пункції (для уточнення характеру випоту).

Геморагічний плеврит характеризується появою великої кількості еритроцитів у випоті, що надає плевральній рідині червоний відтінок. Зустрічається при злоякісних пухлинах у легенях, травмі грудної клітки, інфаркті легені, а також у хворих геморагічними діатезами.

Гнійний плеврит (емпієма плеври) часто пов'язаний з пневмонією, абсцесом легені, септикопіємією, рідко з туберкульозом. Хвороба відрізняється тяжким пребігом, супроводжується стійкою високою лихоманкою, великими стрибками температури упродовж доби, остудою, потом. Зазвичай є задишка, у крові лейкоцитоз, підвищення ШОЕ. При затяжному перебігу гнійний випіт обмежується швартами, з'являються зміни пальців у вигляді барабанних паличок, може розвинутися амілоїдоз.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Плеврит

http://webmed.com.ua/ua/zdorove_ot_a_do_ya/zabolevaniya/legkie/plevrit

http://www.reanimmed.ru