Тема: Український національний рух у іі пол. 19 ст.

Український національний рух у ІІ пол. 19 ст. зазнав значних переслідувань та утисків.

У червні 1862р. Олександр ІІ видав указ про повсюдне закриття в Україні недільних шкіл. Значне занепокоєння властей в цей час викликав поданий на розгляд цензури «Рукопис укр. перекладу Євангеліє» зроблений Павлом Мурачевським. Спеціальна комісія із Синоду визнала цей рукопис небезпечним і шкідливим.

18 липня 1863р. міністр внутрішніх справ Росії Петро Валуєв видав циркуляр про заборону укр. мови. У ньому зокрема говорилося: «...укр. мови як такої не було, немає і бити не може».

17 травня 1876р. Олександр ІІ перебуваючи у німецькому курортному містечку Емсі підписав черговий указ про заборону укр. письменства. Цей указ увійшов в історію як Емський указ. Поява Емського указу була пов’язана з активізацією діяльності об’єднань української інтелігенції – громад.

У 1881р. міністерством внутрішніх справ Росії розіслано в губернії України роз’яснення Емського указу. Згідно з ним, дозвіл на постановку сценічних вистав укр. мовою давали губернські власті. Така політика російських властей викликала спротив укр. інтелігенції.

Наприкінці 50-их р. 19 ст. студенти Київського університету Володимир Антонович, Борис Познанський, Тадей Рильський, Анатоль Свидницький утворили таємний гурток хлопоманів. Ідеологом хлопоманства був Володимир Антонович, який є автором памфлету «Моя сповідь». У ньому зокрема говорилося: «Сподіваюсь, що працею і любов’ю заслужу коли-небудь. Що українці признають мене сином свого народу, бо я все готовий розділити з ними».

Гурток хлопоманів припинив своє існування на рубежі 1860-61рр., а його учасники разом з Павлом Чубинським, братами Синьо губами та Михайлом Драгомановим утворили таємне товариство Українська громада. Його головна діяльність була зосереджена у недільних школах. Поступово громади з’являлися у цілому ряді міст України.

У Петербурзі Українська громада гуртувалася навколо журналу «Основа», який виходив у 1861-62рр., за редакцією Василя Білозерського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша.

Серед тодішніх громадівців був відомий вчений мовознавець Павло Житецький. Він зокрема писав: «Ми вже добре знали, що однієї свободи мало, без науки, без європейської освіти. Нам був дуже противний як польський так і московський національний рух з інстинктами державного насильства».

Важливою подією наукового і громадського життя українців стало проведення у 1875р у Києві ІІІ Всеросійського археологічного з’їзду. Під час його роботи була влаштована виставка стародавніх географічних карт.

Серед громадівців у 70-ті роки був видатний мислитель соціолог Сергій Подолинський. Він є автором праць «Парова машина», «Про багатство та бідність», «Ремесла і фабрики на Україні».

У 1875р. громадівці купили газету «Київський телеграф» у якій друкувалися матеріали на укр. тематику. Після цього газета «Києвлянін» відкрила кампанію публічних наклепів на громадівців. В одному з номерів цієї газети говорилось: «Українці в одній кишені носять батька Тараса, а в другій писання Маркса». Прагнучи уникнути арешту у 1875р. Михайло Драгоманов, Сергій Подолинський та Микола Зібер змушені були виїхати за кордон. Після цього Михайло Драгоманов оселився у Швейцарії, де наприкінці 70-на поч. 80-их рр. заснував «Вільну укр. пресу за кордоном». Під кінець свого життя видавав у Женеві журнал «Громада». Він обіймав посаду професора Софіївського університету в Болгарії, був автором творів: «Про укр. козаків, татар та турків», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Листи на Наддніпрянську Україну».

У 60-их рр. 19 ст. у суспільно-політичному житті Галичини сформувались 2 течії:

• Москвофіли (русофіли);

• Народовці.

Москвофіли стверджували, що «українського народу взагалі не існує, а є лише єдиний пан руський народ від Карпат і до Камчатки». Найбільш відомими москвофілами в Галичині були: Богдан Дідицький, Іван Наумович, Михайло Качковський, а на Закарпатті – Адольф Добрянський та Іван Раковський. Друкованим органом москвофілів з 1861р. була газета «Слово», а з 1870р. москвофіли створили свою представницьку організацію Руська Рада. У 1874р. вони заснували просвітницьке товариство імені Михайла Качковського.

На противагу московської молоді галицькі інтелігенти захоплювались Шевченком і намагалися працювати для народу їх стали називати народовцями. Серед них найбільш відомі – Анатоль Вахнянин, Юліан Романчук, Кость Левицький. У 1864р. народовці заснували укр. театр у Львові. У 1868р. заснували у Львові товариство «Просвіта». Його першим головою був композитор Анатоль Вахнянин. Друкованим органом народовців у 1867-1880рр. була газета «Правда», з 1880р. «Діло». У 1885р. народовці створили свою представницьку організацію Народна Рада. При підтримці народовців у 1873р. у Львові було засновано Літературне товариство імені Тараса Шевченка, яке з 1892р. стане Науковим товариством імені Тараса Шевченка (НТШ), яке буде відігравати роль неофіційної Української академії наук. Фундаторами НТШ були багаті східні українці: Євген Чикаленко, Василь Симиренко, Олександр Кониський, Єлизавета Скоропадська-Милорадович.

У ІІ пол. 19 ст. у Галичині пройшла під знаком українсько-польського протистояння. У 1890р. народовці Юліан Романчук та Олександр Барвінський підписали з поляками угоду під назвою «Нова ера» - це українсько-австро-польське порозуміння кінця 19 ст. у Галичині, яке полягало в культурно-освітніх і господарських поступках австрійських і польських правлячих кіл в обмін на лояльне ставлення українців до імперії Габсбургів. Також згідно з нею, українці припиняли протистояння, а поляки йшли на поступки українцям у галузі освіти. Ця угода у майбутньому не виправдала себе і українці від неї відмовилися. Боротьба з»новою ерою» стала головним завданням радикальної партії. Русько-українська радикальна партія була заснована у 1890р. Іваном Франком та Михайлом Павликом. Вона стала першою політичною партією на укр. землях. У 1895р було прийнято важливе доповнення до програми цієї партії. Згідно з ним: «Здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише при повній самостійності політичній Русько-українського народу».

У 1878р. Іван Франко та Михайло Павлик видавали журнал «Громадський друг». У 1894-97 рр. Іван Франко видавав журнал «Життє і слово».

У 1896р. член радикальної партії Юліан Бачинський видав працю «Україна ірредента» («Поневолена Україна»), в якій з позиції марксизму він намагався обґрунтувати прагнення українців на окрему самостійну державу. Він також у своїй книзі вперше висловив переконаність у необхідності об’єднання східних і західних українців у власній незалежній державі.

У 1894р. Михайло Грушевський став професором історії Львівського університету. З 1897р. він став головою НТШ і редактором Записок НТШ. У 1898р. він видав перший том багатотомної праці «Історія України-Руси».

У 1899р. Євген Левицький, Юліан Романчик, Михайло Грушевський та Іван Франко заснували Українсько-національно-демократичну партію, яка головну мету визвольних змагань українців визначала: «Дійти до того, щоб цілий українсько-руський народ з’єднався з часом в одноцільний національний організм».

У 1899р. Микола Ганкевич та Семен Вітик заснували Українську соціал-демократичну партію у її програмній вимозі була вимога «вільної держави для укр. люду, вільної республіки».

У 1898р. у Галичині проходили урочистості з нагоди 50-річчя скасування кріпосного права та 100-річчя з нагоди виходу у світ «Енеїди». На цих урочистостях відбулося утвердження термінів український, українець, Україна, замість руський, русин, Русь.

У 80-90-их рр. 19 ст. найпоміркованіші громадівці на Східній Україні гуртувалися навколо редакції журналу «Києвская старина», який виходив у Києві з 1882-1906рр. Серед тодішніх громадівців найбільш відомим був вчений філолог Павло Житецький, який писав: «Якщо бажаєте працювати для укр. народу ставайте першокласними вченими і пишіть свої праці укр. мовою».

У 1891р. студенти Харківського університету Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський заснували Братство Тарасівців, яке діяло до 1898р. Програмним документом цього братства була «Декларація віри молодих українців», яку опубліковано у 1893р. у Львівському журналі «Правда».

У 1895р. у Києві виникла таємна українська студентська громада.

У 1899р. у Києві відбувся ІІ Всеукраїнський студентський з’їзд, до якого із привітанням звернувся Іван Франко, який назвав новоутворену студентську спілку «Молодою Україною».

У 1865р. в Одесі засновано Новоросійський університет.

У 1875р. засновано Чернівецький університет.

Спогадаймо тяжкий час лихую годину. Тих, що вміли умирать за нашу Вкраїну. Спогадаймо славну смерть лицарства – козацтва, щоб не стратить марно нам свого юнацтва. (Це ще один куплет із слів гімну). Слова Павла Чубинського на музику Михайла Вербицького.

• Космополітизм – ідеологія світового громадянства, яка забезпечує право нації на самовизначення, сповідує байдуже ставлення до свого народу, вимагає встановлення «світового громадянства».

• Нігілізм – світогляд, забезпечення загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, історичних та культурних традицій.

• Радикалізм – політична, ідеологічна течія, що обстоює необхідність рішучих дій, глибоких змін у суспільно-політичному та соціально-економічному житті.

• Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національного товаровиробника від іноземної конкуренції, розширення зовнішніх ринків.

• Соціалізм – ідеологія, що ставить за мету досягнення загальної справедливості через відсутність експлуатації, загальну соціальну рівність; передбачає побудову суспільства без бідних і багатих, досягнення однакових умов праці, заробітної плати, можливостей в освіті, охороні здоров'я; сповідує рівність політичних прав і свобод.

Тема: Українці у загальноросійському та польському

визвольному рухах.

Впродовж ІІ пол. 19 ст. українці брали активну участь у польському повстанському русі, зокрема, у польському повстанні 1863-64рр. Уродженець Сумщини брат відомого мовознавця Олександра Потебні - Андрій Потебня у 1861р. створив таємний «Комітет російських офіцерів» у Польщі. Андрій Потебня загинув у 1863р.

У ІІ пол. 19 ст. в Російській імперії взагалі і на Україні зокрема популярними стали народницькі ідеї.

Цілі народництва:

• Підвищення культури населення;

• Організація селянської революції;

• Введення після революції самоврядування селянських общин;

• Всю землю передати у власність селян.

Народники погано знали життя селян, бо в основному були вихідцями з інтелігенції. Вони ідеалізували селян, не розуміли їх життя і переконань. Народники спробували досягни своїх цілей шляхом «ходіння в народ» і «Чигиринської змови 1877р».

Народники стверджували, що Росія у своєму розвитку може обминути капіталістичну стадію і перейти до соціалізму. Серед народників на Україні найбільш відомими були Яків Стефанович, Лев Дейч та Іван Бохановський. У 1877р. Яків Степанович поширив в околицях Чигирина фальшиву грамоту із закликами не сплачувати податки, захоплювати землю, створювати озброєні «таємні дружини», готувати загальне повстання на таємних зборах. Цей епізод увійшов в історію як «Чигиринська змова 1877р».

У 1874р. російські народники організували так зване «ходіння в народ». Народники приїздили до сіл, де працювали вчителями, лікарями, писарями і вели революційну пропаганду. Вони навчали грамоті і міським професіям селян. Народники носили селянське вбрання, намагалися бути схожими на селян в поведінці. Вони не змогли підняти селян на повстання і революцію. Після його провалу частина народників стала схилятися до тактики індивідуального терору. Вершиною їхньої терористичної діяльності стало вбивство 1 березня 1881р. Олександра ІІ. Серед учасників замаху на царя був уродженець України Микола Кибальчич. Перебуваючи в тюрмі, він за декілька днів до страти розробив перший у світі науково обґрунтований проект реактивного космічного корабля. Геніальний винахідник писав у тюрмі: «Я вірю у здійсненність своєї ідеї і ця віра підтримує мене у моєму жахливому становищі».

В останній чверті 19 ст. на Україні стали виникати перші робітничі організації. У 1875р. в Одесі засновано «Південний союз робітників», який очолював Євген Заславський.

В останній чверті 19 ст. в Росії і на Україні стали ширитися марксистські ідеї.

У 1897р. російські марксисти об’єдналися у «Союз боротьби за визволення робітничого класу».

У 1898р. вони провели свій перший з’їзд у місті Мінську, на якому проголошено утворення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) на чолі з Леніним. Українські революціонери завжди прагнули порозумітися з російськими. З цього приводу Михайло Драгоманов писав: «Позиція російських революціонерів в українському питанні полягає в лозунгу: пролетарі всіх країн підлеглих російської держави обрусівайтеся».

Значна кількість укр. революціонерів брала активну участь у терористичній боротьбі проти царизму. До таких належить нащадок старовинного укр. роду Дмитро Лизогуб, який закінчив своє життя на шибениці. Він пожертвував на справу революції усі свої гроші отримані від продажу багатої родинної спадщини.

З діяльністю організації російського народництва в Україні пов’язали своє життя Володимир Дебогорій-Мокрієвич, Сергій Кравчинський, Фелікс Волховський.

Член Одеської громади Володимир Мальований з огляду на переслідування був змушений емігрувати. В Україну Володимир Мальований повернувся у 1883р. з проектом програми Української партії соціал-федералістів.

У 1865р. у США емігрував Агапій Гончаренко, який видав газету «Вісник Аляски». Він переклав на англійську мову Шевченкові поезії. Листувався з Михайлом Драгомановим та Михайлом Павликом.

У 1877р. із Закарпаття у США прибула перша еміграційна група укр. переселенців.

У 1891р. розпочалася укр. еміграція у Канаду.

У 1893р. у США почала виходити газета укр. мовою «Свобода», яка виходить у до нині.

• Еміграція – це зумовлене різними причинами (економічними, політичними, релігійними) добровільне чи вимушене переселення з батьківщини в іншу країну.