10. Розкрийте значення й особливості пост фігуративного типу культури в історії людства.

Продуктивним у методологічному плані виявляється поняття типу культури (наприклад, архаїчної, сучасної) і положення, що саме означення типу культури може бути співвіднесено з характером освіти, навчання. Так, американська дослідниця культури М.Мід в ролі засадових виділяє три типи культури, а саме: постфігуративну, кофігуративну та префігуративну . Аналізуючи постфігуративну культуру (примітивні спільноти, релігійні невеличкі товариства тощо), М.Мід підкреслює, що дорослі в них не здатні до змін і передають нащадкам тільки чуття незмінної спадкоємності життя. Життя дорослих стає схемою майбутнього для дітей. Такий тип культури, згідно М.Мід, тисячоліття характеризував людські спільноти до початку цивілізації .В наш час прояви такого типу культури зустрічаються в діаспорах, сектах, анклавах; в традиціях, національних укладах. Постфігуративна культура передбачає і відповідні методи навчання дітей, що спираються на слідування тому, що було. Особливостями постфігуративної культури є відсутність сумнівів, рефлексивних оцінок, самоусвідомлення. Якщо діти не мають зразка виходу з ситуації, це може призводити до конфліктів, неврозів. В той же час вдавана стабільність і відчуття незмінної повторюваності , характерні для цих культур і були закладені в модель культури як такої.

11. Розкрийте значення й особливості кофігуративного типу культури в історії людства.

М. Мідд вивчила проблему дитинства не лише на зіткненні наук, а й у контексті культури. Вона виділила 3 типи культури:

1.постфігуративний – діти вчаться у своїх предків;

2.кофігуративний – діти вчаться у подібних собі однолітків;

3.префігуративний – дорослі вчаться у своїх дітей.

Ширше ми розглянемо кофігуративний стиль. Минуле сприймається як схема майбутнього. І лише вплив будь-якого зовнішнього потрясіння на зразок потрясінь змогли змінити цей уклад життя. Так виникає кофігуративна культура, у якої основною моделлю поведінки стають сучасники, а не попереднє покоління. В усіх кофігуративних культурах старші за віком як і раніше залишаються панувати, саме вони визначають стиль кофігурації , встановлюють межі її проявів у поведінці молодих. У той же час для молодих поколінь дідів являє собою минуле, яке залишається позаду, дивлячись на старше покоління діти бачать в ньому людей яких вони не хочуть наслідувати і разом з тим, інших людей якими б вони стали коли б вплив старців позначився б на них через батьків. Кофігуративна культура орієнтується на змінах в межах незмінного.

12. Назвіть основні поняття „екології людського розвитку” у. Бронфенбреннера

Сучасний американський психолог У. Бронфенбреннер у книзі "Екологія людського розвитку* представив екологічне середовище як систему таких концентричних структур:

1) мікросистема - структура діяльностей, ролей і міжособистісних взаємодій у конкретному оточенні. Навіть для двох близнят середовище розвитку не буде ідентичним, бо до них ставлять різні вимоги, різні очікування, одного з них неминуче призначають старшим, а другого - молодшим тощо;

2) мезосистема - структура взаємовідношення двох і більше середовищ (сім'я і робота, домашнє оточення і група однолітків). Наприклад, якщо брат і сестра ходять в одну школу, але сестрі дозволяють приводити додому подруг, а братові - ні, мезосистема їхньої життєдіяльності відрізнятиметься;

3) екзосистема - середовище, у просторі якого відбуваються значущі події (коло спілкування). Так, діти можуть ходити в одну й ту саму школу, але при цьому коло однокласників може бути значущим для одного і байдужим для іншого, у якого всі важливі життєві події відбуваються, наприклад, у драмгуртку;

4) макросистема - субкультура (цінності, закони і традиції, яких дотримується людина). У. Бронфенбреннер вважає, що макросистема відіграє вирішальну роль у способі життя людини, підпорядковуючи собі всі "внутрішні" системи. Наприклад, якщо в країні не заохочують народжуваність і не надають відпустку для догляду за дитиною, то дитині бракуватиме материнської уваги, а мікро-, мезо- і екзосистеми не зможуть це компенсувати. З іншого боку, незалежно від конкретних зовнішніх умов, основні складові способу життя і світогляду зберігаються в субкультурі.

На думку У. Бронфенбреннера, середовище має два основні виміри: види діяльності, до якої була залучена людина, і характеристики наставників (учителів), яких вона вибирає для себе протягом усього життя. На різних стадіях розвитку людина вибирає і змінює своє середовище, причому з часом роль власної активності у формуванні середовища постійно зростає.