3. Неоднозначність накопиченого досвіду корпоративного управління та неготовність організацій ефективно використовувати його переваги і пом’якшувати недоліки.

Краще за все необхідність вивчення досвіду (як позитивного, так і негативного) свідчать ті прорахунки, які були зроблені внаслідок його ігнорування. Виходячи з сутності “корпорації” (згідно з визначенням цього терміну у континентальній системі права), як об’єднання осіб та капіталів, можна застосовувати аналогії в співставленні та аналізі не тільки різних підприємств з корпоративною формою власності, а й розширити до об’єднань підприємств різних типів, які існували в економіці України за радянських часів. У попередній етап розвитку економіки України з 70-х років формувалися об’єднання різного типу практично в усіх галузях, відображаючи загальносвітову тенденцію до інтеграційних процесів. Централізовано керовані, включені в загальнодержавну систему планування, ці об’єднання були позбавлені можливостей самостійно визначати не тільки види об’єднань, їх структуру, компетенцію окремих підрозділів та виконавців, а й зовнішні зв’язки з постачальниками та споживачами. Домінування бюджетного фінансування не сприяли економному використанню коштів, а загальний дефіцит та гарантований збут – вивченню потреб споживачів. Економічна реформа, базована на двох моделях госпрозрахунків та закон про підприємства 1987 року розширили до деякої міри самостійність підприємств, підвищили роль трудових колективів, сприяли опануванню деяких внутрішніх економічних механізмів в розвитку об’єднань та включених в них окремих підприємств. Це означає, що організаційні форми об’єднань, принципи їх формування – не є зовсім новим явищем для економіки України. Але саме в цьому і полягає одна з проблем впровадження корпоративного управління – спроба прямого перенесення досвіду ВО та ПО на діяльність АТ, холдингів тощо. Це особливо помітно в умовах функціонування державних корпорацій та ВАТ із значною часткою державного майна.

Період становлення незалежності України (з початку 90-х років) характеризується процесом трансформації існуючих підприємств у ринково-орієнтовані об’єкти: значно зменшується роль централізованого управління, виникають організації, базовані на недержавних формах власності.

Історія створення підприємств корпоративної форми власності з середини 90 років має безліч сумних прикладів. Попри все – це роль інвестиційних, трастових та страхових компаній, приватних пенсійних фондів, на яких покладалися великі надії концентрації капіталу мілких вкладників. За рахунок цього планувалося сприяння розвитку корпоративних начал в економіці. За ці кошти, як це бачилося, здійснюватимуться реструктуризація діючих підприємств і створення нових, тобто з’являться організації, що виконуватимуть функції ефективного власника. Загальна економічна криза, незавершеність реформування державного сектора економіки, відсутність достатніх обсягів фінансових ресурсів для здійснення необхідних заходів по оздоровленню підприємств, а також прямі зловживання призвели до підриву сподівань на позитивні результати приватизації та корпоратизації підприємств.