Тема 2. Зародження світової управлінської думки

1. Управління в період індустріалізації, що наближалася.

2. Пробудження управлінської думки. Ранні вчення менеджменту.

3. Роберт Оуен – менеджер і батько сучасного менеджменту з управління персоналу.

1. Управління в період індустріалізації, що наближалася

Феодальна система господарювання, вікова влада церкви не сприяли розвитку індустріального суспільства. Зміни в поглядах, що відбулися у період реформації, привели до визнання необхідності одержання людьми винагороди за земні страждання і до розуміння необхідності такої політичної системи, яка сприяла б свободі особи. Відповідно до вчення прогресивних філософів-політиків XVI—XVII ст. (Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк та ін.) дана система, новий цивільний порядок можуть існувати лише за таких умов: 1) якщо люди будуть жити за природними законами розуму, а не за правилами

Отже, пізній період меркантилізму являє собою не стільки економічну теорію, скільки економічну політику. Ця політика передбачала регулювання зовнішньої торгівлі, яка мала безпосередньо або в кінцевому підсумку дати активний баланс.

По суті, йдеться про управління зовнішньою торгівлею, вироблення її стратегії і тактики, реалізацію і контроль. Найяскравішим представником організаторів зовнішньої торгівлі і водночас талановитим систематизатором, що майстерно виклав теорію торговельного балансу, є англієць Томас Мен (1571—1641).

Т. Мен родом із старовинної сім'ї ремісників і торговців. Рано залишившись без батька, Мен виховувався у сім'ї вітчима, багатого купця й одного з фундаторів Ост-Індської торговельної компанії, що торгувала з країнами Середземномор'я. Саме в ній молодий Томас почав свою службову кар'єру купця, Він швидко розбагатів, став членом Ради директорів Ост-ІндськоЇ компанії, умілим і активним захисником її інтересів у парламенті й у пресі.

Його перу належать два літературних твори, в яких уперше систематично викладена теорія торговельного балансу. Вони невеликі за розміром, позбавлені вишуканості стилю, штучної вченості. Але їхня послідовність, виражена у відомому висловлюванні Катона і повторена всіма меркантилістами, що "батьку сімейства личить бути продавцем, а не покупцем, приваблює. Доведенню того, чому це так і як цього слід домагатися, присвячені твори Мена.

Перший з цих творів було названо "Міркування про торгівлю Англії з Ост-Індією" і опубліковано в 1621 p. Другий — "Багатство Англії в зовнішній торгівлі або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як результат нашого багатства" — було видано лише в 1664 p., майже через чверть століття після смерті автора. У них Мен постає справжнім меркантилістом, що вбачає багатство лише в золоті і сріблі. Над його мисленням тяжіє точка зору торговельного капіталу. Країна повинна збагачуватися шляхом розвитку зовнішньої торгівлі, забезпечуючи за допомогою державної регламентації перевищення вивозу товарів над ввозом. Розвиток виробництва визнається Меном лише як засіб розширення торгівлі.

Залишимо, проте, аналіз теоретичного обґрунтування цих поглядів Т. Мена історикам економічної теорії і звернемося до тієї частини його творів, де обґрунтовуються господарські заходи, методи, економічна політика. Тим більше, що саме вони в Мена переважали.

Виходячи з установленого правила "продавати іноземцям щорічно на більшу суму, ніж ми купуємо в них", Т. Мен визнавав два способи забезпечення активного торговельного балансу.

По-перше, за рахунок вивозу виробів своєї країни у такий спосіб, щоб він обов'язково перевищував ввіз. При цьому рекомендувалося вивозити тільки готові товари, оскільки від їхнього продажу одержується більше грошей, ніж від вивозу сировини, "а також заборонявся ввіз предметів розкоші.

По-друге, за допомогою посередницької торгівлі, керуючись принципом "дешевше купувати в одній країні і дорожче продавати в іншій". При цьому вважалося за необхідне тільки меншу частину куплених товарів залишати у своїй країні, а більшу частину експортувати, вивозити.

Men також пропонував низку заходів для заохочення (регулювання) вивозу:

— повернення мита. При вивозі товарів місцевого походження держава повертала цілком або частково раніше сплачену йому покупцем суму податку або акцизу, а при реекспорті товару — мито, отримане при його ввозі;

—укладання договорів уряду з іноземними державами. У договорах передбачалася монопольна або безмитна торгівля своїми товарами на відміну від продажу товарів, завезених з інших країн. З цією ж метою рекомендувалося мати колонії;

— підтримка державою (шляхом видачі премій) підприємств, що виробляють товари, які користуються великим попитом на зовнішньому ринку.

Що стосується управління (регулювання) ввозом, то уряду рекомендувалося або встановлювати дуже високі (заборонні) мита, або забороняти законом імпорт небажаних товарів.

Погляди Мена повторили багато представників пізнього меркантилізму, наприклад Антоніо Серра (Італія), Антуан Монкрет’єн (Франція) та ін. У них економічна політика також ставить накопичення грошового багатства в безпосередній зв'язок із торгівлею, неминучим наслідком якого стає потреба в регламентації зовнішньої торгівлі.

Ця регламентація, як ми бачили, уже розглядалася ч урахуванням ролі і розмірів товарного виробництва. Більше того, як свідчать літературні джерела, меркантилістами ставилася проблема речових форм багатства і його джерела — землі і праці. Проте для торговельного капіталу виробництво продовжувало відігравати підсобну роль, не було джерелом багатства. Тому для меркантилістів регламентація (управління) стосувалася лише зовнішньої торгівлі, абсолютно не торкалася виробництва, ефективного використання його факторів.

Ситуація почала змінюватися разом із зростанням і зміцненням товарного виробництва, поступовим витісненням торговельного капіталу виробничим. Свідченням цього теоретично і практично став період, відомий в економічній історії під назвою фізіократизму.

Основоположником школи фізіократів видатний французький економіст Франсуа Кене (1694—177.4). Лікар за освітою, Кене в медицині віддавав перевагу простим і природним засобам, багато в чому покладаючись на природу. Цьому відповідали і його економічні ідеї; що відбиває уже сам термін фізіократія (від грецького слова "фізіс" — природа, "кратос" — влада).

На відміну від меркантилістів фізіократи надії на прогрес суспільства пов'язували з розвитком сільського господарства. Саме в сільському господарстві створюється багатство суспільства у вигляді маси продуктів, породжуваних землею і працею, а також різноманітні видозміни цих продуктів. Як вартість таке багатство щорічно поповнюється надлишком землеробського продукту над продуктами, витраченими в процесі виробництва, І хоча цей надлишок (за термінологією фізіократів — "чистий продукт'''') трактувався як дарунок природи, без сільськогосподарської праці створення його було неможливе. Всі інші види праці, у тому числі в торгівлі і промисловості, розглядалися фізіократами як непродуктивні, тобто марні.

Головною умовою розвитку землеробства як єдиної продуктивної сфери господарства Кене і його послідовники називали ^природний порядок". Під "природним порядком" вони розуміли засіб виробництва, який звільнений від пережитків феодалізму і розпиває продуктивні сили на основі принципів вільної конкуренції, тобто капіталістичної форми господарства.

"Природний порядок", як і природні закони суспільства, що становлять його основу, в практичному житті реалізуються за допомогою "позитивних законів", які є результатом творчої діяльності державної влади. Зовнішньо відмітними рисами фізіократів були демократичність і реформаторство. На перший погляд така характеристика фізіократів, зокрема найвідомішого з них — "адміністратора^” Тюрго, суперечить оцінці, даній К. Марксом. Відповідно до цієї оцінки Тюрго "у розумінні прямого впливу є одним із батьків французької революції'. Проте діяльність фізіократів, особливо здійснення економічних реформ, що, як правило, пов'язується з ім'ям Тюрго, підтверджує: вона справді була революційною і підривала підвалини "старого порядку".

Анн Роберт Жан Тюрго (1727—1781) був не тільки найвизначнішим представником школи фізіократів, а й відомим державним діячем, міністром уряду Франції. Він родом зі старовинної нормандської сім'ї, що мала вікові традиції державної служби. Відповідно до традиції його майбутнє, як третього сина в сім'ї, пов'язували з церквою. Тюрго блискуче закінчує семінарію. Проте в 23 роки гордість Сорбонни, нова зірка католицизму несподівано залишає духовну кар'єру. Тюрго продовжує вивчати мови (він знав шість мов), філософію, читає праці англійських мислителів.

Його головна економічна праця — "Роздуми про створення і розподіл багатств" (1766). Ця праця являла собою лаконічний виклад 100 тез, оформлених у вигляді своєрідних економічних теорем. У ній Тюрго від аналізу капіталу, зайнятого в землеробстві, поступово переходить до його аналізу в промисловості, торгівлі, фінансах та інших сферах господарства. Він також аналізує форми прибутків на капітал, робить спробу установити взаємозв'язок між ними. На жаль, цей більш глибокий, ніж у Кене, аналіз капіталістичних відносин у цілому, однак, здійснювався Тюрго з теоретичних позицій фізіократів, тобто помилкових уявлень про те, що додаткова вартість створюється лише в одній галузі виробництва — сільському господарстві.

Короткий термін, коли Тюрго був, по суті, міністром усіх внутрішніх справ Франції (приблизно 20 місяців), надовго, а точніше — назавжди, ввійшов в історію передреволюційної Франції. Він не зміг здійснити економічні реформи, але сама невдача Тюрго мала революційне значення, оскільки підривала феодалізм, сприяла розумінню необхідності узяття Бастилії в 1789р.

Оздоровлення фінансів держави — таким було перше нагальне завдання, за яке у перший же день свого міністерського правління взявся Тюрго. Програма його реформ у цій сфері включала, з одного боку, усунення кричущих нісенітниць і несправедливості у податковій системі. Насамперед передбачалося посилити оподаткування прибутків від земельної власності і полегшити тягар податків для промисловості і торгівлі. З іншого боку, їюрго намагався обмежити витрати бюджету, головну частину яких становило утримання двору. Зрозуміло, що все це вело до збільшення числа й активності ворогів міністра, очолюваних марнотратною Марією-Антуанеттою.

Прогресивними заходами з погляду активізації товарне-грошових відносин були введення Тюрго вільної торгівлі зерном і борошном та ліквідація монополії, яку захопили за підтримки попереднього міністра спритні пройдисвіти. Так само важливими, такими, що підривали підвалини феодалізму в країні, були розроблення і схвалення королем знаменитих управлінських едиктів (указів), серед яких найважливішими були два: про скасування дорожньої повинності селян і про скасування ремісничих цехів і гільдій. Перший із них звільняв селян від дорожньої повинності, рятував Їх від панщини на королівських дорогах. Другий — був необхідною умовою швидкого зростання промисловості і стану капіталістичних підприємців.

Капіталізм в Англії вступає в стадію мануфактурного періоду. Мануфактурна фабрика стимулювала технічну думку, упровадження машин, нових знарядь праці і технологій, Англія стає "майстернею світу", що означало безповоротну втрату панування старих феодальних відносин. Цей факт підтвердила і буржуазна революція 1648 p., що змінила політичне обличчя країни.

2. Пробудження управлінської думки. Ранні вчення менеджменту

Фабричне виробництво вимагало концентрації людських і матеріальних ресурсів. У свою чергу, це зумовлювало необхідність контролю й організації, що саме і входило в компетенцію управлінського персоналу.

Заінтересовані в збільшенні обсягів продажу власники насамперед зосередили зусилля на управлінському контролі. Суворий, по суті "військовий", контроль сприяв досягненню деяких прогресивних змін у процесі виробництва, наприклад зменшенню крадіжок на виробництві. Однак про розвиток економічного, справді ефективного управління мова ще не йшла.

Був відсутнім контроль над якістю, оскільки продукція не була стандартизована. Виробничий контроль перебував у зародковому стані і зводився до покладеного в його основу принципу: відрядна зарплата більшою мірою сприяє зростанню продуктивності праці, ніж погодинна. Такий контроль забезпечував лише зростання обсягу виробленої продукції.

Найбільшого розвитку в управлінській думці цього періоду набули фінансовий контроль і принцип планування. Фінансовий контроль, можливо, тому, що англійці запозичили кращі традиції бухгалтерського обліку в Італії й інших країнах, з якими Їм доводилося торгувати. Планування — тому, що власники дорогих засобів виробництва (машин, устаткування, фабричних будівель) стали цікавитися не просто їхньою віддачею, а максимально можливою, яка забезпечує до того ж прибуток, що перевищує процентну ставку за грошовими вкладами.

Але й ці, найрозвинутіші елементи управління періоду його зародження, були ще далекі від тих, на яких надалі зосередили свою увагу представники наукового менеджменту. Так, зокрема, ігнорувався контроль за виробництвом. Не до кінця усвідомлювалися переваги використання планування, а тому не намагалися детально планувати виробництво, а також внутрішньоофісні операції, як це робиться сьогодні.

І все ж у той період робилися спроби теоретично осмислити досягнуте в управлінській думці. Це не були спеціальні наукові розробки. Як правило, осмислення управління відбувалося в контексті або розвитку проблем економічної теорії, або розроблення і написания конкретних рекомендацій мислителів-практиків. Наприклад, у 1767 p. вийшла у світ праця англійського вченого і державного службовця Джеймса Стюарта "Дослідження принципів політичної науки". Разом із викладом найважливіших моментів мікро- і макроекономіки автор дає поради щодо управління країною, Продуктивні сили він поділяє на дві групи, одна з яких працює руками, а друга — головою. Остання мала переваги у тих випадках, коли йшлося про необхідність подумати, перш ніж щось зробити. Дж. Стюарт рішуче відхиляв ідею, згідно з якою впровадження машин є причиною безробіття. Система машин, доводив він у своїй праці, створює в кінцевому підсумку набагато більше робочих місць, ніж звільняє.

Глибоке розуміння суті, а також розвитку і розширення функцій менеджменту продемонстрував Адам Сміт (1723— 1790). Вів розвив ідею школи фізіократів про існування природної гармонії в економіці. У книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776) він виклав учення про лібералізм, висунув ідею про те, що єдиним регулятором в економіці має бути ринок і конкуренція.

Основним принципом у ринковому механізмі, за Смітом, є принцип поділу праці. Він забезпечує підвищення продуктивності праці, зростання добробуту кожного і нації в заснованого на принципі поділу праці, залишається неперевершеним у науковій і навчальній літературі і до сьогоднішнього дня.

Концепція Сміта про поділ праці привела його до осмислення сутності управлінської праці. На відміну від багатьох економістів, у тому числі представників класичної школи, наприклад Д. Рікардо, А. Сміт зайняв чітку позицію про поділ функцій власності й управлінської діяльності. По суті, він передбачив зростаючу роль найманого менеджера в умовах ринкової економіки.

Сміт, як і інші представники й послідовники класичної школи економічної теорії (Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. С. Мілль, А. Маршалл .та ін.), не обминув при цьому функцій, що покладаються на менеджера, а також властивих йому рис. Планування, організація, набір і навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль — усі ці функції дістали у Сміта гой або інший опис. І хоча праці зазначених учених не були присвячені безпосередньо управлінню, в них, по суті, зроблені перші спроби теоретичного визначення функцій менеджменту. Серед рис, шо сьогодні необхідні і по праву роблять честь менеджеру, називалися уміння розраховувати і передбачати, впевненість і наполегливість, розсудливість і рішучість, порядність, ретельність, ощадливість тощо.

.Ці риси були не тільки наслідком наукового передбачення. Піонери в науці управління часто на практиці демонстрували і використовували науковий принцип в управлінні людьми, матеріалами, машинами, грошима. Яскравим прикладом цього може бути життя і діяльність відомого англійського мислителя-утопіста Р. Оуена.

3. Роберт Оуен – менеджер і батько сучасного менеджменту з управління персоналу

Промислова революція була результатом розвитку продуктивних сил, поєднаного з можливостями, які надали їм нові виробничі відносини, що зароджувалися. При цьому управління, критерієм ефективності якого стали економічна вигода і прибуток, не тільки безпосередньо впливало на перебіг цієї революції, а й саме діставало потужні імпульси для подальшого розвитку. Підтвердженням цього є життя англійського соціального утопіста за духом, менеджера за характером діяльності. прабатька сучасного менеджменту з управління персоналом у науці Роберта Оуена (1771 —1858).

Удачливий підприємець, Оуен не намагався зупинити хвилю індустріалізму, як це іноді стверджують дослідники його діяльності. Вади, проблеми, зло промислової революції — ось що штовхало Р. Оуена на пошук шляхів досягнення соціальної гармонії майбутнього суспільства, реальність якої він доводив власною практичною управлінською діяльністю.

Свій перший досвід управління Оуен набув у віці 18-ти років. Упевнений у власній силі, під впливом успіхів підприємництва, він заснував свій перший невеличкий завод у Манчестері разом із механіком Е. Джонсом, який відповідав за технічну сторону виробництва, заснованого на нових ткацьких верстатах і джерелах енергії.

Досвід управління, набутий у період роботи на цій фабриці, і, очевидно, інтерес до практичного менеджменту стали причиною того, що устаткування було продано багатшому власнику, в якого Оуен став працювати управляючим.

Успіх, якого домігся Оуен на фабриці, ґрунтувався, за його власними словами, на "звичці до чіткості", знаннях людської натури, запропонованому ним новому монтажі устаткування і поліпшенні умов праці. Проте надана Оуену "повна" свобода дій як управлінцю насправді була обмежена. У 1794 (або 1795) p. він засновує нову компанію в селищі Нью-Ленарк (Шотландія).

Географічна ізоляція Нью-Ленарка, потужна (за тими часами) його матеріальна база — чотири фабрики, машинобудівний завод, сільськогосподарська фірма і житлове селище — створювали прекрасні умови для проведення експерименту, що, на думку Оуена, міг стати прикладом для реформування не тільки частини, а й цілого — всього суспільства. Про необхідність такого реформування свідчила соціальна ситуація в Англії, що погіршувалася, зростаюча диференціація суспільства, важкі умови праці робітничого класу низький рівень його освіти, соціальні суперечності, які поглиблювалися. Все це ставало гальмом на шляху подальшого розвитку промислової революції.

Поселившись у Нью-Ленарку і перебуваючи у безпосередньому контакті з робітниками, Оуен став "єдиним активним власником " серед партнерів компанії, якій належав Нью-Ленарк. На основі нібито відомої лише йому "'великої таємниці людської природи " Оуен стрижнем своєї політики реформ вважав кадрову політику. Він рішуче відмовився від каральних заходів, застосовував лише адміністративний і виховний вплив, переконання і приклад, виявляючи витримку, терпіння і доброчинність.

Оуен дорікав своїм партнерам-фабрикантам за те, що вони не розуміли важливості людського чинника і не підтриманням йогоп реформ Вопночас йому поводилося діяти і проти більшості робітників, що також чинили опір реформам, не розуміючи, що все робиться для їхнього блага. І все ж поступово, спираючись на невеличкий актив однодумців, Оуен привчав робітників до дисципліни, чистоти, порядку, розумної системи повсякденних дій.

Відповідно до існуючого закону "Про бідних" він найняв близько 400—500 парафіяльних учнів із числа дітей знедолених, поліпшивши умови їхнього життя і праці, а також скоротивши для них робочий день. Ця його діяльність доповнювалася перетвореннями життя всього селища, включаючи вулиці, будинки, санітарні умови і систему освіти. Оуен боровся адміністративними і виховними засобами із злодійством й аморальними вчинками, постійно прагнучи пробудити свідомість своїх "підлеглих".

Показовим у цьому зв'язку є те, як Оуен вирішував повсюдно нагальну на той час проблему дисципліни. Він відмовився від використання методу тілесних покарань, замінивши його методом умовляння. Оуен розробив систему “безшумного контролера” дисципліни. Він виставляв чотири види оцінок кожному начальнику, котрий, у свою чергу, так само оцінював своїх підлеглих. Ці оцінки виражалися в колірних кодах: чорному, блакитному, жовтому і білому (за зростаючою оцінкою). Наприклад, наприкінці дня на ткацькому верстаті

установлювалася дерев'яна табличка, пофарбована в той колір коду, який відповідав поведінці й успіхам верстатника. Приходячи на роботу, кожний міг бачити, як працював робітник у попередній день. На думку Оуена, це повинно було змусити ледаря працювати, а тих, хто мав біту табличку, тобто високу оцінку, продовжувати працювати гак само добре.

Можливо, сам по собі такий захід і не дав би ефекту. Але він був складовою соціально-економічної системи управління, розробленої Оуеном, що включала також мережу освітньо-виховних закладів для дітей і дорослих, елементи соціального забезпечення і страхування, змагання, виховання почуття спільності і гордості за підприємство, розвиток соціальної активності робітників, моральний осуд винних, часткове самоврядування. На підприємствах і в селищі, наприклад, існувала практика вибору дружин для підтримання Громадського порядку і нагляду.

Доповнена політикою контролю за введенням у виробництво нової технології, забезпеченням надійних постачань сировини і збуту продукції, така система управління перетворила компанію в Нью-Ленарку в одну і найбільш високопродуктивних і прибуткових. До того ж у Нью-Ленарку був досягнутий і разючий соціальний ефект. Зменшилися злочинність, пияцтво, сексуальна розбещеність, майже зникли національна і релігійна ворожнеча, інші вади суспільства того часу. Очевидними стали тенденції схильності до дотримання основних вимог суспільного порядку і моральності, взаємодопомоги, толерантності, працьовитості.

Проте успіх діяльності Оуена як менеджера абсолютно не відповідав його діяльності як суспільного реформатора. Можливо, причиною цього було розуміння Оуеном проблеми перетворення суспільства як суто інженерного завдання. Досягнувши позитивних результатів в умовах ізольованого співтовариства Нью-Ленарка, не залученого до жорсткої конкуренції товаровиробників, Оуен вважав, що винайшов якийсь універсальний устрій, спроможний забезпечити усунення вад капіталістичної системи господарювання.

Оголошена ним війна капіталізму мала інтелектуальний характер. З цих же позицій він виступав проти церкви, вважаючи, що не проповіддю відповідальності кожної людини

Література основна [5, 7, 9, 11]

Література додаткова [19, 25, 28, 30, 37, 40]