3. Еволюція управлінської думки як предмет історії вчень менеджменту

Розглядаючи еволюцію управлінської думки, необхідно пам'ятати, що організація — це досить давнє явище в суспільному житті. Навіть доісторичні люди жили організованими групами. Безперечно, весь цей час існувала і практика управління, яка у різні періоди не була однаковою. Проте як наукова дисципліна управління виникло лише наприкінці XIX — на початку XX ст. Бум менеджменту в найбільш розвинутих країнах, насамперед у США, припадає на період після другої світової війни.

Поняття "менеджер" стало означати професію "менеджмент" — галузь досліджень. З'явилися концепції:

школи, підручники, спеціальна література.

Важливо розрізняти менеджмент як функцію і практику й менеджмент як галузь знань і дисципліну.

Як практика менеджмент має дуже глибокі корені — елементи його спостерігаються вже за 5000 років до н. е. (Давній Єгипет, Греція, Китай, Індія та ін.). Проте у вигляді систематизованого знання, науки його ще не було навіть у часи А. Сміта і К. Маркса. І один, і другий вважали, що економіка підпорядкована дії об'єктивних економічних законів, які не залежать від людини. Відповідно до них і треба організовувати економічне життя, виробництво національного багатства. Останній із великих англійських класиків політичної економії, основоположник неокласики А. Маршалл додав чинник організації (менеджмент) до трьох інших чинників виробництва — землі, праці і капіталу. Але менеджмент і в нього не був центральним чинником.

З того часу вчення менеджменту, які ґрунтуються на фактах, на емпіричному (індуктивному) розумінні, починають замінятися вченнями, що є результатом дедукції, тобто мислення, яке базується на теоріях. Менеджмент багато в чому стає схожим на капітал, а історія дедалі більше підтверджує ту істину, що економічний і соціальний розвиток суспільства значною мірою є результатом роботи, яку виконує менеджмент.

Сьогодні загальновизнано, що конкурентоспроможність окремих організацій, економічне процвітання нації в цілому насамперед залежать від рівня практичного управління і від якості розробок теоретичного менеджменту. Наявність природних багатств, виробнича і технологічна оснащеність тих або інших країн стають другорядними чинниками.

Загальновизнаним стало і розуміння того, що вирішення практичних проблем управління прямо залежить від успіхів теоретичного менеджменту. Проте це визнання аж ніяк не прояснило традиційного для управлінської думки питання:

менеджмент — це наука чи мистецтво, що ґрунтується на досвіді? У цьому, як уявляється, криється причина того, що "науково" обґрунтовані рішення часто дають не тільки користь, а й значну шкоду. Адже залежать вони, у кінцевому підсумку, тільки від реальної влади і прийнятих рішень.

Отже, менеджмент — це не тільки сфера практичної Діяльності, а й винятково важлива самостійна галузь знань, наукова й навчальна дисципліна. Її становлення, розвиток, еволюція — не завжди послідовні кроки вперед. На думку менеджменту, а отже і на підходи до об'єктів управління — техніки і людей, впливають успіхи в осмисленні питань, пов'язаних з управлінням, багатьма іншими науками, такими як математика, інженерна наука, психологія, соціологія, антропологія.

Предметам історії учень менеджменту саме і е вивчення процесу еволюції управління як знання взагалі і як наукової дисципліни зокрема.

Як і будь-яка інша наука, історія вчень менеджменту має свої методи дослідження, а також специфічні, властиві лише їй завдання. Зупинимося на цьому докладніше.

В основі вивчення менеджменту лежать аналітичний, синтетичний і міждисциплінарний методи аналізу.

Внесок науки в менеджмент оцінюється насамперед новизною ідей, їхнім впливом на наступний розвиток. Такий аналітичний аналіз доповнюється дослідженням тенденцій, рухів, навколишніх сил, що впливають на індивіда й у сукупності у синтезі, у кінцевому підсумку, визначають рішення, яке він приймає з питань менеджменту. Що стосується міждисциплінарності, то управлінська думка плідно розвивається і вивчається лише на основі економічної історії;

соціології, психології, соціальної історії, політичної науки, антропології.

Викладена вище методологія, а також розгляд управлінської думки в контексті з культурним середовищем (тобто економічних, соціальних і політичних аспектів житгя) визначають основне завдання історії учень менеджменту. У цілому її можна визначити як вивчення не тільки того, якою була управлінська думка, а й чому вона була такою, а також якою вона може стати в майбутньому.

Таке загальне визначення завдання потребує конкретизації. На наш погляд, у ньому можна виокремити низку підзавдань, або систему завдань.

1. Чим обумовлене становлення управління в різних країнах?

2. Які особливості розвитку управління?