84. Правова охорона географічних зазначень в єс

Виробництво, виготовлення та розповсюдження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів посідають важливе місце в економіці Європейського Союзу. Законодавчі ініціативи в сфері охорони географічних найменувань були розпочаті в ЄС у 80-х роках ХХ століття. Ця робота продовжується і по цей час – до регламентів і директив з цього питання, прийнятих у дев’яності роки, вносяться доповнення і поправки, що адаптують документи до сучасних змін в політиці ЄС, наприклад, встановлення ЄС норм стосовно дотримання якості сільськогосподарської продукції.

Основним документом, що регулює правовідносини в даній сфері в ЄС, є Регламент Ради № 2081/92 від 14 липня 1992 року про захист географічних зазначень та найменувань походження сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів5. Сфера застосування цього Регламенту обмежується певними сільськогосподарськими продуктами та продовольчими товарами, для яких існує зв’язок між характеристиками продукту чи товару та їхнім географічним походженням. Регламент встановлює норми щодо захисту найменувань походження та географічних зазначень сільськогосподарських продуктів та продовольчих товарів, зазначених окремо в додатках до Регламенту.

Бажання захистити сільськогосподарські продукти або продовольчі товари, які можуть бути ідентифіковані за своїм географічним походженням, спонукало деякі держави-члени створити "реєстрацію найменувань походження ". Це підтвердило свою корисність для виробників, які мали змогу одержувати більш високі доходи в результаті докладання зусиль стосовно вдосконалення якості, та для споживачів, які могли купити високоякісні продукти з гарантією щодо способу їх виготовлення та походження.

Регламент № 2081/92 не застосовується ні до продуктів, що відносяться до виноробного сектора, за винятком винного оцту, ні до спиртних напоїв. В цій сфері діє Регламент (ЄС) № 1493/99 від 17 травня 1999 року про спільну організацію ринку вина (стаття 1 (1) цього Регламенту)6.

Прийняттю Регламенту (ЄС) № 1493/99 сприяло, зокрема, те, що право використовувати географічне зазначення та інші традиційні терміни у відношенні до продукції виноробного сектору має велике значення, тому необхідно було запровадити це право та забезпечити захист зазначень з метою сприяння чесній конкуренції та запобігання введенню в оману споживачів. Виходячи з інтересів споживачів та бажаності еквівалентного поводження з якісними винами в третіх країнах, необхідно було розробити взаємні дії, відповідно до яких вина, що імпортуються для безпосереднього споживання людиною, які мають географічні зазначення та ті, що реалізуються в межах ЄС, могли б користуватись захистом та знаходитися під контролем.

85. Загальна характеристика Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин?????

У розвинутих європейських країнах правовий захист нових сортів рослин розпочали у 50-ті роки. Тоді було створено Союз з охорони нових сортів рослин, заснований Міжнародною конвенцією, підписаною у Парижі в грудні 1961 р. (набрала чинності у 1968 р.). Відповідні зміни до Конвенції вносили у 1972 та 1978 рр., а у березні 1991 р. на Дипломатичній конференції у Женеві одностайно ухвалено Акт Конвенції 1991 р., який, перш за все, передбачає охорону прав на всі без винятку роди та види рослин. Конвенцію УПОВ засновано на найважливіших принципах патентного права, зокрема таких, як рівноправність іноземних і національних заявників, вільний вибір держав для здійснення охорони прав на нові сорти рослин, чинність охорони визнаних прав на певній території, незалежність охоронних документів на сорт, виданих в різних країнах, закріплення права конвенційного пріоритету (термін дії якого 12 місяців з моменту подання первісної заявки на сорт рослин), забезпечення вільного розпорядження винятковими (чи абсолютними) правами на сорт. Сьогодні Міжнародний Союз з охорони нових сортів рослин – міжурядова організація, що об‘єднує 68 держав і організацій, які визнають норми Конвенції 1961 р. зі змінами 1972, 1978, 1991 рр., головним завданням якої є забезпечення охорони прав на нові сорти рослин та захисту прав і законних інтересів селекціонерів.

86. ??????????????????

87. ??? Захист прав інтелектуальної власності відповідно до директиви ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності 2004р.

Європейський Союз. У 2004 р. Європейським Союзом було прийнято Директиву 2004/48/ЄС про забезпечення дотримання прав інтелектуальної власності тау 2003 р. нову редакцію Регламенту щодо митних дій стосовно товарів з підозрою на порушення певних прав інтелектуальної власності № 1383/2003.

Роль директиви є провідною в уніфікації цивільно-правових способів захисту прав інтелектуальної власності у Європі, розповсюджуючи на більшість держав-членів способи, механізми захисту, що раніше успішно застосовувалися лише у певних країнах - такі як попередні заходи та заходи з забезпечення доказів, особливо до подання заяви про розгляд справи по суті; способи відшкодування; можливість судів постановляти певні виправні, альтернативні рішення, рішення з заборони; забезпечення права на інформацію тощо. Директивою були суттєво розвинуті положення ТРІПС щодо способів відшкодування шкоди, заподіяної у випадку порушення прав інтелектуальної власності, зокрема, визначено можливість сплати компенсації та її розміру; компетенції суду стосовно прийняття рішень з знищення контрафактних товарів, судової заборони; прав суду вимагати від порушника інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що порушують його права тощо. Право застосовувати заходи, процедури та засоби захисту за Директивою розповсюджується на суб'єктів прав інтелектуальної власності; інших осіб, які мають право на використання цих прав, зокрема ліцензіатів; організації колективного управління правами інтелектуальної власності; професійні організації з захисту прав, що представляють суб'єктів прав інтелектуальної власності (ст. 4).

Щодо виправних, альтернативних рішень, рішень з заборони Директива передбачає, що суд повинен мати компетенцію з прийняття рішення про: вилучення з комерційних каналів товарів з порушення прав інтелектуальної власності; остаточне видалення з комерційних каналів; а також знищення таких товарів. Директива передбачає обов'язок держав-членів забезпечити, щоб судові органи могли прийняти рішення про судову заборону для запобігання продовження правопорушення. Якщо це передбачено національним законодавством, невиконання рішення щодо судової заборони тягне за собою стягнення штрафу Директива визначає можливість держав-членів передбачати, що у відповідних випадках та на прохання особи, до якої може бути вжито виправні заходи та судова заборона, судові органи можуть постановляти рішення про виплату грошової компенсації стороні, що зазнала шкоди, замість застосування заходів та заборони, якщо дії зазначеної особи не були навмисними або недбайливими, коли вжиття зазначених заходів може спричинити непропорційну шкоду.

88. Поняття експерти як засобу доказування у справах з порушення прав інтелектуальної власності. Правові та організаційні засади призначення та проведення судових експертиз у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до ЗУ «Про судову експертизу», «судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини судового слідства». Метою такого дослідження є встановлення фактичних даних щодо власностей досліджуваних об'єктів, зокрема шляхом вивчення, аналізу та порівняння їхніх ознак.

Висновок експерта є не просто констатацією фактів об'єктивної реальності та їх описом. Експерт дає цим фактам своє тлумачення у системі понять певного класу експертиз. Межі цього судження експерта визначені завданнями, що ставить суд. При цьому експерт не лише пояснює у своїх висновках певні обставини справи, але й виокремлює у представлених судом матеріалах певні ознаки та властивості, які служитимуть для прийняття його подальших висновків.

Отже, можна стверджувати, що висновки експерта при дослідженні об'єктів інтелектуальної власності є відображенням його дослідницької (або науково-дослідницької) діяльності з виявлення, класифікації, роз'яснення виділених ознак та властивостей об'єктів експертизи, на підставі яких формується  думка експерта, важлива для розуміння об'єктивності змісту такого доказу.

Розглянемо деякі особливості експертизи об'єктів інтелектуальної власності у порівнянні з, наприклад, криміналістичною експертизою.

По-перше, можна вказати на те, що судові експерти традиційних спеціальностей (наприклад, у криміналістичній експертизі) працюють, як правило, з речовими доказами і суть їхніх висновків не виходить за межі ідентифікації матеріальних об'єктів. Для криміналістичної експертизи характерно здійснення експерименту, виявлення ознак саме матеріального об'єкта.

Водночас для експертів з питань інтелектуальної власності предметом дослідження здебільшого є суспільні відносини, що регулюються відповідними нормами права, (наприклад, щодо створення, набуття правової охорони і використання відповідних об'єктів інтелектуальної власності), які склалися у результаті тих чи інших дій суб'єктів права.

По-друге, специфіка таких дій пов'язана із об'єктами судової екс­пертизи. Ніби-то перелік об’єктів судової експертизи однаковий, як для криміналістичної експертизи,так і для експертизи об'єктів інте­лектуальної власності:

•речові докази; •документи, живі особи; •зразки; •відомості щодо об'єктів, відобра­жених в матеріалах справи; •об'єкти, що не мають визначено­го процесуального статусу.

Але відносно експертизи об'єктів інтелектуальної власності вони ма­ють свої особливості, притаманні власне творчій нематеріальній при­роді об'єктів інтелектуальної влас­ності.

Так, речовими доказами у цій сфері виступають матеріальні носії інформації, в яких відображено не­матеріальні об'єкти (наприклад, примірники творів) та ті, які мають відношення до події, що пізнається у судовому порядку.

По-третє, найактуальнішою про­блемою судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності є пробле­ма методичного забезпечення у ви­гляді розробки єдиних методичних підходів судового та експертного пізнання об'єктів інтелектуальної власності, створення експертних ме­тодик, їх атестування та апробація.

Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 5 “Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності”.

Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо дійсної необхідності такого призначення.

З урахуванням конкретних обставин справи та у разі, коли знань судді достатньо для з'ясування обставин справи, пов'язаної із захистом прав інтелектуальної власності, можливе вирішення суддею (суддями) питань, які виникають у розгляді справи, з позиції споживача без призначення судової експертизи.

Суди не повинні призначати судову експертизу для з'ясування документованих або публічно оголошених в установленому порядку відомостей про об'єкти, події та явища, що пов'язані з результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Для з'ясування такої інформації не потрібні спеціальні знання фахівців з відповідної галузі знань, оскільки суд може одержати або витребувати ці відомості від сторін спору чи інших учасників судового процесу.

Призначаючи судову експертизу з дослідження, пов'язаного із захистом права інтелектуальної власності, господарським судам у відповідних ухвалах слід гранично точно визначати коло і зміст питань, які мають бути роз'яснені судовим експертом, та обсяг необхідних для експертного дослідження матеріалів.

Господарські суди повинні витребувати у сторін чи інших осіб лише ті матеріали, які дійсно необхідні для встановлення за допомогою спеціальних знань обставин справи.

З метою виключення неоднозначності вихідних даних для проведення експертизи господарському суду до винесення ухвали про призначення судової експертизи слід оглянути об'єкт експертного дослідження і перевірити матеріали справи та в разі виявлення розбіжностей в них ознак об'єкта (наприклад, різні за кольором зображення одних і тих самих об'єктів) та/або розбіжностей у викладенні відомостей, які стосуються одних і тих самих фактичних даних (наприклад, щодо дати пріоритету, зображень структурних формул речовин тощо), вжити заходів до усунення цих розбіжностей в порядку, передбаченому розділом V ГПК.

Господарським судам слід мати на увазі, що визначення способу проведення експертизи є компетенцією експерта. Отже, експерти мають право користуватися будь-якими джерелами інформації, які можуть бути однозначно ідентифіковані, в тому числі джерелами, розміщеними в мережі Інтернет.

Об'єкти права інтелектуальної власності, що підлягають експертному дослідженню, повинні бути чітко визначені у питаннях, які порушуються перед експертом

Матеріали, що направляються на судову експертизу, та матеріальні носії інформації повинні повно і якісно відображати ознаки відповідних об'єктів. Наприклад, якщо об'єкт виконано у кольорі, на експертизу необхідно направляти кольорові зображення цього об'єкта. Тексти документів, у яких відображено відомості про об'єкти дослідження, повинні бути чіткими й розбірливими. Якщо об'єкти експертного дослідження може бути пошкоджено при транспортуванні, вони мають бути упаковані належним чином. У направленні на експертизу магнітних носіїв інформації слід мати на увазі, що інформація на таких носіях може бути повністю або частково видалена внаслідок потрапляння їх у зони дії потужних магнітних полів (у метрополітені тощо), а тому суду слід визначитися з таким способом доставки цих об'єктів, який виключив би повне чи часткове знищення інформації.

У виняткових випадках, коли об'єкт дослідження не може бути наданий експертові, судова експертиза може проводитися за фотознімками та іншими матеріалами, що відтворюють вигляд об'єкта, його описами і т. ін., про що також має зазначатися в ухвалі про призначення відповідної експертизи.

Якщо проведення судової експертизи об'єкта експертного дослідження супроводжується повним або частковим знищенням останнього (наприклад, у зв'язку з його поділом на частини), то в ухвалі про призначення судової експертизи або в іншому процесуальному документі слід зазначити про надання експерту дозволу на вчинення відповідних дій.