77. Загальна характеристика Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків 1925р.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (Гаазька угода) була підписана б листопада 1925. Угода набула чинності у червні 1928 р. і переглядалася кілька разів: у Лондоні -1934 р., Гаазі - 1960 р. Гаазька угода була доповнена Монакським додатковим актом від 18 листопада 1961 р. та Стокгольмським додатковим актом від 14 липня 1967р.

Метою Угоди є спрощення отримання правової охорони для одного або більше промислових зразків в ряді держав за допомогою одного депонування, що здійснюється в Міжнародному бюро ВОІВ. Заявник таким чином позбавлений необхідності провадити окреме національне депонування в кожній із держав, в яких він передбачає охорону, що дозволяє уникнути ускладнень охорони зразків в іноземних країнах. Заявнику не доводиться надавати документи для реєстрації на різних мовах і стежити за своєчасністю продовження відразу декількох національних термінів охорони. Також відсутня необхідність сплати національних мит і гонорарів повірених в різній валюті.

78.Загальна характеристика Європейської патентної конвенції 1973р.

Завдання конвенції: Посилення процесів економічної інтеграції у країнах Західної Європи потребував патентно-правового регулювання, що сприяло розвитку цих процесів, усунувши перешкоди для справі отримання охорони винаходів по закордонах. Для цього він планувалося створити європейську патентну систему, засновану на єдиної процедурі видачі патенту з дією його за території будь-якої держави. Довга процедура мала забезпечити застосування до заявочним матеріалам та винаходу вимог, які діяли у кожному договаривающемся державі, про те, щоб виданий патент не суперечив нормам національного права. Ідея створення європейської патентної системи реалізували лише 70-ті роки, коли 5 жовтня 1973 р. у Мюнхені укладено Конвенція про видачу патенту (Європейська патентна конвенція), а 15 грудня 1975 р. в Люксембурзі - Конвенція про європейському патенті для Спільного ринку (Конвенція про патенті ЄЕС).

Європейська патентна конвенція регулює лише процедуру видачі європейського патенту, який, будучи виданими, набуває національне значення у країнах, котрим він був испрошен.

Конвенція про патенті ЄЕС регулює відносини, складаються вже після видачі європейського патенту, і охоплює територію Співтовариства як певну єдину територію України у межах кордонів всіх країн-учасниць. Конвенція про патенті ЄЕС передбачає, що європейський патент, испрошенный в заявці хоча для однієї країни ЄЕС, діятиме як біля усієї цивілізованої спільноти.

Європейська патентна конвенція набула чинності 7 жовтня 1977 р. До неї приєдналися Великобританія, Франція, Бельгія, Данія, Італія, Іспанія, Люксембург, Ліхтенштейн, ФРН, Австрія, Швейцарія, Нідерланди, Швеція та Греція.

Конвенція про патенті ЄЕС ще діє.

Для процедури видачі європейського патенту створена Європейська патентна організація. Видачу європейського патенту здійснює Європейське патентне відомство.

Поняття патентоспособного винаходи сформульовано так: європейським патентом охороняються винаходи, які мають новизною, промислової применимостью і є результатом винахідницької діяльності. Конвенція про видачу європейських па-тентів (іншими словами — Європейська патентна конвенція) була підписана 5 жовтня 1973 р. в м. Мюнхені (ФРН) на конференції, в якій брала участь 21 держава. Конвенція — досить великий документ, який містить кілька десятків сторінок. Зрозуміло, що Конвенція — не вірш, напам’ять її вивчити важко, при вирішенні практичних пи-тань її текст завжди необхідно тримати під рукою. Все ж таки необ-хідно для початку хоч би орієнтуватися в її основних положеннях. Саме про них і піде мова далі.

Конвенція складається з дванадцяти частин (розділів), що охоп-люють 178 статей.

I. Загальні та інституційні положення (General and InstitutionalProvisions);

II. Матеріальне патентне право (Substantative Patent Law);

III. Заявка на європейський патент (Application for European Patents);

IV. Процедура щодо видачі патентів (Procedure Up to Grant);

V. Процедура заперечення (Apposition Procedure);

VI. Процедура апеляції (Appeals Procedure);

VII. Загальні положення (Common Provisions);

VIII. Вплив на національне право (Impact on National Jaw).

IX. Спеціальні угоди (Special Agreements);

X. Подання міжнародної заявки на підставі Договору про патентну кооперацію (Filing of International Application Based on PatentCooperation Treaty);

XI. Перехідні положення (Transitional Provisions);

XII. Заключні положення (Final Provisions).

Отже, патенти, які видаються відповідно до Конвенції, назива-ються «європейськими патентами», інколи скорочено — «європатен-тами». У кожній із країн–учасниць Конвенції європейський патент має ту ж саму дію і підпорядковується тим самим положенням, що й національний патент, який видано в даній державі, якщо з Конвенції не випливає інше.