Файловый архив студентов. Файловый архив студентов.
1314 вуза, 5325 предмета.
/ Регистрация
FAQ Обратная связь Вопросы и предложения
Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз:
Хмельницкий университет управления и права
Предмет:
[НЕСОРТИРОВАННОЕ]
Файл:
ІСПИТ ВІДПОВІДІ ОЮА 2015.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
980.48 Кб
Скачать
☆
►Содержание►

04.07.2002, Закон України «Про інноваційну діяльність» (діє)

54. Іновація- нововведення в галузі техніки, технології, організації праці або управління, засноване на використанні досягнень науки і передового досвіду; кінцевий результат інноваційної діяльності.

Види іновації:

  • товарна — впровадження нового продукту;

  • технологічна — впровадження нового методу виробництва;

  • технічна — впровадження нового засобу виробництва, модернізація конструкції відомого технічного об'єкту;

  • ринкова — створення нового ринку товарів і послуг;

  • маркетингова — освоєння нового джерела постачання сировини;

  • управлінська — реорганізація структури управління;

  • соціальна — впровадження заходів з метою покращення життя населення;

  • екологічна — впровадження заходів з питань охорони довкілля.

Ознаки іновації: 1)науково-технічна новизна;2) здатність інновації до матеріалізації у нові технічно досконалі види промислової продукції, засоби і предмети праці, технології і організації виробництва; 3) здатність до комерціалізації самої інновації і (або) результатів її впровадження. Результат науково-технічної діяльності (новація) перетворюється на інновацію з моменту використання на ринку. Багато новацій можуть бути не придатними до впровадження на ринку і тому не матимуть комерційної привабливості; такі новації не можна вважати інноваціями.

В інноватиці використовується поняття «життєвий цикл», що означає стадійність процесу, єдність його початку і кінця.

Життєвий цикл — це період від зародження ідеї до розробки, створення, поширення, використання та утилізації (занепаду) продукту. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновацій розглядається як інноваційний процес. Поняття «життєвий цикл» інновації вживається, як правило, до двох взаємопов'язаних процесів. У одному випадку — це етапи створення інновації в ланцюзі наука — техніка — виробництво — споживання; в іншому — життєвий цикл нововведення як продукту чи технології в циклі реалізації та задоволення попиту. Життєвий цикл продукту показує часовий інтервал, який охоплює кілька фаз розвитку, кожна з яких відрізняється особливим характером процесу. Розрізняють повний життєвий цикл продукту і життєвий цикл продукту у сфері виробництва і споживання. У практичній діяльності найчастіше оперують поняттям життєвого циклу продукції у сфері виробництва. Цей цикл складається з кількох фаз. Перша фаза — дослідження і розробка нововведення-продукту. Слід зазначити, що ця фаза не завжди закінчується успішно. Існує велика ймовірність невдач, ризиків і відстрочки одержання результатів. Спочатку, коли кошти вкладаються в науково-дослідницькі і конструкторські розробки, успіхи дуже скромні. Це сфера збитків. Закінчується фаза передаванням опрацьованої документації у виробництво. У другій фазі відбувається технологічне освоєння масштабного виробництва нової продукції. При цьому обсяги виробництва мають сягнути рівня, який забезпечує беззбитковість роботи. Результати — зростання виробництва, прибутків. Особливістю третьої фази є стабілізація обсягів виробництва, а в четвертій фазі відбувається поступове зниження обсягів виробництва і продукція виводиться зі сфери реалізації. Зміна стадій життєвого циклу зумовлена певними закономірностями: завжди максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва за рахунок монопольно високої ціни на ринку. Ціна перекриває збитки, пов'язані з розробкою нового продукту. Після безприбуткової реалізації (низькі обсяги продажу) крива прибутків сягає вгору, випереджуючи обсяги продажу. Насичення ринку призводить до зниження норми прибутковості, проте за рахунок великих обсягів продажу прибутковість залишається високою. У фазі зрілості різко зростає конкуренція, оскільки відбувається дифузія (поширення) нововведення, попит падає, починається фаза занепаду, прибуток стрімко падає до.нуля, після чого продукція виводиться зі стадії реалізації.

55. У процесі організації, безпосереднього здійснення інноваційної діяльності та контролю за дотриманням її суб’єктами вимог чинного законодавства складається особливий вид господарських відносин – інноваційні правовідносини.

Види інноваційних правовідносин:1) правовідносини на передінвестиційній стадії;2)правовідносини на стадії інвестицій - вкладення коштів;3)правовідносини на експлуатаційній стадії.4)залежно від сфери інвестиційної діяльності розрізняються інвестиційні правовідносини у сферах:4) капітального будівництва;5)промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства;6) іноземного інвестування;7)приватизації;8) корпоративного підприємництва;9) лізингу та ін.

Учасниками інноваційних правовідносин є: 1. суб’єкти інноваційної діяльності – можуть бути фізичні і (або) юри­дичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інно­ваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Серед суб’єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою розроблення, виробництва та впровадження наукоємкої конкурентноспроможної продукції. Вони можуть бути організаційного типу та договірного типу.Найбільш поширеним видом інноваційної структури інноваційне підприємство, тобто підприємство будь-якої організаційно-правової форми, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або)продукцію. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інно­ваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.Технологічний парк — це велика технопаркова структура, яка являє собою науково-виробничий територіальний комплекс. Технополіс — це цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста. Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої мо­жуть збігатися з межами цілого адміністративного району.Статус підприємства як інноваційного дає йому право на пільги, визначені відповідними нормативними актами.

2. органи, наділені управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері такої діяльності. До них належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради, представницькі органи місцевого самоврядування, Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети органів місцевого самоврядування, комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів.

3. особи, що належать до інноваційної інфраструктури. Інноваційна інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні та інші).

4. споживачі інноваційної продукції.

Таким чином, інноваційними є врегульовані правом відносини, що складаються між суб’єктами інноваційної діяльності та уповноваженими органами щодо організації, безпосереднього здійснення такої діяльності та контролю за дотриманням її учасниками вимог інноваційного законодавства.

56. Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

Види інноваційної діяльності:

  • наукові дослідження і розробки,спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

  • розробка, освоєння, випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

  • розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

  • технічне переозброєння,реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

  • інноваційні програми і проекти;

  • нові знання та інтелектуальні продукти;

  • виробниче обладнання та процеси;

  • інфраструктура виробництва і підприємництва;

  • організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

  • сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

  • товарна продукція;

  • механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

57.Інфраструктура інноваційної діяльності – сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Інноваційна сфера – це сукупність галузей народного господарства, видів суспільної діяльності, що не беруть прямої участі у створенні матеріальних благ, але які виробляють споживні вартості особливого роду, що часто не мають матеріальної субстанції та необхідні для функціонування і розвитку матеріального виробництва.

Інноваційний процес – сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; процес послідовного перетворення ідеї на товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок,  маркетингу,виробництва, збуту,процес  комерціалізації  технологій.

Інноваційний продукт — інноваційний продукт - результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про інноваційну діяльність»

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство (об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг;

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

58. Державна інноваційна політика - сукупність певних напрямів, форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Ознаки державної інноваційної політики : комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів.

Метою інноваційної політики є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

До основних принципів державної інноваційної політики належать: 1) урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3) свобода наукової і науково-технічної творчості;

4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів,енергії;

9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12) ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Державне регулювання інноваційної діяльності (ст.6ЗУ «про інноваційну діяльність» здійснюється:

- визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

- формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності; - підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

59. Інноваційним визнається проект - яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

Сутність і зміст інноваційного проекту.

В економіку сучасної України інтенсивно входить відносно нова для неї концепція управління проектами (Project Mana-gement). Основу цієї концепції становить погляд на проект як на цілеспрямовану зміну вихідного стану кожної системи, пов’язану з витратою часу і засобів. A процес цих змін, здійснюваних за заздалегідь розробленими правилами в рамках бюджету і тимчасових обмежень, — це управління проектами. Управління проектами стало визнаною в усіх розвинутих країнах методологією інвестиційної діяльності, частиною якої є й нововведення.

Поняття «інноваційний проект» може розглядатися як:

•          форма цільового управління інноваційною діяльністю;

•          комплект документів. Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємозумовлених і взаємопов’язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інновацій це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій. У той же час інноваційний проект — це комплект технічної, організацій-но-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту.

3 огляду на всі три аспекти поняття «інноваційний проект» можна дати таке його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих організацій, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючи ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках, і приводить до інновації.

До основних елементів інноваційного проекту відносяться: • однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту.

Види інноваційних проектів : 

  1. За періодом реалізації проекту: короткострокові (1-2 роки), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (більше 5 років);

  2. За  характером цілей проекту: кінцеві і проміжні; 

  3. По виду потреб, що задовольняються орієнтовані на задоволення існуючих потреб або на створення нових потреб; 

  4. За типом інновацій, можуть бути введення нового або усовершен-запозичених продукту, створення нового ринку, освоєння нового джерела сировини або напівфабрикатів, реорганізація структури управління; 

  5. За рівнем прийнятих рішень, можуть носити міжнародний федеральний, регіональний, галузевий і фірмовий характер; 

  6. З точки зору масштабності вирішуваних завдань інноваційні проекти поділяються наступним чином: 

а) монопроекти - проекти, що виконуються, як правило, однією організацією або навіть одним підрозділом; відрізняються постановкою однозначної інноваційної мети (створення конкретного виробу, технології), здійснюються в жорстких часових і фінансових рамках, потрібно координаторабо керівник проекту; 

б) мультипроекти - видаються у вигляді комплексних програм, що поєднують десятки монопроект, спрямованих на досягнення складної інноваційної мети, такої, як створення науково-технічного комплексу, рішення великої технологічної проблеми, проведення конверсії одного або групи підприємств військово-промислового комплексу; потрібні координаційні підрозділи;  в) мегапроекти - багатоцільові комплексні програми, що поєднують ряд мультипроектам і сотні монопроект, пов'язаних між собою одним деревом цілей; вимагають централізованого фінансування та керівництва з координаційного центру. На основі мегапроектів можуть досягатися такі інноваційні цілі, як технічне переозброєння галузі, розв'язання регіональних і федеральних проблем конверсії та екології, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних продуктів і технологій. 

Учасниками інноваційного проекту є: 

1. Замовник - майбутній власник та користувач результатів проекту (юридичні, фізичні особи); 

2. Інвестор - юридичні, фізичні особи, які вкладають гроші (замовник та інвестор можуть співпадати); 

3. Проектувальник - розробник проекту; 

4.Постачальник - організація, яка забезпечує матеріально-  технічне забезпечення; 

5. Керівник проекту - юридична особа, якій замовник делегує повноваження по керівництву робіт за проектом;

6. Команда проекту, створюється на період робіт. 

14.09.2006, Закон України «Про державне регулювання у сфері трансферу технологій» (діє) Трансфер технології — передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових.

60. Державне регулювання діяльності у сфері трансферу технології. Завдання та повноваження уповноваженого органу з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій. ( Основним завданням уповноваженого органу з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій є забезпечення формування державної політики щодо трансферу технологій, набуття, охорони і захисту об'єктів права інтелектуальної власності, передачі майнових прав на технології та/або їх складові, створені з використанням коштів Державного бюджету України (далі - бюджетні кошти).

Завдання та повноваження уповноваженого органу з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій.( Основними завданнями уповноваженого органу з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій є:1) визначення найбільш ефективних шляхів використання і трансферу технологій та їх складових, насамперед вітчизняного походження;2) забезпечення системного підходу до ведення реєстрів технологій та контролю за передачею майнових прав на технології та їх складові, створені за бюджетні кошти, узагальнення даних галузевих реєстрів технологій та звітів про всі роботи, пов'язані із створенням і використанням технологій та їх складових;3) розвиток інфраструктури та залучення інвестицій у сферу трансферу технологій;4) виявлення, запобігання та припинення порушень у цій сфері.)

Повноваження центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України та галузевих академій наук у сфері трансферу технологій(Центральні органи виконавчої влади подають Кабінету Міністрів України за погодженням з уповноваженим органом з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій пропозиції до проектів державних програм розвитку галузей економіки стосовно набуття або передачі прав на технології та/або їх складові.)

Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад у сфері трансферу технологій(1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад у межах своїх повноважень:

1) розробляють комплексні програми технологічного оновлення підприємств, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, як складові регіональних програм економічного і соціального розвитку та подають їх на затвердження Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

2) створюють сприятливі умови для розроблення та використання відповідних технологій та/або їх складових;

3) створюють регіональні бази даних про технології та їх складові, подають інформацію про технології до регіональних державних центрів науки, інновацій та інформатизації і уповноваженому органу з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, забезпечують поширення інформації про технологічні потреби регіону з метою залучення коштів для технологічного переоснащення підприємств регіону;

4) беруть участь у міжнародному науково-технічному співробітництві, сприяють залученню іноземних інвестицій для технологічного переоснащення підприємств регіону;

5) у межах передбачених коштів відповідного бюджету фінансують дослідження та розробки з розв'язання проблем технологічного переоснащення підприємств регіону;

6) сприяють розвитку інфраструктури у сфері трансферу технологій.)

Інформаційне забезпечення трансферу технологій( Уповноважений орган з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук України та галузеві академії наук у межах своїх повноважень забезпечують інформаційно-консультаційне супроводження трансферу технологій через установи та організації державної системи науково-технічної інформації шляхом збирання, ведення обліку, архівного зберігання, розповсюдження в установленому законодавством порядку наукової, конструкторської та проектної документації, поширення науково-технічної, кон'юнктурно-економічної та патентної інформації, пов'язаної з технологіями та їх складовими.)

Порядок передачі майнових прав на технології, створені за бюджетні кошти(Майнові права на технологію та/або її складові, що створені у процесі виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, належать установам, організаціям та підприємствам - виконавцям цих робіт (далі - виконавці) відповідно до Цивільного кодексу України, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.)

Суб'єктами трансферу технологій є:

1) уповноважений орган з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, уповноважений орган з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також Національна академія наук України та галузеві академії наук, які беруть участь у закупівлі, передачі та/або використанні технологій;

2) підприємства, наукові установи, організації, вищі навчальні заклади та інші юридичні особи незалежно від форми власності, що створюють та/або використовують технології та/або їх складові і яким належать або передаються майнові права на використання об'єктів права інтелектуальної власності, що є складовими технологій;

3) фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у створенні, трансфері та застосуванні технологій та/або їх складових, надають необхідні для цього інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок.

Договори у сфері трансферу технологій-це особлива категорія договорів,пов’язаних із передачею технологій, що оформляється шляхом укладення правочинів між двома або більше особами,які спрямовані на встановлення,зміну чи припинення майнових прав і обов’язків щодо технології.

 Умови укладення договорів про трансфер технологій

1. Істотними умовами укладення договорів про трансфер технологій є:

1) перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

2) ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

3) строки, місце та спосіб передачі технологій та/або їх складових;

4) умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектувальних частин та матеріалів;

5) розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі - паушальні, періодичні відрахування - роялті або інші види виплат);

6) відповідальність сторін за порушення умов договору;

7) порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору.

Договори про трансфер технологій повинні включати також умови щодо:

1) ліцензії та її умови на використання технологій та їх складових;

2) територіальних обмежень (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);

3) обмежень галузі застосування технологій та їх складових;

4) порядку надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;

5) передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

6) проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

7) надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

8) страхування технологій та їх складових;

9) порядку компенсації витрат, пов'язаних з трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, наукової установи, організації та вищого навчального закладу, де вони будуть використовуватися, навчання персоналу;

10) обмежень, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Види договорів про трансфер технологій:

- про поставку промислової технології – що укладається з метою набуття знань, досвіду та придбання технологічного обладнання;

- технічно-промислової кооперації – що укладається з метою набуття знань та одержання послуг для виробництва - ромислової продукції, напівфабрикатів, обладнання і комплектуючих, що відповідають умовам застосування технології, та інших складових, необхідних для її застосування;

- про надання технічних послуг – щодо надання послуг з планування, розроблення програми досліджень та проектів, а також здійснення або надання спеціальних послуг, потрібних для виробництва певної продукції;

- інжинірингу – про виконання робіт і надання послуг, у тому числі складання технічного завдання, проведення допроектних робіт, зокрема техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт, пов'язаних з будівництвом виробничих, складських та інших приміщень, що використовуються у технологічному процесі виробництва продукції, проведення наукових досліджень, розроблення проектних пропозицій, технічної і конструкторської документації стосовно технологій та їх складових, надання консультацій і здійснення авторського нагляду під час монтажу складових технологій та пусконалагоджувальних робіт, надання консультацій економічного, фінансового чи іншого характеру, пов'язаних із застосуванням технологій та із зазначеними роботами і послугами;

- про створення спільних підприємств – у разі часткової передачі майнових прав на технології та їх складові;

- про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;

- комерційної концесії (франчайзингу).

2. Разом з договором про трансфер технологій можуть укладатися договори, зокрема щодо:

- гарантій осіб, які передають технології та їх складові, стосовно можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

- проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

- обслуговування обладнання.

61. Інтерне́т  (від англ. Internet) - всесвітня систем взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) таелектронна пошта.

Основні ознаки мережі інтернет:

  • інтернет як технологічна система,що забезпечує обмін інформацією між комп’ютерами, є різновидом мережі електрозв’язку – телекомунікаційної мережі;

  • інтернет як система інформаційного зв’язку регулює суспільні відносини з приводу обміну даними;

  • інтернет відкритий для використання всіма фізичними та юридичними особами,тобто є мережею зв’язку загального користування;

  • інтернет має глобальний ,екстериторіальний,міжнародний характер;

  • мережа інтернет призначена для передачі (обміну) електронних даних.

Правова природа мережі інтернет:

Загальна Декларація правами людини 1948 р. був першим документом, у якому закріплені основні прав людини. Напевно, не потрібно пояснювати, що їхня дія залежить від державних кордонів Шотландії й універсальний. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але з її широко він вона почала обов'язковим документом. У ньому проголошено право людини "шукати, отримувати поширювати інформації і ідеї будь-що навіть від державних кордонів" Це може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, громадського порядку та загального добробуту.

Обмеження цього права було доповнене в Міжнародному пакті про громадянських і політичні права 1966 р. цілями "охорони державного безпеки" і "здоров'я дитини і моральності населення". Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки шанувальників теорії вільного потоку інформації та прибічників цензури й фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що відзначене право людини існує та що будь-які обмеження його мають бути виключення з правила в розумних межах. Це, Україні цього принципу, мабуть, який має скласти основу нова галузь права - інформаційного права.

У Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: "все люди скрізь, без винятку, повинен мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства" [14].

На погляд, така позиція здаєтьсяантиправовой, що сприяє беззаконню і розгулухакерства. Тоді як, йдеться не про позбавлення нас мережі правової регуляції, про визначення правил юрисдикції, як і у громадських відносинах. Це досить необхідне вирішення цих питань як встановлення меж державної регуляції у галузі та фінансової відповідальності осіб, що використовуютькиберпространство. Приміром, чи може держава заборонити розміщення е Інтернеті, що у відповідно до законів цієї держави незаконний, й інші державі? Чи може вона заборонити своїх громадян доступом до такий інформації? Відповіді на численні ці запитання можуть бути дані, лише коли буде побудовано єдина теоретична концепція Інтернет простору.

Зблизька будь-яких правових питань сучасного суспільства, що з мережею Інтернет завжди передусім виникає запитання, як розглядати Інтернет - як суб'єкт права, вступає в правовідносини відносини із своїми користувачами, чи як об'єкт правовідносин, правовим регулюванням?

Як відомо, немає організаційної структури, виступає власником чи власником цій комп'ютерній мережі. Інтернет немає власного відособленого майна, його ресурси належать на праві власності різним суб'єктам: канали зв'язку - телекомунікаційним компаніям; комп'ютерне устаткування - користувачам; інформація - її власникам; техніка і забезпечення підтримки магістральних мереж - їх власникам.

Інтернет неспроможна мати якісь самостійні правничий та нести обов'язки; кожним які виникають у процесі роботи у Інтернетіправоотношением стоїть конкретнийправоспособний суб'єкт: при підключенні до неї - провайдер, для придбання через мережу товару -организация-продавец, при платежі за угодою через мережу - спеціалізована фінансова фірма (віртуальний банк).

Отже, Інтернет ні зареєстрованою організацією, ні юридичною особою.

У юридичної літературі пропонується його суб'єктом права нових типів як організаційне єдність, запровадивши при цьому нове поняття "множинностісубъектного складу" Інтернету, і наділяючи останній характеристикою нового суб'єкта права [5].

Звісно ж безпідставним таке виділення, оскільки організації, котрі вступають у правовідносини, самостійно здійснюють своїх прав і несуть обов'язки, немає жодної необхідності об'єднувати в такий "множинний суб'єкт".

Отже, Інтернет перестав бути учасником правовідносин, суб'єктом прав. Інтернет як комп'ютерна мережу не створює нових об'єктів і товарів, а лише дає можливості їхнього створення, розміщення акцій і доступу до них користувачів мережі. А стосунки, що виникають у з функціонуванням Інтернет як мережі комп'ютерів, ставляться більше до сфери технічних стандартів, і мало носять правового характеру.

Можна лише про деякі елементах управління й державного регулювання Інтернету, оскільки що у Мережі добровільне у ній немає єдиного господаря і централізованого управління. Фактично йдеться про сукупності мереж, підпорядковуються деяким загальними правилами, визначених особливостями використовуваної технології, державного регулювання і економічними чинниками.

Інтернет - ієрархічна структура, кожна гілка мереж якої відпо-відає трафік (час передачі), за передачу інформацією мережу вищого рівня, і навіть за своє фінансування.

Існують такі компоненти управління й державного регулювання Інтернет у світове співтовариство.

Внутрішні правила мереж, які входять у Інтернет. Насправді поняття регулювання з урахуванням різних джерела фінансування сприяли оформленню Правил прийнятного використання (>AcceptedUsePolicy -AUP) для мереж, мають бюджетну підтримку.

Громадське регулювання Інтернету. Основним органом, що забезпечує регулювання Інтернету, є InternetSociety (>ISOC) - громадська організація, її фінансової основою є внески його учасників і пожертвування спонсорів.ISOC проводить щорічні конференції (>INET), випускає інформаційні матеріали (InternetSociety News), підтримує інформаційні серверу [5].

З іншого боку, існують технічні комітети, підтримують системи стандартів, у яких базується вся мережу.

При підключенні користувача (клієнта) до неї, продажу при цьому програмного забезпечення, апаратних коштів, оренді каналів зв'язку застосовуються теоретично опрацьовані поняття - договір купівлі-продажу, право власності на проданий товар, договір оренди, прерогатива на надане програмне забезпечення. Мережевий купівля-продаж, оплата у мережі із застосуванням умовних електронних грошей, попри предмет та специфіку розрахункових відносин, має аналогію з безготівковими розрахунками кредитними картками.

Юридична особливість взаємин у Інтернеті полягає у специфічному способі реалізації правий і обов'язків користувачів мережі. З появою мережевих послуг виникає новий характер відносин між людьми і міжнародними організаціями. Переважна більшість угод на мережі здійснюється між особами, фізично які у різних країнах, і незрозуміло, яке право підлягає застосуванню [5].

Отже, можна казати про специфічному способі виникнення правовідносин між фізичними і юридичних осіб у вигляді комп'ютерну мережу.

Глобальний характер Всесвітньої мережі створює проблеми, у визначенні того, які правозастосовні органи мають розглядати суперечки з правовідносин. Отже, Інтернет, які мають територіальних кордонів, дозволяє їм отримати доступом до інформації, поширення якої будь-яким іншим чином забороняється.

62. Поняття правовідносин в мережі інтернет- це суспільні відносини в кіберпросторі ,учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків у мережі інтернет.

Ознаки правовідносин- 1.обмін інформації відбувається в електронній цифровій формі;

2.віддаленність субєктівцих відносин у просторі;3.наявність суб’єктів які не ініціювали ці відносини,проте мали організаційно-технічну можливістьсправитивплив на них; 4.використання програмного забезпечення,технічних стандартів і протоколів; 5. Схильність цих відносин до саморегуляції;6.технологічна складність мережі інтернет.

Види правовідносин:- загальні; - організаційні(управлінські); - інформаційні;- предметні.

Об’єкти правовідносин- телекомунікаційні мережі й інше технічне обладнання; комп’ютерне програмне забезпечення; інформація, інформаційні ресурси,інформаційні продукти,інформаційні послуги;доменні імена; права та свободи в сфері інформації; інформаційна безпека.

Субєкти правовідносин- 1.оператори та провайдери телекомунікацій,що забезпечують функціонування мережі інтернет, як інноваційної системи; 2. Виробники,власники й розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів,які створюють інформаційне наповнення мережі Інтернет;3. Суб’єкти які надають специфічні послуги з укладення електронних (мережних) угод (договорів) за допомогою мережі Інтернет,тобто все те ,що охоплюється терміном «електронна комерція»(торгівля); 4 споживачі (користувачі)телекомунікаційних послуг.

63. Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об’єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай в цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи тощо Натомість, такі об’єкти як повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори фольклору, а також державні документи, символи та знаки звичайно не охороняються. Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості, і всі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо.

К р и т е р і ї  а в т о р с ь к о - п р а в о в о ї  о х о р о н и .

Для того,  щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгадані твори повинні відповідати певним критеріям.  По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об’єктивній формі:оригінальність, Фіксація. Опублікування. Формальність. Знак охорони авторського права. Державна реєстрація.Депонування.

Мультимедійні твори охоплюють широкий спектр об'єктів авторського права, і являють собою сукупність апаратних засобів, програмного забезпечення та аудіовізуальних творів, що використовується в цифровій формі, доступних для розміщення в мережі Інтернет. Цифрова форма об'єктів авторських прав з усією очевидністю впливає на долю цифрового змісту, тобто самого цифрового твори.   Мережевий (або інтернетівське) твір - це сукупність «домашніх сторінок", зв'язаних між собою системою гіпертекстових зв'язків. Кожна сторінка представляє собою частину складного твору, причому вона може містити будь-які об'єкти авторського права і суміжних прав, а також будь-які дані та інформацію як таку. Система гіпертекстових зв'язків утворює одну з форм взаємозв'язку окремих записів бази даних. Ось чому мережні твори дуже близькі до баз даних. 

Мережеві твори, розміщені на сайтах, в повній мірі відповідають ознакам охороняються авторським правом творів. Мережеві твори представляють собою по суті вид мультимедійних творів, який доступний користувачеві в режимі реального часу (он-лайн), тоді як більшість мультимедійних творів втілені на матеріальному носії (дисках CD і DVD) і можуть бути використані на комп'ютері, що не має доступу до Інтернет [12].  Дана класифікація не тільки характеризує об'єкти авторського права на мультимедійні твори, виражені в цифровій формі, але і групує їх за тематичними та функціонально-технологічним принципам. Крім того, вона досить еластична по відношенню до додавання до неї нових елементів. 

64. Правова охорона компютерних програм:В Україні створена нормативно-правова база, що в цілому забезпечує охорону прав на об’єкти інтелектуальної власності та відповідає вимогами міжнародних документів. Правовідносини у цій сфері регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Кримінального, Митного кодексів, Кодексом про адм іністративні правопорушення. Діють спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності та міжнародні договори. Відомо, що з травня 1998 року Україна внесена до переліку країн, де обіг контрафактної продукції набув загрозливих масштабів. Особливе занепокоєння викликають розміри порушення авторського права і суміжних прав. За опитуванням експертів, проведеним Центром економічного та політичного дослідження ім. О. Розумкова найгострішою проблемою є захисткомп’ютерних програм і баз даних в Україні (65,3% порушень). Згідно з Законом України “Про авторське право і суміжні права” від 23

грудня 1993, в новій редакції від 11 липня 2001 року комп’ютерна програма визначена як “набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату”. Розглядаючи текст літературного твору, можна зробити висновок, що це також послідовність символів, слів, цифр, які реалізують певну лінію, зміст твору. Результатом такої спорідненості є той факт, що комп’ютерні програми охороняються як літературні твори згідно з Бернською конвенцією про охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971, зі змінами від 2 жовтня 1979 року). Законодавство України у сфері захисту об’єктів інтелектуальної власності, а саме комп’ютерних програм, умовно можна поділити на такі блоки:

- міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які є

частиною національного законодавства (Бернська конвенція про охорону

літературних і художніх творів);

- спеціальне законодавство в області охорони інтелектуальної

власності (Закон України “Про авторське право і суміжні права”, Закон

України “Про захист від недобросовісної конкуренції” тощо);

- загальне законодавство (Цивільний, Кримінальний, Митний кодекси

України та інші нормативно-правові акти). Щодо міжнародної охорони

комп’ютерних програм, то важливими є положення Бернської конвенції про

охорону літературних і художніх творів (Паризький акт від 24 липня 1971, зі

змінами від 2 жовтня 1979 року

№65. Правова охорона баз даних Правове регулювання відносин по створенню і використанню комп’ютерних програм і баз даних відбувається на національному і міжнародному рівнях. На національному рівні таке регулювання забезпечується прийняттям відповідних законів, на міжнародному — укладенням відповідних конвенцій, угод. У всіх розвинених країнах, які підписали Бернську конвенцію про охорону літературних та художніх творів, основною формою охорони комп’ютерних програм і баз даних є авторське право. Комп’ютерні програми та бази даних віднесені до категорії об’єктів, що охороняються як літературні твори. В зазначених країнах ефективне використовуються достоїнства, властиві правовій охороні комп’ютерних програм та баз даних нормами авторського права, і компенсуються його вузькі місця за рахунок застосування інших правових норм, зокрема патентного права. Охорона комп’ютерних програм нормами авторського права закріплена в Бернській конвенції про оборону літературних і художніх творів, членом якої є Україна, Договорі Всесвітньої організації охорони інтелектуальної власності, з авторського права, і підписаному на Дипломатичній конференції 20 грудня 1996 року, директиві Європейських Співтовариств про правову охорону комп’ютерних програм і баз даних від 14 травня 1991 року, Угоді Світової організації торгівлі про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС), дотримання положень якої є неодмінною умовою вступу України до СОТ. В Україні охорона комп’ютерних програм та баз даних здійснюється відповідно до Закону України «Про авторське і суміжні права», що в основному відповідає вимогам міжнародних конвенцій і угод, переважна більшість статей якого безпосередньо стосується й комп’ютерних програм і баз даних. Разом з тим специфічні особливості комп’ютерних програм і баз даних утруднюють застосування до них усіх норм авторського права, яке не повною мірою задовольняє інтереси розробників комп’ютерних програм, зокрема не захищає від запозичення принципів, реалізованих в них. До того ж, щоб правова охорона комп’ютерної програми чи бази даних найбільш повно відповідала вимогам сучасного рівня розвитку інформатики, недостатньо охорони комп’ютерних програм та баз даних як літературних творів. У розвинених країнах застосовують системний підхід щодо охорони комп’ютерних програм та баз даних, який включає і можливість їх захисту патентним законодавством. Але в Україні згідно із Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» програми для обчислювальних машин не можуть одержати правову охорону. Це практично лишає поза охороною винаходи, пов’язані з комп’ютерними програмами та базами даних, обмежує інтереси заявників України відносно їх прав в розвинених країнах. № 66. Правова охорона Інтернет сайту № 67. Договір воів про авторське право 1996 та договір ВОІВ 1. договори - Договір ВОІВ про авторське право 1996 р. (ДАП / WCT) і Договір ВОІВ про виконання і фонограми 1996 р. (ДІФ / WPPT). Почасти завдяки їхньому впливу протягом останніх років широке визнання отримав підхід, заснований на виділенні трьох етапів процесу використання творів і об'єктів суміжних прав в цифрових інтерактивних мережах. Кожному з цих етапів відповідало Права виконавців договорами, які на практиці часто відсутні або містять незаконні положення, у тому числі кабального характеру. Частина прав виконавців автоматично, в силу встановлених Законом презумпцій переходить до виробників фонограм або виготовлювачам аудіовізуальних творів. Так, право на здачу в прокат опублікованій в комерційних цілях фонограми, на якій записано виконання, при Виникнення суміжних прав авторських і суміжних прав Авторські та суміжні права діють паралельно і формально незалежно один від одного. При використанні будь-якого об'єкта суміжних прав необхідно отримувати дозволи від всіх власників суміжних прав, а також від власників авторських прав на твори, включені в такі об'єкти. Наприклад, для законного використання фонограми необхідно отримати дозволи

від Використання об'єктів суміжних прав договору з керівником колективу виконавців, проте його повноваження діяти від імені інших членів колективу повинні бути оформлені в порядку, передбаченому цивільним законодавством (довіреність від кожного виконавця і т. д.). Щоб уникнути плутанини слід нагадати, що при зйомках фільму достатньо отримати права тільки від артистів, які виконують певні ролі. У осіб, Охорона авторських і суміжних прав в Росії договорів або в деяких випадках безпосередньо на підставі положень російського закону. Власники авторських і суміжних Охорона авторських прав іноземних правовласників договору або безпосередньо положень російського закону. Основним міжнародним договором Росії в галузі авторських прав є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Крім того, Росія бере участь у Всесвітній конвенції про авторське право. Згідно з положеннями Бернської конвенції охорона авторських прав забезпечується авторам майже із160 країн світу. Форма авторського договору договір повинен укладатися в письмовій формі. У деяких випадках Закон допускає укладення авторського договору в усній формі або шляхом застосування особливого порядку укладання договорів. Крім того, згідно загальним правилом, передбаченим російським цивільним законодавством, відсутність письмової форми договору не тягне його недійсність, а тільки позбавляє сторони у разі звернення до Повідомлення про авторські права (знак охорони авторських прав) договірних відносин. Слід пам'ятати, що знак охорони авторських прав насправді має тільки інформаційне значення і вказує лише на те, що якесь обличчя вважає себе власником виключних авторських прав на твір. Підстави, згідно з якими воно робить такий висновок, повинні бути підтверджені іншими доказами - наявністю авторських договорів, свідоцтва про право на Службові твори (твори, створені працівниками, і права роботодавців) діюче законодавство передбачало зовсім інший підхід до вирішення питання про приналежність майнових авторських прав на службові твори: всі авторські права зберігалися за автором-працівником. Цю особливість приналежності прав на старі службові твори (створені в період Терміни охорони авторських та суміжних прав договірного регулювання. Розробники, по-перше, ввели нову термінологію, а по-друге, допустили можливість укладення договору про «відчуження виключного права на твір», тобто його передачі правонабувач в повному обсязі і назавжди. Раніше існувала і в даний час продовжує діяти двочленна система авторських договорів про використання твору: Охорона фонограм договори саме в якості виробника фонограми (для подальшого пред'явлення таких договорів при необхідності). В принципі, для захисту прав на більшість фонограм було б достатньо прав, придбаних у виконавців. Поява фігури виробника фонограми пов'язано з розвитком шоу-бізнесу та фонографічної промисловості, представники якої захотіли мати власні особливі права, Права виробників фонограм договорами будь-яким іншим особам. Особливі випадки виплати винагороди виробникам фонограм і виконавцям передбачені ст. 39 Закону. Таким чином, щодо публічного виконання фонограм, передачі їх в ефір та передачі по кабелю замість виняткових прав виробникам фонограм і виконавцям надається тільки право на отримання винагороди. Така винагорода має Особливості охорони суміжних прав договорів і т. д.). Подібні аналогії прямо Законом не передбачені, і на практиці доводиться стикатися з абсолютно різними тлумаченнями окремих законодавчих положень. Танцівниці. Малюнок Гюстава Доре. Співвідношення між авторськими і суміжними правами авторських або суміжних прав повинні дотримуватися права всіх правовласників, чиї права на твори, виконання, фонограми і (або) телерадіопередачі зачіпаються таким використанням . Якоюсь мірою багато складні об'єкти авторських і суміжних прав нагадують матрьошку - іграшку, всередині якої вкладені інші матрьошки. Наприклад, телевізійна передача може включати найрізноманітніші об'єкти №68.

Домені імена: функції,озники, види.Реєстрації домених імен. Домен — це основа мережі Інтернет, початок на шляху створення web-ресурсу і джерело додаткового доходу! Згідно загальноприйнятій поняттю, домен — це особа IP-адреса web-сайту. В принципі, вони-то були винайдені лише з метою додання індивідуальності інтернет-ресурсів, так як їх первинний вигляд, типу 146.254.78.14, абсолютно не сприйнятливий людською свідомістю. Інша справа, коли адреса сайту виглядає як gotovim.ru. Тут все очевидно: сайт належить до російськомовній зоні мережі Інтернет і присвячений кулінарії Домени першого, другого і т. Д. Рівня можуть реєструватися як на фізичне, так і на юридичну особу. Відомості про власника доменного імені можна знайти в добре відомому web-майстрам сервісі Whois. Назва цього ресурсу формують два англійських слова — «who» і «is», що в перекладі на російську мову означає «хто?». На Whois можна знайти не тільки ПІБ власника web-ресурсу, але і його контакти, дані про використаний їм хостингу, і навіть дату реєстрації. При використанні додаткових послуг (платних), типу private person і т. П., Власник домену може приховати особисті дані, відбивши на сервісі Whois лише контакти або хостинг. № 69 Юридична відповідальність Ітернет -провайдерів. Актуальне питання в рамках правового регулювання інтелектуальної власності в мережі Інтернет - відповідальність Інтернет-сервіс провайдерів за порушення авторських прав. Питання відповідальності має важливий міжнародний підтекст. Оскільки Інтернет не має кордонів важливо, щоб подібні підходи до регулювання даного питання були прийняті в усьому світі. Необов'язково, щоб ці підходи були ідентичними: вони можуть відрізнятися в залежності від конкретних обставин і правових традицій будь-який конкретно взятої країни. Але для сталого розвитку глобальних мереж та електронної комерції, вони повинні бути взаємно працездатними. Це питання було предметом розгляду на робочому семінарі ВОІВ у 1999 р., який досліджував національні та регіональні правові рамки, системи сповіщення та зняття і можливості міжнародної гармонізації. У Директиві Європейського Союзу по електронній комерції встановлено виняток відповідальності за дії з технічного копіювання (кешування), зокрема, за умови, що Інтернет-провайдери, роблячи таке копіювання, не змінюють зміст інформації, що передається, або, дізнавшись про незаконність змісту переданої інформації, зробили своєчасні дії для запобігання доступу до такої інформації. Дане положення Директиви ЄС з електронної комерції було реалізовано у Франції, наприклад, за допомогою закону "Про довіру в цифровій економіці" від 21 червня 2004 р., який реформував режим відповідальності Інтернет-провайдерів і ввів таку статтю до кодексу поштових і електронних повідомлень [10 "Будь-яка особа, яка здійснює автоматичне перехідний і тимчасове зберігання інформації, єдиною метою якого є ефективна передача даних замовникам послуг, не несе ні цивільно-правової, ні кримінально-правової відповідальності за зберігання такої інформації, за умови якщо Інтернет-провайдер [10]: 1) не змінює зміст інформації, дотримується правил щодо здійснення доступу до інформації та правила щодо оновлення інформації, не перешкоджає нормальному і законному використанню технологій з отримання інформації; 2) вживає своєчасних заходів з видалення інформації, що зберігається або закриття доступу до неї при виявленні незаконності змісту інформації, про що Інтернет-провайдера стає відомо у зв'язку з тим, що інформація була видалена у джерела передачі даних, або доступ до неї був закритий, або якщо судом було прийнято рішення про закриття доступу до інформації або її видаленні ". У Франції також заборонено покладати на Інтернет-провайдерів обов'язок по загальному нагляду за змістом інформації, крім випадку, коли судом було винесено наказ про здійснення суворо визначеного і тимчасового нагляду. У відповідності до узгодженого заявою стосовно статті Договору ВОІВ по авторському праву "просте надання

фізичних засобів, що дозволяють зробити або здійснюють сполучення, саме по собі не є повідомленням в змісті цього Договору або Бернської конвенції". Тому дії Інтернет-провайдерів не можуть розумітися як доведення до загального відома, інакше це покладе на Інтернет-провайдерів обов'язок перевіряти всю інформацію, що проходить через їхню інфраструктуру або зберігається на ній. Виконання такого обов'язку, по-перше, представляється важко здійсненним. По-друге, наявність такого обов'язку фактично перетворить Інтернет-провайдерів у цензорів мереж, якщо тільки, звичайно, в законі не будуть закріплені однозначні і детально розроблені положення про те, в яких випадках Інтернет-провайдери мають право на видалення файлів, незаконно містять об'єкти авторського права. При відсутності такої умови обов'язок Інтернет-провайдерів контролювати інформацію на своїх серверах створить загрозу порушення конституційних принципів: заборони цензури і права вільно поширювати інформацію будь-яким, не забороненим законом способом. Аналогічно оператори рухомого радіотелефонного зв'язку не мають право перевіряти телефонні розмови, так як це буде порушенням таємниці зв'язку. Згідно з типовим законом про інформатизацію, інформації та захисту інформації СНД "Володар інформації зобов'язаний дотримуватися авторські та інші виключні права третіх осіб, які можуть бути порушені у зв'язку зі здійсненням ним своїх прав і законних інтересів стосовно використання інформації". Хоча, при цьому, відповідальності за поширення подібної інформації не несе особа, яка надає послуги [10]: 1) або з передачі інформації, наданої іншою особою, за умови її передачі без змін та виправлень; 2) або зі зберігання інформації та забезпечення доступу до неї, за умови, що ця особа не могла знати про незаконніст розповсюдження інформації. Однак норми цього закону, не поширюються на відносини, пов'язані з правовою охороною результатів творчої діяльності та прирівняних до них коштів індивідуалізації. Усі зарубіжні законодавчі акти різняться в частині того, присвячені Чи вони тільки авторському праву, або використовують "горизонтальний підхід", тобто правило, покладає відповідальність на провайдерів послуг незалежно від підстав, по яких матеріал незаконно передавався. Горизонтальний підхід охоплює не тільки порушення авторського права, але і інші закони, такі як закони про наклеп або нецензурних висловлюваннях. №70 Поняття та види кібервотингу. З розвитком мережі Інтернет світ захлеснула епідемія кіберсквотингу. Домени – для багатьох це взагалі болюча тема. Спокійно живуть власники цікавих і пам'ятних доменів. Інші намагаються придумати самі неповторні і оригінальні слова перед точкою RU. Домен або по-іншому доменне ім'я – це набір символів, що вводять в адресний рядок браузера, з метою потрапити на який-небудь сайт. Домен не надається власнику сайту передчасне користування і, тим більше, не стає його власністю. Як правило, термін реєстрації домену – один рік. Після закінчення терміну реєстрації його слід продовжувати. Якщо власник сайту вчасно це не зробить, доменне ім'я буде звільнено і може дістатися киберсквоттеру. Вони, як правило, чекають, коли звільняться домени і прагнуть зайняти їх. Якщо удача їм супроводжує, то домен змінить власника. Після того, як термін реєстрації домену закінчиться, домен протягом місяця ще числиться за його попереднім власником. Його ще можна продовжити в цей період. Але пізніше домен стане вільний для реєстрації ким завгодно. А вони якраз і підсиджують неуважних власників сайтів. Нерідко «ляскають вухами» власники великих сайтів, тоді вони пожинають плоди своєї наполегливої очікування. Чіткого визначення поняттю кіберсквотинг ще немає. Можна визначити кіберсквотинг (англійське cybersquatting) як специфічний вид бізнесу, придбання або реєстрація доменних імен, співзвучних назвами відомих компаній або просто «вдалих» назв, не для особистого або колективного використання, а в цілях отримання вигоди за допомогою подальшого перепродажу

домену або розміщення на ньому реклами. А якщо висловитися простіше, то кіберсквотинг – це захоплення доменів. визнані правопорушниками. Діяльності кіберсквотерів притаманні такі відмітні риси вони купують доменні імена, які містять у своїй назві найменування популярних компаній або імена відомих людей купують доменні імена для того, щоб отримати прибуток, тобто, перепродати; захоплюють доменні імена для створення сайту, на якому розміщують ганьбить або просто неправдиву інформацію про діяльність компанії-суперника, з метою нанесення збитків. Якщо після набору в адресному рядку назви сайту ви бачите інформацію про те, що: під цей сайт відсутній сервер; сайт ніяк не пов'язаний з доменним ім'ям; сайт знаходиться в розробці, то це зазвичай свідчить про те, що Ви потрапили на домен кіберсквоттера. Розрізняють кілька видів кіберсквотингу Один з видів – тайпсквоттинг (англійське typesquatting) – це реєстрація доменів, з помилковим написанням або схожих за написанням з адресами відомих сайтів в надії на те, що користувачі будуть помилятися при наборі. Наступний вид називають брендовим кіберсквоттінгом. Це реєстрація доменів, які містять відомі власні імена, фірмові найменування, товарні знаки. Все, що охороняється законом. У такій ситуації кіберсквотер може втратити доменне ім'я і бути покараним за всією суворістю закону. Але щоб не втрачати час на судові тяжби, законні власники товарних знаків в основному не доводять справу до суду, а просто викуповують зайняті домени. Зазвичай це обходиться дешевше ведення судового процесу, який до всього іншого може отримати розголос і викликати негативнінаслідки. Іноді домени займають з метою вимагання. Кіберсквотер обіцяє розташувати на зайнятій домені сайт з компрометуючої інформації. Але це – дуже ризикований вид кіберсквотингу, який зустрічається рідко. Також до захисного киберсквоттингу можна віднести захоплення доменів з далекоглядними цілями. Тобто з тим, щоб у зареєстрованих завчасно доменах створити в майбутньому відповідний імені домену проект. №71 Всесвітня організація інтелектуальної власності , статус стрктура функції повноваження, сфери діяльності Всесвітню організацію інтелектуальної власності — BOIB (World Intellectual Property Organization — WIPO) — було засновано в 1970 р. у хoді реалізації Конвенції про створення такої організації, підписаної у Стокгольмі в 1967 р. Попередниками ВОГО є Паризька конвенція з охорони промислової власності (1883) і Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886). Інтелектуальна власність включає дві основні сфери: промислову власність (захист прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки і моделі) та авторські права (на літературні, музичні, художні, фотографічні, кінематографічні й аудіовізуальні твори). Організацію створено з метою охорони інтелектуальної власності в усьому світі через співробітництво між державами-членами і міжнародними організаціями у сфері інтелектуальної власності. Членами організації є 156 країн, у тому числі Україна. Членом ВОЇВ може бути будь-яка держава, яка є членом Паризького або Бернського союзів, а також будь-яка держава, що є членом ООН aoo однієї із спеціалізованих установ системи ООН. або МАРАТЕ, Статуту Міжнародного Суду, або держава, яку запросила Генеральна Асамблея ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ. Джерелами фінансування ВОІВ є збори, які сплачують приватні користувачі міжнародних реєстраційних послуг, а також внески урядів країн-членів. Діяльність ВОІВ спрямована на: * сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шля хом співпраці між державами і міжнародними організаціями; * забезпечення адміністративної співпраці між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності, союзами, створеними в рамках Паризької і Бернської конвенцій, а також в рамках угод, підписаних членами Паризького союзу. Інтелектуальна власність включає в себе дві основні сфери прав: промислову власність, що головним чином охоплює винаходи і товарні

знаки, та авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні та аудіовізуальні твори. Сприяння забезпеченню охорони інтелектуальної власності у всьому світі полягає в тому, що ВОІВ заохочує укладення нових договорів, сприяє модернізації національного законодавства в різних країнах, надає технічну допомогу країнам, шо розвиваються, збирає і розповсюджує інформацію, забезпечує роботу служб, що полегшують отримання правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, у випадках, коли таку охорону хочуть отримати в кількох країнах, а також сприяє розвитку інших форм співпраці між державами-членами ВОІВ. ВОІВ зосереджує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, що є секретаріатом ВОІВ. Контроль за діяльністю союзів здійснюється керівними органами ВОІВ. З точки зору економії коштів таке централізоване управління вигідне для дер-жав-членів ВОІВ, а також для суб'єктів приватного сектора, зацікавлених в охороні промислової власності, об'єктів авторського права і суміжних прав. Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином: 1) прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об'єднуючої організації з метою розвитку інтелектуальної власності і за- безпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро; 2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріа- ту яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Сток- гольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію адміністративної структури, що реалізується відповідно до до- говорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а та- кож встановлення уніфікованої періодичності прийняття програм і бюджетів; 3) для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвен- цією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного ко- мітету ВОІВ; 4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні поло- ження на час передачі функцій і повноважень BIRPI Мі токгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином: 1) прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об'єднуючої організації з метою розвитку інтелектуальної власності і за- безпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро; 2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріа- ту яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Сток- гольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію адміністративної структури, що реалізується відповідно до до- говорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а та- кож встановлення уніфікованої періодичності прийняття програм і бюджетів; 3) для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвен- цією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного ко- мітету ВОІВ; 4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні поло- ження на час передачі функцій і повноважень BIRPI Міжна- родному бюро ВОІВ. №72 охорона інтелектуальної власності відповідно до угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності ТРІПС 1994 рі Уго́да про торгове́льні аспе́кти прав інтелектуа́льної вла́сності (англ. Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights, скорочено TRIPS, звідки походить український варіант назви ТРІПС) — міжнародна угода, що адмініструється Світовою організацією торгівлі та встановлює мінімальні стандарти для визнання та захисту основних об'єктів інтелектуальної власності. Цю угоду було прийнято під час Уругвайського раунду Генеральної угоди по тарифам та торгівлі (ГАТТ) у 1994 році. Інтелектуальна

власність є безпосереднім об'єктом міжнародної торгівлі та становить близько 2% від усього світового товарообігу, більшість якого регулюється правом Світової організації торгівлі, членом якої є й Україна. Вступ до Світової організації торгівлі (далі — СОТ) зумовив необхідність ретельного вивчення права цієї організації та зокрема Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності. Історичні передумови створення СОТ та підписання угоди ТРІПС були доволі складними оскільки, з одного боку, власники намагалися монополізувати права на свої винаходи, а з іншого — суспільство намагалося отримати дешеві товари з інтелектуальною складовою. Для досягнення балансу прав власників та інтересів суспільства 1994 року була прийнята Угода ТРІПС внаслідок чого права ІВ були включені в багатосторонню систему торгівлі як її об'єкти. №73. міжнародна-правова охорона авторського права загальна характеристика бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів 1886 року та всесвітньої (женевської) конвенції про авторське право 1971 року Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. Ця Конвенція багато разів переглядалася і останній раз — у Парижі 24 липня 1971 р. зі змінами від 2.жовтня 1979 р. Багаторазовий перегляд Конвенції зумовлювався і буде зумовлюватися розвитком суспільних відносин у сфері літературно-художньої діяльності. Це об'єктивний і закономірний процес удосконалення міжнародної охорони творів науки, літератури і мистецтва. 1) національний режим, відповідно до якого твори, створені в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам; 2) принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу; 3) принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу охороняються в іншій країні-члені Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору. Конвенція підписана в Женеві 6 вересня 1952 p., переглянута в Парижі 24 липня 1971 р.Бернська конвенція в основному була розрахована на розвинені країни Західної Європи. її членом не були США та ряд інших країн. США з їх потужною поліграфічною промисловістю та величезним книжковим ринком, таким чином, випадали із орбіти Бернської конвенції. Тому відразу після закінчення другої світової війни почалися пошуки шляхів охоплення США та інших країн міжнародною конвенцією по авторському праву. Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Женевська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва, які підпадають під її охорону. Немає в цій конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об'єктів авторського права. У ст. І наводиться лише примірний перелік творів науки, літератури і мистецтва, які підпадають під правову охорону. Всесвітня конвенція нічого не говорить про твори прикладного мистецтва і фотографії. Строк охорони об'єктів авторського права Всесвітня конвенція встановляла не менше 25 років після смерті автора. На відміну від Бернської конвенції дана конвенція не передбачає охорони особистих немайнових прав. На Паризькій конференції 1971 р. з приводу цієї проблеми точилася тривала дискусія. Проте позитивного рішенняПравила Конвенції опубліковані твори поділяють на дві групи. Першу групу складають твори за принципом громадянства автора: твори, автор яких є громадянином держави-учасниці Конвенції, підлягають охороні незалежно від того, де вони опубліковані. Охороні підлягають також твори, які вперше були

опубліковані на території країни, що не є учасницею Конвенції. Другу групу складають твори за принципом місця випуску у світ. Твори авторів, які є громадянами держави-учасниці Конвенції, охороняються незалежно від того, де вони були вперше випущені, навіть якщо це мало місце в країні, яка не є учасницею Конвенції. Якщо ж твір випущений на території держави-учасниці Конвенції, то він підлягає охороні на території кожної держави-учасниці Конвенції незалежно від того, громадянином якої держави є автор. Цим Всесвітня конвенція відрізняється від Бернської. не було прийнято, оскільки ряд держав, у тому числі і США, не визнають особистих немайнових прав. № 74. Міжнародно-правова охорона суміжних прав: загальна характеристика Римської конвенції про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. та Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконнного відтворення їх фонограм 1971р. Охорона, що надається цією Конвенцією, не зачіпає і ніяким чином не впливає на захист авторських прав на твори літератури і мистецтва. Тому жодне з положень цієї Конвенції не може розглядатися як таке, що завдає шкоди цій охороні. 1. Для цілей цієї Конвенції національний режим охорони означає правовий режим, який встановлюється національним законодавством Договірної Держави, в якій запитується охорона: (a) виконавців, які є її громадянами, щодо виконань, здійснених, переданих в ефір або вперше записаних на її території; (b) виробників фонограм, які є її громадянами, щодо фонограм, вперше записаних або вперше опублікованих на її території; (c) організацій мовлення, штаб-квартири яких розташовані на її території, щодо телерадіомовлення, здійснюваного за допомогою передавачів, розташованих на її території. 2. Національний режим охорони надається відповідно до вимог охорони та умов, що передбачають її обмеження, прямо передбачених цією Конвенцією. Для цілей цієї Конвенції: (a) під "виконавцями" маються на увазі актори, співаки, музиканти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, виконують або будь-яким іншим способом беруть участь у виконанні творів літератури чи мистецтва; (b) під "фонограмою" мається на увазі будь-який виключно звуковий запис звучання виконання або інших звуків; (c) під "виробником фонограм" мається на увазі фізична або юридична особа, яка першою здійснила звуковий запис звучання виконання або інших звуків; (d) під "публікацією" мається на увазі надання публіці примірників фонограми в достатній кількості; (e) під "відтворенням" мається на увазі виготовлення одного або кількох примірників запису; (f) під "телерадіомовленням" мається на увазі передача бездротовими засобами звуків або зображень і звуків для приймання публікою; (g) під "ретрансляцією" мається на увазі одночасна передача телерадіопродукції однієї організації мовлення іншою організацією мовлення. Кожна Договірна Держава надає національний режим охорони виконавцям при дотриманні однієї з наступних умов: (a) виконання має місце в іншій Договірній Державі; (b) виконання включено до фонограми, що охороняється відповідно до Статті 5 цієї Конвенції; (c) виконання, не будучи записаним на фонограму, поширюється шляхом телерадіомовлення, що охороняється відповідно до цієї Конвенції. 1. Кожна Договірна Держава надає виробникам фонограм національний режим охорони при дотриманні будь-якої з наступних умов: (a) виробник фонограми є громадянином іншої Договірної Держави (критерій громадянства виробника); (b) перший запис звуку здійснений в іншій Договірній Державі (критерій місця першого запису); (c) фонограма вперше опублікована в іншій Договірній Державі (критерій місця публікації). 2. Якщо фонограма вперше опублікована в державі, яка не є учасницею цієї Конвенції, але якщо протягом тридцяти днів від дня її першої публікації вона також опублікована в Договірній Державі (одночасна публікація), вона вважається вперше опублікованою в Договірній Державі.

3. Будь-яка Договірна Держава може заявити, надіславши повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, що вона не буде застосовувати критерій місця публікації або, альтернативно, критерій місця першого запису. Таке повідомлення здійснюється одночасно з ратифікацією, прийняттям або приєднанням або в будь-який інший момент після здійснення цих актів; в останньому випадку таке повідомлення набуває чинності через шість місяців після його отримання. 1. Кожна Договірна Держава надає організації мовлення національний режим охорони при дотриманні будь-якої з наступних умов: (a) штаб-квартира організації мовлення розташована в іншій Договірній Державі; (b) телерадіопередача в ефір здійснюється за допомогою передавача, розташованого в іншій Договірній Державі. 2. Будь-яка Договірна Держава може заявити, надіславши повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, що вона буде здійснювати охорону телерадіопродукції тільки в тому випадку, якщо штаб-квартира організації мовлення розташована в іншій Договірній Державі і якщо передача здійснена за допомогою передавача, розташованого в тій же Договірній Державі. Таке повідомлення здійснюється одночасно з ратифікацією, прийняттям або приєднанням або в будь-який інший момент після здійснення цих актів; в останньому випадку таке повідомлення набуває чинності через шість місяців після дати його отримання. 1. Охорона, яка надається виконавцям відповідно до цієї Конвенції, включає можливість запобігати: (a) здійсненню без їхньої згоди телерадіопередачі або публічного сповіщення їхнього виконання за винятком випадків, коли використовуване для телерадіопередачі або для публічного сповіщення виконання вже було передане в ефір або здійснюється з використанням запису; (b) здійсненню без їхньої згоди запису виконання, яке не було предметом запису; (c) відтворенню без їхньої згоди запису їхнього виконання: (i) якщо первинний звуковий запис був здійснений без їхньої згоди; (ii) якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку виконавці дали свою згоду; (iii) якщо первинний звуковий запис здійснений відповідно до положень Статті 15, а відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, яка зазначена в цих положеннях. 2. (1) Якщо телерадіопередача здійснюється за згодою виконавців, то охорона відносно ретрансляції, здійснення запису з метою телерадіопередачі або відтворення такого запису з метою телерадіопередачі регулюється національним законодавством Договірної Держави, в якій така охорона запитується. (2) Правила та умови, що регулюють використання організаціями мовлення записів, здійснених з метою телерадіопередачі, визначаються відповідно до національного законодавства Договірної Держави, в якій запитується охорона. (3) Проте національне законодавство, згадане в підпунктах (1) і (2) цього пункту, не повинно позбавляти виконавців можливості регулювати на договірній основі їхні відносини з організаціями мовлення. Якщо в одному і тому ж виконанні беруть участь кілька виконавців, кожна Договірна Держава може визначити у своєму національному законодавстві та підзаконних актах, яким чином будуть представлені виконавці у зв'язку із здійсненням своїх прав Шляхом прийняття національного законодавства і підзаконних актів будь-яка Договірна Держава може поширювати охорону, яка надається цією Конвенцією на митців, які не виконують твори літератури і мистецтва. Виробники фонограм користуються правом дозволяти або забороняти пряме або опосередковане відтворення своїх фонограм. У тих випадках, коли стосовно фонограм Договірна Держава відповідно до свого національного законодавства вимагає дотримання певних формальностей як умови для надання охорони прав виробників фонограм, або виконавців, або їх обох, вони повинні вважатися дотриманими, якщо всі наявні в продажу примірники опублікованої фонограми або їхні упаковки мають напис, що складається із знака (Р) із зазначенням року першої публікації, розташований таким чином, щоб чітко показати,

що фонограма охороняється; якщо на примірниках або їхній упаковці не згадується виробник фонограми або володар ліцензії на це, виданої їх виробником (шляхом зазначення його прізвища, торговельної марки або іншого відповідного позначення), то напис повинен також включати прізвище володаря прав виробника фонограми; більше того, якщо примірниках або їхній упаковці не зазначаються основні виконавці то напис повинен також включати ім'я особи, яка володіє правами таких виконавців у країні, де здійснений запис. Якщо фонограма, опублікована в комерційних цілях, або відтворення такої фонограми використовується безпосередньо для телерадіопередачі або для будь-якого публічного сповіщення, разова справедлива винагорода виплачується користувачем виконавцям або виробникам фонограм, або їм обом. За відсутності угоди між цими сторонами умови розподілу цієї винагороди можуть визначатися національним законодавством. Організації мовлення користуються правом дозволяти або забороняти: (a) ретрансляцію своїх телерадіопередач; (b) запис своїх телерадіопередач; (c) відтворення: (i) записів своїх телерадіопередач, виготовлених без їхньої згоди; (ii) записів своїх телерадіопередач, виготовлених відповідно до положень Статті 15, якщо відтворення було здійснено з іншими цілями ніж ті, які зазначені в цих положеннях; (d) публічне сповіщення своїх телепередач, якщо воно здійснюється в місцях, доступних для публіки за вхідну плату; умови здійснення телерадіомовлення регулюються національним законодавством держави, в якій запитується охорона цього права. Строк охорони, яка надається відповідно до цієї Конвенції, триває принаймні до кінця двадцятирічного періоду, датованого з кінця року, в якому: (a) був здійснений запис фонограм і включених до них виконань; (b) мали місце виконання, не включені до фонограм; (c) мала місце передача в ефір. 1. Кожна Договірна Держава може у своєму національному законодавстві і своїх підзаконних актах передбачати виключення з гарантованої цією Конвенцією охорони щодо: (a) використання в особистих цілях; (b) використання коротких уривків з метою повідомлення про поточні події; (c) короткочасного звукового запису, здійснюваного організацією мовлення на своєму власному обладнанні і для своїх власних передач; (d) використання виключно в учбових або науково-дослідних цілях. 2. Незважаючи на положення пункту 1 цієї статті, будь-яка Договірна Держава може в своєму національному законодавстві і підзаконних актах передбачати такі ж обмеження охорони прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, які передбачені її національним законодавством і підзаконними актами щодо охорони авторського права на твори літератури і мистецтва. Однак видача примусових ліцензій може передбачатися лише в обсязі, що допускається положеннями цієї Конвенції. Будь-яка держава, яка стала учасницею цієї Конвенції, бере на себе всі зобов'язання і користується всіма перевагами, що випливають з неї. Проте вона може в будь-який час шляхом повідомлення, надісланого Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, заявити, що вона (i) не буде застосовувати положення цієї статті(ii) не буде застосовувати положення цієї статті щодо певних видів використання (iii) не буде застосовувати цю статтю щодо фонограм, виробник яких не є громадянином іншої Договірної Держави; (iv) обмежить охорону, яка надається відповідно до цієї статті відносно фонограм, виробник яких є громадянином іншої Договірної Держави, в такому обсязі і на таких умовах, якими ця держава обмежує охорону, яка надається нею щодо фонограм, запис яких здійснений вперше громадянином держави, яка робить про це відповідну заяву; проте той факт, що Договірна Держава, громадянином якої є виробник фонограм, не надає охорону тій же особі або особам, що й держава, яка робить заяву, не розглядається як фактор, що впливає на рівень охорони(b) не буде застосовувати пункт (d) Статті 13; якщо Договірна Держава робить таку заяву, то інші Договірні Держави не зобов'язані надавати

право, передбачене пунктом (d) Статті 1, організаціям мовлення, штаб-квартира яких розташовані в цій державі 2. Якщо згадане в пункті 1 цієї Статті повідомлення робиться після дати здачі на зберігання акта про ратифікацію, прийняття або приєднання, то заява набуває чинності через шість місяців після її отримання. Будь-яка держава, яка за станом на 26 жовтня 1961 року надає охорону виробникам фонограм виключно на основі критерію місця першого запису, може шляхом повідомлення Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй, зробленого під час ратифікації, прийняття або приєднання, заявити, що для цілей Статті 5 вона буде застосовувати тільки критерій місця першого запису, а для цілей пункту 1 (a) (iii) і (iv) Статті 16 - критерій місця першого запису замість критерію громадянства виробника. Будь-яка держава, яка зробила повідомлення відповідно до може обмежити його дію або відкликати його шляхом повідомлення Генерального Секретаря Організації Об'єднаних Націй, зробленого пізніше. Незважаючи на положення цієї Конвенції, Стаття 7 перестає застосовуватися, якщо виконавець дав згоду на включення свого виконання до звукового запису або запису звуків і зображень. 1. Ця Конвенція не обмежує права, набуті в будь-якій Договірній Державі до дати набуття цією Конвенцією чинності для такої держави. 2. Жодна Договірна Держава не зобов'язана застосовувати положення цієї Конвенції до виконань або телерадіопередач, що мали місце, а також до фонограм, перший запис яких був здійснений до дати набуття цією Конвенцією чинності для такої держави.Охорона, яка надається цією Конвенцією, не обмежує будь-якої іншої охорони, яка надається виконавцям, виробникам фонограм або організаціям мовлення. Договірні Держави зберігають право укладати між собою спеціальні угоди, якщо такі угоди передбачають надання виконавцям, виробникам фонограм або організаціям мовлення більш широких прав, ніж ті, що надаються цією Конвенцією, або містять положення, що не суперечать цій Конвенції. Ця Конвенція здається на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. Вона буде відкрита для підписання до 30 червня 1962 року будь-якою державою, запрошеною для участі в Дипломатичній конференції з міжнародної охорони прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, які є учасниками Всесвітньої конвенції про авторське право ( 995_052 ) або членами Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів. 1. Ця Конвенція підлягає ратифікації або прийняттю державами, що її підписали 2. Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави, запрошеної для участі в Конференції, згаданої в Статті 23, і будь-якої держави-члена Організації Об'єднаних Націй за умови, що в обох випадках така держава є учасницею Всесвітньої конвенції про авторське право ( 995_052 ) або членом Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів. 3. Акти про ратифікацію, прийняття або приєднання здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй. 1. Ця Конвенція набуває чинності через три місяці після дати здачі на зберігання шостого акта про ратифікацію, прийняття або приєднання 2. Надалі ця Конвенція набуває чинності для кожної держави через три місяці після дати здачі нею на зберігання її акта про ратифікацію, прийняття або приєднання. 1. Кожна Договірна Держава зобов'язується вжити відповідно до своєї Конституції заходів, необхідних для забезпечення застосування цієї Конвенції. 2. Кожна держава на дату здачі на зберігання свого акта про ратифікацію, прийняття або приєднання повинна бути спроможною відповідно до свого національного законодавства виконувати положення цієї Конвенції. 1. Будь-яка держава може при ратифікації, прийнятті або приєднанні, або згодом заявити шляхом повідомлення, адресованого Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, про те, що дія цієї Конвенції поширюється на всі або будь-які з територій, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність, за умови, що дія Всесвітньої

конвенції про авторське право ( 995_052 ) або Міжнародної конвенції про охорону літературних і художніх творів поширюється на ці території. Це повідомлення набуває чинності через три місяці після дати його отримання. 2. Повідомлення, зазначені в пункті 1. Будь-яка Договірна Держава може денонсувати цю Конвенцію від свого імені або від імені однієї чи всіх територій, зазначених у Статті 27 2. Денонсація здійснюється шляхом повідомлення Генерального Секретаря Організації Об'єднаних Націй і набуває чинності через дванадцять місяців після дати отримання повідомлення 3. Право на денонсацію не може бути здійснено Договірною Державою до закінчення п'яти років від дати набуття цією Конвенцією чинності для цієї держави. 4. Договірна Держава перестає бути учасницею цієї Конвенції з припиненням її участі у Всесвітній конвенції про авторське право ( 995_052 ) або її членства в Міжнародному союзі з охорони літературних і художніх творів. 5. Ця Конвенція перестає застосовуватися до будь-якої зазначеної в Статті 27 території від часу припинення застосування до цієї території Всесвітньої конвенції про авторське право ( 995_052 ) чи Міжнародної конвенції про охорону літературних і художніх творів. 1. Через п'ять років після набуття цією конвенцією чинності будь-яка Договірна Держава може шляхом повідомлення Генерального Секретаря Організації Об'єднаних Націй запропонувати скликати конференцію для перегляду Конвенції. Генеральний Секретар повідомляє всі Договірні Держави про таку пропозицію. Якщо протягом шести місяців від дати повідомлення Генеральним Секретарем Організації Об'єднаних Націй не менше половини Договірних Держав повідомляє йому про свою згоду з цією пропозицією, Генеральний Секретар інформує про це Генерального директора Міжнародного бюро праці, Генерального директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури і Директора Бюро Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів, які скликають конференцію з перегляду цієї Конвенції у співробітництві з Міжурядовим комітетом, передбаченим 2. Для прийняття будь-якої зміни цієї Конвенції вимагається більшість у дві третини голосів держав, які беруть участь у конференції з перегляду, за умови, що зазначена більшість становить дві третини держав, які на дату проведення конференції з перегляду є учасницями Конвенції. 3. У разі прийняття Конвенції, яка повністю або частково змінює цю Конвенцію, і якщо в переглянутій Конвенції не буде передбачено іншого: (a) ця Конвенція перестає бути відкритою для ратифікації, прийняття або приєднання від дати набуття чинності переглянутою Конвенцією; (b) ця Конвенція залишається чинною щодо відносин між/або з Договірними Державами, які не стали учасницями переглянутої Конвенції. Будь-який спір між двома або більше Договірними Державами, що стосується тлумачення або застосування цієї Конвенції, якщо він не врегульований шляхом переговорів на вимогу будь-якої із сторін у спорі, передається на розгляд до Міжнародного Суду, якщо тільки сторони не домовляться про інший порядок його врегулювання. Без шкоди для положень пункту 3 Статті 5, пункту 2 Статті 6, пункту 1 Статті 16 і Статті 17 жодні застереження до цієї Конвенції не допускаються. 1. Цією Конвенцією засновується Міжурядовий комітет, до обов'язків якого входить: (a) вивчати питання, пов'язані із застосуванням і дією цієї Конвенції; (b) збирати пропозиції та готувати документацію для можливого перегляду цієї Конвенції. 2. Комітет складається з представників Договірних Держав, обраних з належним врахуванням справедливого географічного представництва. Комітет складатиметься з шести членів, якщо Договірних Держав буде дванадцять або менше; з дев'яти членів, якщо Договірних Держав буде від тринадцяти до вісімнадцяти, і з дванадцяти членів, якщо Договірних Держав буде більше вісімнадцяти. 2. Комітет створюється після закінчення дванадцяти місяців від дня набуття Конвенцією чинності шляхом проведення виборів з числа Договірних Держав, кожна з яких має

один голос, організовуваних Генеральним директором Міжнародного бюро праці, Генеральним директором Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури і Директором Бюро Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів відповідно до правил, попередньо схвалених більшістю Договірних Держав. 3. Комітет обирає голову і керівних осіб. Він приймає правила процедури, які визначають, зокрема, його майбутнє функціонування і порядок оновлення його складу таким чином, щоб забезпечити черговість членства в Комітеті всіх Договірних Держав. 4. Секретаріат Комітету складається зі співробітників Міжнародного бюро праці, Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури і Міжнародного союзу з охорони Генеральними директорами і Директором цих організацій. 5. Засідання Комітету, що скликаються кожного разу, коли більшість його членів вважає це за необхідне, проводяться почергово в штаб-квартирах Міжнародного бюро праці, Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури і Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів. 6. Витрати членів Комітету покладаються на їхні відповідні уряди. Ця Конвенція укладена англійською, французькою та іспанською мовами, причому всі три тексти є рівно автентичними. 2. Офіційні тексти цієї Конвенції будуть складені також німецькою, італійською і португальською мовами. 1. Генеральний Секретар Організації Об'єднаних Націй сповіщає держави, запрошені на зазначену у Статті 23 конференцію, а також кожну державу-члена Організації Об'єднаних Націй, Генерального директора Міжнародного бюро праці, Генерального директора Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури та Директора Бюро Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів: (a) про здачу на зберігання актів про ратифікацію, прийняття або приєднання; (b) про дату набуття чинності цією Конвенцією; (c) про будь-які повідомлення, заяви або сповіщенняпередбачені цією Конвенцією; (d) про виникнення ситуацій, згаданих у пунктах 4 і 5 2. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй повідомляє також Генеральному директору Міжнародного бюро праці, Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури і Директору Бюро Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів про пропозиції, передані йому відповідно до Статті 29, а також про будь-які інші повідомлення, одержані від Договірних Держав щодо перегляду Конвенції. На засвідчення чого нижчепідписані, належним чиномуповноважені, підписали цю Конвенцію. Вчинено в Римі, двадцять шостого дня жовтня 1961 року водному примірнику англійською, французькою та іспанською мовами. Належним чином засвідчені дійсні копії будуть передані Генеральнимсекретарем Організації Об'єднаних Націй усім державам, запрошенимна зазначену у Статті 23 конференцію, і кожній державі-члену Організації Об'єднаних Націй, а також Генеральному директору Міжнародної організації праці, Генеральному директору Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури та ДиректоруБюро Міжнародного союзу з охорони літературних і художніх творів. № 75 Загальна характеристика та основні положення Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року. Історично першою у сфері промислової власності була і головною залишається навіть тепер Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20. 03. 1883 p., яка набула загальної чинності ще 07. 07. 1984 р. Станом на 15. 01. 2001 р. в ній брали участь 160 держав світу. Захист права промислової власності за даною Конвенцією побудовано на використанні трьох принципів, а саме: Принцип національного режиму.Цей принцип, як і за Бернською конвенцією, означає, що фізичним та юридичним особам держав-учасниць надається можливість користуватися стосовно охорони промислової власності тими ж правами та засобами їх захисту, що надані або будуть надані у всіх інших державах Союзу своїм громадянам. При чому, це право не може бути обмеженим ніякими вимогами

щодо наявності місця проживання або місця знаходження підприємства у цій країні. Слід мати на увазі, що такий же режим надається громадянам країн, що не є членами Союзу, коли вони мають місце проживання у державі-члені або мають «дійсне та серйозне» промислове чи торгове підприємство у державі - члені Паризької конвенції. Згідно зі ст.2 (1) Конвенції, національний режим застосовується щодо всіх переваг, які надаються різними національними законодавствами своїм громадянам. Це означає, що національне законодавство повинно застосовуватись до громадянина певної держави-члена у той же спосіб, як воно застосовується до громадян інших держав-членів, тобто - без будь-якої дискримінації. Важливо і те, що національний режим за Конвенцією забороняє державам-членам порушувати питання про взаємність. Якщо у якійсь державі-члені строк охорони певного права більш тривалий, ніж в іншій, перша з держав не може скоротити строк охорони громадянинові іншої держав, посилаючись на відсутність взаємності. Нарешті, слід наголосити, що застосування національного режиму не зачіпає тих більш вигідних прав, які можуть надаватися суб'єктові охорони власне даною Конвенцією. Тобто, будь-яка держава-член не повинна відмовити громадянину іншої держави у конвенційних правах лише на тій підставі, що вони не передбачаються її національним законодавством. Право конвенційного пріоритету(ст. 4. Конвенції). Це право означає, що особа, яка подала заявку на право промислової власності в одній з країн Союзу, протягом 12 місяців щодо патенту на винаходи (і корисні моделі) та 6 місяців стосовно промислових зразків і товарних знаків до спливу зазначених термінів може подати таку ж заявку в іншій країні-члені. Ці більш пізні заявки потім будуть розглядатися так, нібито вони були подані у той же день, що й перша (або більш рання) заявка. Інакше кажучи, ці заявки матимуть статус пріоритетних щодо всіх інших, які мають відношення до того ж об'єкта, хоча, можливо, вони фактично були подані раніше. Це значно полегшує процедуру одночасного визнання відповідних прав більше, ніж в одній тільки країні походження права. До того ж, цим правом (ст. 4 А (1)) може скористатись і правонаступник першого заявника. Тимчасова охорона на міжнародних виставках.Ст. 11 Конвенції встановлює, що держави-члени повинні згідно зі своїм національним законодавством забезпечувати тимчасову охорону патентоздатних винаходів, корисних моделей, які експонуються на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках на території цих держав. Практично це означає, що експонування на таких виставках не зашкоджує новизні винаходу або корисної моделі і не перешкоджає подальшому патентуванню цих експонатів у відповідних країнах. Охорона промислової власності за допомогою патенту.За Конвенцією, визнання пропозиції винаходом, промисловим зразком чи корисною моделлю здійснюється за допомогою патенту (для знаків – свідоцтва), форма та порядок видачі якого встановлюється національним законодавством. У багатьох країнах до винаходу, окрім вимог, перелічених у гл. 11. 1. 2, пред'являється також вимога корисності. При вивозі товару за кордон висувається ще вимога патентної чистоти (тобто, необхідно з'ясувати, чи не підпадає товар під дію патентів, що належать третім особам № 76 Міжнародно правова охорона об"єктів патентного права , загальна характеритстика договору про патентну кооперації(РСТ) 1970 року та договору про патентне право (PLT) 2000 рік. Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він стосується лише процедури патентування — подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках. Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, що

подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні — до Установи. Проте Договір передбачає можливість подання міжнародної заявки безпосередньо до Міжнародного бюро ВОШ, яке в таких випадках виступає як приймаюче відомство. Міжнародна заявка діє як національна від дати міжнародного подання у тих Договірних державах РСТ, що зазначені заявником у його заявці. Договір про патентне право {Patent Law Treaty) Протягом 11 травня — 2 червня 2000 р в Женеві відбулася Дип ломатична конференція Вона 1 червня 2000 р одностайно прийняла Договір про патентне право Він містить положення, що стосуються — порядку встановлення дати подання заявки, —форми й змісту заявки (зокрема, заявникам надається мож ливість подання заявки в електронній формі), — представництва у патентних відомствах, —форми, засоб ів та термінів надання заявником різноманітної кореспонденції, —зобов'язання патентного відомства повідомляти заявника про невиконання ни? і процесуальних вимог та можливі наслідки у зв'язку з цим, —неможливості анулювання виданого патенту з огляду лише на недотримання формальних вимог до заявки, —ліберального ставлення до заявників і власників патентів при продовженні і відновленні пропущених ними термінів Для набрання Договором чинності необхідно, щоб його ратифі кувало щонайменше 10 держав За станом на 15 січня 2001 р До говір підписали 47 держав Договір вважається важливою віхою на шляху гармонізації на ціональних законодавств у сфері правової охорони винаходів. 22 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Договору про патентне пра во» № 245-IV.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]
Помощь Обратная связь Вопросы и предложения Пользовательское соглашение Политика конфиденциальности