3 Кримінальна відповідальність за порушення прав

Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на П1В, чинним законодавством передбачена також кримі­нальна відповідальність.

Тобто, Способами захисту прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, а тому суд може застосувати інші способи захисту. Підсумовуючи аналіз способів захисту цивільних прав та інтересів, необхідно відзначити, що за загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа не звертається з усіма передбаченими вимогами до суду, а обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу. Крім того, ст. 16 також допускає можливість встановлення способу захисту не лише судом, але й сторонами в договорі.

39. Альтернативні способи вирішення спорів у сфері інтелектуальної власності.

Судовий порядок вирішення правових спорів не позбавлений багатьох недоліків. Як свідчить судова практика в умовах сьогодення, суди перевантажено, а сам цивільний процес перетворюється в досить коштовну «тяганину», оскільки провадження в багатьох справах часто навмисно затягуються на тривалий час, а послуги висококваліфікованих юристів, як правило, недоступні для більшості громадян. Більше того, більшість цивільних процесуальнихкодексів європейських країн передбачають обов’язковезастосування способів альтернативного вирішенняправових спорів. Так, у Бельгії та Франції суд повинензапропонувати сторонам врегулювати конфлікт задопомогою механізмів АВС, а в Англії суд має правонакласти на учасників спору фінансові санкції, якщо вони твідмовилися, наприклад, від медіації. З усіх існуючих способів альтернативного вирішення правових спорів, на нашу думку, для України найбільш актуальними є: переговори, медіація та арбітраж, а також низка специфічних процедур, таких як мед-арб, незалежне встановлення обставин справи та приватна судова система. Серед інших у світовій практиці застосовуються такі АВС як спрощений суд присяжних.

АВС можна визначити як вирішення спорів і врегулювання правових конфліктів за допомогою альтернативних (недержавних) форм, що мають забезпечувати швидке та ефективне їх урегулювання за мінімальних затрат сил, часу й коштів зацікавлених осіб. Альтернативні форми є сукупністю елементів, складною альтернативною системою вирішення правових спорів і конфліктів загалом, що має тенденцію до подальшого перетворення у приватне процесуальне право. Сьогодні наявність окремих правових норм, у тому числі на міжнародному рівні (зокрема, у законодавстві ЄС), дає можливість розглядати АВС як міжгалузевий правовий інститут. Інститут АВС можна визначити як сукупність норм (правового та нормативного характеру), що регулюють відносини, які виникають у зв’язку з вирішенням спорів і розв’язанням конфліктів, що з’являються у приватноправовій сфері під час узгодження позицій та інтересів сторін.  .Ключовим поняттям АВС як окремого інституту є поняття «альтернативність». Пропонують широке та вузьке (або зовнішнє й внутрішнє) поняття альтернативності. У широкому розумінні альтернативність означає можливість звернення за вирішенням спору або до органу державної влади (суду), або вирішення спору за допомогою одного зі способів АВС. У вузькому розумінні – це можливість обирати серед кількох способів АВС усередині самої системи. До критеріїв способів АВС, які свідчать про їх внутрішню єдність, однорідність і самостійність, а також якісну відмінність від публічно-процесуальних галузей права, належать:  процесуальна спрямованість (мета) способів АВС;   переважання диспозитивного методу під час використання способів АВС;  відсутність єдиної процесуальної форми, встановленої законом для обраного сторонами способу АВС;  обов’язкова наявність спору про право або конфлікту законних інтересів сторін як підстава застосування способів АВС;  вирішення спорів і врегулювання правових конфліктів, за загальним правилом, у приватній сфері;  добровільність виконання сторонами актів застосування способів АВС та відсутність, за загальним правилом, у «рамках» АВС можливості примусового виконання.