Розділ 2. Петриківський розпис в традиційному житті XIX столітті

2.1 Композиційні структури розпису в інтер’єрі

Найцікавіший момент у даному творчому процесі – компонування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися – найчастіше за принципом симетрії.

Найпоширеніша схема композиції у петриківських розписах – еліпс.

Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщувалась найбільша квітка, дві квітки або два грона ягід. Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов'ян Придніпров'я. Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, як петриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.

Основними традиційними композиційними сюжетами петриківського розписуи є декоративні панно, що часто нагадують мануфактурні килими XIX сторіччя, "вазон", "букет", окрему "гілочку" і "фриз".

Ці види композицій використовувалися в настінному розписі як компоненти архітектурного декору інтер'єра. Характерною рисою традиційної композиції, наприклад, петриківського "букета" є розташування в його центрі трьох великих квіток, зі сторін яких відгалужуються менші за розміром квіточки і бутони, що завершуються граціозно вигнутими вусиками і стеблинками лугових трав. Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних плямах, що акцентують, (уданому випадку - на трьох центральних квітах), яким ритмічно відповідають - перегукуються з ним - маленькі кольорові цятки другорядних елементів композиції.

Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне з'єднання основних і додаткових квітів спектра, причому переважають червоні і зелені фарби. Нині петриківські майстри, що мають уже визначену художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, або напівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільні зображення. Характерне сполучення елементів у петриківських розписах — розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиція декоративно увиразнює букет, кущ, вазон. Півпрофільний чи профільний малюнок дозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри за допомогою різнобарвних ліній чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо. Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким. Традиційно розписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього.

Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.

Звичайно, у цьому загостренні форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилося прагнення до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, один біля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускалося зайвого нагромадження, перенасичення.

У моїй роботі використано головний закон - закон цілісності. Цілісність - це якісний показник художнього твору, що синтезує його частини в єдине ціле. В кожному творі мистецтва є композиційний центр. Він вирізняється формою, кольором та збільшеним розміром в порівнянні з іншими елементами. Це те, на що звертається увага в першу чергу.

Технічні прийоми виконання центром композиції є козак та козачка. Вони найбільші за розміром та виділяється завдяки яскравому кольору. Розташовані в центрі для того, щоб вільний простір на картині підкреслював її легкість та невимушеність.

Намальовані на картині хмари, створюють гарний ансамбль з погодою, таким чином робота набуває справжньої української витонченості.

У роботі є чіткий порядок в розташуванні та поєднанні елементів, немає певної асиметричності. Лінії плавні, пластичні, чіткі. Це дає можливість підкреслити яскравість виробу. На картині намальовані трава і небо.

Ракурс їх зображення говорить про динамічний рух на передній план. Завдяки іншим елементам, намальованим на картині, вона набуває повної своєї цілісності.

Вибір колірної гами

При виконанні малюнка ми будемо користуватися колірним кругом, який складається з 24-х кольорів, які виникають завдяки змішуванню жовтого, зеленого, синього.

Існує 4 групи гармонійних поєднань кольорів:

1. Однотональні - досягається додаванням в один хроматичний колір чорного або білого кольорів;

2. Споріднені - це групи кольорів жовто-червоних, червоно-синіх, синьо-зелених, зелено-жовтих кольорів;

3. Споріднено-контрастні - це групи зелено-червоних, жовто-синіх, червоно-зелених, синьо-жовтих кольорів;

4. Контрастні - це групи кольорів, розташовані у протилежних четвертях. У нашій роботі ми використовуємо споріднено-контрастні кольори.

Типи мазків

Щоби створити візерунок у техніці петриківського розпису, необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційно званих «гребінець», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінець» — мазок, який починається з потовщення, зробленого натиском пензля, та завершується тонким вусиком, який виконується легким дотиком кінчика пензля. Покладені разом декілька таких мазків нагадують гребінець.

«Зернятко» — мазок, який наносять, почавши з легкого дотику, до сильного натиску пензлем. Коли мазки «зернятко» покладені з обох боків стебла, кінчиком назовні, зображення нагадує колос. Звідси і назва. Для елементів, пов'язаних з виконанням «зернятка», «кривенького зернятка», тоненьких гілочок, годиться звичайний акварельний пензель з тоненьким гострим кінчиком (коли він зволожений). Але за традицією для виконання цих мазків використовувався саморобний пензлик із шерсті кота.

«Горішок» — складається з двох гребінцевих мазків, які зігнуті та поставлені один проти одного. Заповнивши вільне місце мазком «зернятко», отримують форму, схожу на лісовий горіх.

«Перехідний мазок» — накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому сухий пензель умочують в одну (наприклад, зелену), а потім в іншу (наприклад, жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений.

Характерною рисою петриківського розпису є те, що весь малюнок ніби розгорнутий на площині стіни, листа паперу, декоративної тарілки, має поверхневий вигляд. При цьому лінії стебел і галузок не перетинаються між собою, а багато елементів розпису (квіти, листки, ягоди тощо) мають силуетне зображення. Фігури птахів, звірів, людей мають здебільшого контурне зображення. Тварин малюють у профіль, а квіти — анфас.

Професійні майстри «петриківки» малюють без попередньо накресленого контуру і не користуються жодним вимірювальним інструментом. Майбутній твір виношується в уяві весь до останньої рисочки, до останньої цяточки і лише тоді кладеться мазок за мазком.

Технологічна послідовність виготовлення виробу

Робота виконана в такій послідовності:

- розробляємо ескіз;

- розфарбовуємо малюнок на папері;

- малюнок переносимо на підготовлене полотно (дощечку);

- розфарбовуємо полотно за допомогою фарби гуаш з додаванням клею ПВА;

- коли картина просохла, вставляємо її в рамку і надаємо товарного вигляду.

Починаючи з 1950-х рр. в с. Петриківці відбулися своєрідні зміни в настінних розписах. Тут різко зменшилася кількість хат, власноручно розмальованих самими господарями, а стало звичайним і мало не обов’язковим прикрашати інтер’єри довгими орнаментованими паперовими стрічками, мальованими петриківськими майстринями. Орнаменти складаються з повтореняя у ритмічному чергуванні рослинних мотивів. Наліплюються стрічки на полицях, на карнизах печей і грубок, а вирізані з них окремі мотиви розмазуються в найрізноманітніших композиціях (відповідно до смаку господині) на печі в основному на комині.

Таким чином, при зниженні власної творчої роботи незрівнянно збільшилося декорування інтер’єра готовими малюнками виконаними найбільш кваліфікованими народними майстрами. (10, стр.53).

На думку мистецтвознавця Юлії Смолій, протягом 1950-1970-х рр. петриківське малювання набуло офіційно організованої виробничої форми. Вона вважає, що те, що узагальнено йменували “художнім промислом”, було системою підприємств під керівництвом Міністерства місцевої промисловості і Спілки художників. Змінилися функції малювання. Воно втратило свою природну “ужитковість”, тобто зв’язок із селянським побутовим середовищем і за нових умов мало репрезентувати малювання як сувенір, або як авторський твір. (17, стр.22).

Петриківські настінні розписи останнього десятиліття вийшли вже далеко за межі сільського інтер’єра. Перші розписи міського громадського інтер’єра, як ми знаємо, датуються 1940-ми роками. З того часу петриківчани брали участь у розписуванні павільйону УРСР на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві, а після війни розписали не один магазин у Москві та Києві. Їх останні праці-розписи екстер’єрів на Виставці передового досвіду УРСР у Києві і навіть оформлення кают окремих пароплавів, що курсують по Дніпру. Хоч у них і не вгадується на перший погляд нічого принципово нового, але це не зовсім так. Розписуючи той чи інший, навіть дуже великий за розмірами, громадський інтер’єр, петриківські майстри переносили раніше, по суті, свій хатній зразок у нові для них приміщення, міняючи лише масштаби до відповідних розмірів. Тепер вони працюють над оформленням інтер’єра і екстер’єру різних призначень і різної архітектури, виходячи з функції, яку має відігравати розпис у кожному окремому спеціалізованому приміщенні. (2, стр.48).

Змінюється й тип майстра, який зазвичай мав ту чи іншу форму фахової освіти, брав участь у виставках, стежив за загальним культурним процесом і почувався художником декоративного мистецтва.

Звідси походить різноманітність художніх проявів у пошуках власного “я”, характерна для повоєнної генерації. (4, ст..25).

Першими до роботи на промислі взялися випускники Школи декоративного малювання, що існувала в осередку 1936-1941 роках, чия творчість була представлена на виставці роботами Федора Панка, Василя Соколенка, Івана Завгороднього, Явдохи Клюпи, Олександри Пікуш, Галини Прудникової, Марії Шимацької, Надії Шулик. Засвоєні ними здобутки Тетяни Пати, яка викладала у Школі, в поєднання зі специфічними прийомами, що виникли в процесі опанування техніки підлакового розпису, зумовили загальний характер нового петриківського малювання.

1958 року було створено цех підлакового розпису на базі художньо-виробничої артілі “Вільна селянка”, трьома роками по тому реорганізованої у фабрику сувенірних виробів “Дружба”; а 1970 року був заснований ще й експериментальний цех петриківського розпису Художнього фонду УРСР. Так був закладений фундамент для творчого об’єднання усіх художніх сил Петриківки.

ВИСНОВКИ

Декоративний розпис на Придніпров'ї, як і скрізь на Україні, виник насамперед як мистецтво мальованої хати. Однак на Придніпров'ї йому притаманні особлива неповторність, самобутність, В його основі лежить образне, поетичне осмислення світу рідної природи, краси української землі. Недаремно квітка й калина є основними мотивами декоративного розпису Придніпров'я. В ньому легко пізнаються рожа і півонія, гвоздика й жоржина, айстри й горошок, навіть придорожній будяк - ймовірний прообраз славнозвісної петриківської "цибульки". Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання. Славним петриківським розписом цікавилися дуже багато визначних майстрів. Такі як Т. Пата, Н. Білокінь, Г. Прудникова та інші.

За своє життя вони зробили великий внесок у розвиток петриківського розпису. Вони створили величні, монументальні композиції. Характерне сполучення елементів у петриківському розписі розгорнуті до глядача та профільне розташування.

В першому розділі курсової роботи в повній мірі висвітлюється історія розвитку петриківського розпису, і видатні майстри в цій галузі мистецтва, так як було у завданні курсової роботи.

В другому розділі розкривається вибір матеріалів та інструментів для виготовлення композиції, розглянуто, що таке композиція та складання самої композиції твору. Розглянуті технічні прийоми виконання, та описано технологічну послідовність виготовлення виробу.