4.Поняття про графічний та командний інтерфейс операційної системи Windows. Інсталляція і початкове налагодження ос Windows та прикладних програм. Системні утіліти. Адміністрування ос Windows.

Сукупність засобів і правил, яка забезпечує взаємодію користувача з програмою,

називається інтерфейсом (від англ. inter — між, face — обличчя).

У процесі застосування комп’ютера відпрацювались стандартні засоби реалізації

інтерфейсу. Їх вивчення дозволяє легше опановувати нові програми, краще орієнтуватися в тих можливостях, які вони надають користувачеві, та впевнено їх застосовувати.

Можна розрізнити два способи реалізації інтерфейсу — текстовий і графічний.

Текстовий застосовується у програмах, які працюють, наприклад, під управлінням операційної системи MS-DOS. Із появою та розповсюдженням Windows на зміну текстовому прийшов графічний інтерфейс, який реалізовано за допомогою графічних засобів. Основними елементами графічного інтерфейсу є вікна, меню, піктограми.

Найхарактернішою ознакою графічного інтерфейсу є вікна: кожна програма має хоча б одне вікно для зв’язку з користувачем. Вікно — це прямокутна частина екрана, де виконується прикладна програма, відображається вміст диска. Сучасний графічний інтерфейс є багатовіконним, він призначається для одночасної роботи з декількома програмами та для здійснення обміну даними між ними. Користувач може працювати з програмами поперемінно, переключаючись з одного вікна в інше.

Разом з тим, в один і той же час ми можемо працювати лише з однією програмою або документом. Надавати команди, вводити або змінювати інформацію можна лише в одному вікні. Вікно, з яким користувач працює в даний момент, називається активним. Як правило, активне вікно розміщується поверх інших вікон. В операційній системі Windows усі вікна розміщуються на робочому столі, вікна можуть бути представлені таким чином:

· вікно розгорнуте на повний екран (займає весь робочий стіл);

· вікно займає частину екрана — нормальний варіант представлення вікна;

· вікно згорнуте, його не видно, а на панелі завдань є кнопка із зображенням і назвою

програми або документа.

Піктограма (ще говорять «значок», «іконка») — це невелика кольорова картинка, яка

представляє окремий додаток або документ. Кожний додаток, що працює в операційній системі Windows, як правило, має свою піктограму. Піктограми під час роботи у Windows нас супроводжують постійно. Вони з’являються і на робочому столі, і в будь-якому відкритому вікні, і в документі. Використання їх значно спрощує роботу з об’єктами, тому що в будь-який момент подвійним натисканням піктограми лівою кнопкою миші можна відкрити диск, папку, документ або запустити програму.

Найбільш поширеним засобом здійснення діалогу користувача з комп’ютером є меню.

Меню (від франц. menu — малий, дрібний) є списком деяких об’єктів, з яких потрібно зробити вибір. Окремий елемент меню називається пунктом. Кожний пункт позначає конкретну операцію або режим роботи програми. У графічному інтерфейсі виділяють головне, системне, контекстне меню та меню додатка.

· Головне меню виникає на екрані після натискання кнопки Пуск (Start) робочого столу. Як правило, з виклику цього меню починається й завершується робота користувача з комп’ютером. За допомогою головного меню користувач вибирає програму, з якою

працюватиме; встановлює вид робочого столу. Кнопка головного меню розташовується на рядкові, який називається панеллю завдань. На панелі завдань можуть розміщуватися також піктограми програм, що часто використовуються, кнопки відкритих документів та прикладних програм, з якими працює користувач. Як правило, на панелі завдань присутні піктограма годинника, індикатор перемикання розкладки клавіатури, значок регулятора звуку тощо.

· Системне меню призначається для керування вікнами і пропонує дії: згорнути,

розгорнути, закрити, перемістити або змінити розміри вікна . Системне меню викликається натисканням піктограми додатка на рядку заголовка. Перші три функції системного меню продубльовано також кнопками управління вікном, які розташовані праворуч в рядку заголовка.

· Контекстне меню виникає за натисканням правої кнопки миші в будь-якому місці

робочого стола або вікна документа. Контекстне меню пропонує користувачеві вибір дій, які є актуальними на даний момент.

· Програма, з якою працює користувач, у свою чергу, пропонує меню для взаємодії з нею.Це меню додатка. За способом розміщення пунктів меню (у рядок чи стовпчиком) розрізняють горизонтальні та вертикальні меню. Основні меню вікон додатків подаються як горизонтальні. За способом розкриття розрізняють також меню висхідне та низхідне. Висхідне меню розкривається знизу вгору, низхідне — навпаки, згори вниз.

Усі меню мають спільні властивості:

· меню може мати пункти, які є недоступними в даний момент. Такі пункти

позначаються іншим кольором (як правило, блідо-сірим);

· вибір певного пункту меню може викликати додаткове меню (підменю) або діалогове

вікно. Пункти меню, які передбачають продовження діалогу, мають спеціальні

позначки справа від назви пункту меню. Три крапки свідчать про наявність діалогового

вікна, знак ► — про додаткове меню;

· одна з літер назви пункту меню або підменю може бути підкреслена. Клавішу із

зображенням виділеної літери називають «гарячою» (від англ. hot key — гаряча

клавіша). Відповідний пункт меню можна вибрати натисканням комбінації клавіш

[Alt+«гаряча» клавіша], а пункт підменю — натисканням «гарячої» клавіші;

· якщо праворуч від назви пункту вказано клавіші (або комбінацію клавіш), то такий

пункт можна вибрати натисканням цієї клавіші (або комбінації). Такі клавіші

називають клавішами швидкого виклику (від англ. shortcut key — швидка клавіша).

«Гарячі» клавіші та клавіші швидкого виклику називають клавішами-прискорювачами, тому що вони підвищують ефективність роботи користувача з меню.

КОМАНДНИЙ Інтерфейс

Технологія командного рядка. При цій технології як єдиного способу введення інформації від людини до комп'ютера служить клавіатура, а комп'ютер виводить інформацію людині з допомогою алфавітно-цифрового дисплея (монітора). Цю комбінацію (монітор + клавіатура) стали називати терміналом, або консоллю. Команди набираються в командному рядку. Командний рядок являє собою символ запрошення і миготливий прямокутник - курсор. При натисканні клавіші на місці курсору з'являються символи, а сам курсор зміщується вправо. Це дуже схоже на набір команди на друкарській машинці. Однак, на відміну від неї, букви відображаються на дисплеї, а не на папері, і неправильно набраний символ можна стерти. Команда закінчується натисканням клавіші Enter (або Return) Після цього здійснюється перехід на початок наступного рядка. Саме з цієї позиції комп'ютер видає на монітор результати своєї роботи. Потім процес повторюється. Технологія командного рядка вже працювала на монохромних алфавітно-цифрових дисплеях. Оскільки вводити дозволялося тільки букви, цифри і розділові знаки, то технічні характеристики дисплея були не суттєві. В якості монітора можна було використовувати телевізійний приймач і навіть трубку осцилографа.

Обидві ці технології реалізуються у вигляді командного інтерфейсу - машині подаються на вхід команди, а вона як би "відповідає" на них.

Переважним видом файлів при роботі з командним інтерфейсом стали текстові файли - їх і тільки їх можна було створити за допомогою клавіатури. На час найбільш широкого використання інтерфейсу командного рядка припадає поява операційної системи UNIX і поява перших восьмирозрядних персональних комп'ютерів з багатоплатформного операційною системою CP / M.

Системні утіліти

Утиліта — сервісна програма, що допомагає керувати файлами, отримувати інформацію про комп'ютер, діагностувати й усувати проблеми, забезпечувати ефективну роботу системи. Утиліти — сервісні програми, що розширюють можливості ОС.

Системні утиліти надають користувачеві засоби для обслуговування комп'ютера і його ПЗ. Вони забезпечують виконання таких дій: обслуговування магнітних дисків; обслуговування файлів і каталогів; архівація файлів; захист від комп'ютерних вірусів. Обслуговування дисків є наступні: - усунення дефектів на дисках; - Оптимізація розміщення інформації на дисках з метою прискорення доступу до даних; - Чищення від непотрібної інформації для вивільнення дискового простору, а, отже, прискорення доступу до інформації. Перевірка цілісності дисків. У процесі експлуатації магнітних дисків неминучі різного роду ушкодження, які ведуть до появи різного роду дефектів. Дефекти підрозділяються на логічні і фізичні. Логічні дефекти пов'язані з пошкодженням системних файлів або файлової системи. Фізичні ушкодження виникають через механічного пошкодження або старіння диска, що веде до появи дефектних секторів. Фізичні дефекти можуть привести до неможливості доступу до елементів файлової системи або до всього диска. Для пошуку та виправлення помилок на дисках використовується спеціальна утиліта, яка називається сканер-коректор (ScanDisk). Вона виконує такі функції: Сканування дисків для виявлення логічних і фізичних дефектів. При скануванні утиліта намагається прочитати кожен кластер на диску, а потім виконати запис інформації в той же кластер. Якщо це не вдається, то кластер буде відзначений як несправний (bad), і, якщо це можливо, то інформація з цього кластер буде записана в іншій кластер. Усунення логічних і фізичних дефектів. Для усунення фізичних дефектів інформація з поганих кластерів переписується в інше місце. Логічні дефекти: - перетин файлів (файли перерозміщують, при цьому загальний кластер копіюється в обидва файли; - Втрачені кластери: можуть перетворюватися у файли або оголошуватися вільними. Дефрагментація файлів. Спочатку кожен файл система намагається зберегти послідовних кластерах, що дозволяє головкам диска зчитувати весь файл за один прохід. Але через деякий час файли можуть бути відредаговані, видалені, додані нові файли. Коли на диск повинен бути записаний новий файл, система переглядає дисковод в пошуках першого вільного кластера, потім наступного і т. д. У результаті кластери одного файлу можуть виявитися розкиданими по всьому простору диска у випадковому порядку. Щоб прочитати кожен файл голівки дисковода повинні виконувати все більше і більше проходів, на що потрібно все більше часу. Це називається фрагментацією файлів. Вона призводить до наступних негативних наслідків: підвищується ймовірність руйнування цілісності файлу (наприклад, при спотворенні посилання на кластер); утруднюється відновлення файлу після випадкового видалення; Знижується продуктивність ПК; Прискорюється знос дисковода. Додатковий ефект дефрагментації проявляється ще й підвищенні безпеки зберігання даних, т. к. нефрагментовані файли легше відновлювати. Архівація файлів Незважаючи на те, що обсяг зовнішньої пам'яті ПК весь час збільшується, необхідність у архівації файлів не зменшується. Причини цього наступні: Сучасні документи включають в себе малюнки, діаграми, форматований текст і не поміщаються на 1-2 дискети. При передачі інформації файли також необхідно стискати, т. к. передача по модемним лініях зв'язку дорога. Необхідно робити резервні копії інформації. При цьому виникає проблема, що потрібно зберігати в резервних копіях. Найпростіше зберігати всі, але при цьому швидко вичерпується вільне місце.

Основні принципи адміністрування ОС

Безперервність;

Комплексність;

Актуальність;

Адекватність;

Несуперечність. (Розмежування доступу, налаштувань процесів);

Формальний підхід. Застосування методик (інструкцій, положень, наказів, РД і інших рекомендаційних документів) і чітких концептуальних засад при постановці завдань адміністрування та їх реалізації;

Підконтрольність.