Var опис даних;

BEGIN

  оператор; { тіло програми }

  ……………

  оператор;

END.

Правила написання Pascal-програм

1.  Основний текст будь-якої програми починається службовим словом begin і закінчується словом end, після чого слідує крапка. Без крапки програма вважається не закінченою. І навпаки, якщо в програмі знаходиться крапка, то всі команди, що слідують за нею ігноруються (оскільки програма завершена).

2.  В кінці кожної команди ставиться крапка з комою

3.  Після команди, яка знаходиться перед end, крапку з комою (“;”) бажано не встановлювати, оскільки буде вважатись, що перед end є ще один порожній оператор.

4.  Команди в Pascal можна записувати в один рядок, хоча для полегшення читабельності програми бажано кожну команду вказувати з нового рядка.

5.  Якщо користувач бажає помістити в текст програми коментарі, то їх необхідно вказувати у фігурних дужках (замість фігурних дужок можна вказувати альтернативний набір символів   - “(*     ,,,    *)” ).

6.  При вказанні в програмі виразів, що містять будь-які дужки потрібно пам’ятати, що кількість закритих та відкритих дужок повинна бути однаковою.

7.  Якщо потрібно використати декілька операторів у якості одного складеного оператора, то їх слід взяти в операторні дужки, що починаються словом begin і закінчуються end. При цьому кількість слів begin у програмі повинна співпадати з кількістю слів end.

8.  Усі змінні, константи та типи даних, що використовуються в програмі, повинні бути описані в розділах const, type та var.

ОСНОВНІ ТИПИ ДАНИХ

 1) INTEGER (цілий).  Об'єкти даних — учасники операцій — називаються операндами. Над операндами цілого типу можливі такі операції: + (додавання), - (віднімання), * (множення), DIV (цілочисельне ділення з відсіченням залишку), MOD (залишок від цілочисельного ділення). Ці операції виконуються точно. Порядок виконання звичайний: спочатку множення, ділення та отримання залишку, потім додавання та віднімання. Службові слова DIV і MOD з двох сторін повинні відокремлюватися пробілами.

 Приклади: 5 div 2 = 2, 5 mod 2 = 1

2) REAL (дійсний). Дані цього типу мають цілу, дробову частини та порядок (степінь числа 10). Цілі числа в операціях із дійсними даними автоматично приводяться до REAL-формату. 

До дійсних значень застосовні ті ж самі арифметичні операції, що й до цілих, за винятко, div, mod. Їх можна порівнювати (=, <>, > тощо), і до них, і лише до них, застосовні дві операції round і trunc. Перша породжує ціле значення, найближче до операнда, наприклад, round(4.12)=4, round(3.62)=4, а друга – значення математичної функції "ціла частина", що позначається [x]: trunc(3.62)=3

3) CHAR (символьний тип). Значенням символьної величини є один символ (літера, цифра і т.ін.). Всі символи занесено в спеціальну таблицю у певному порядку. Порядковий номер символу є кодом цього символу. Всього в таблиці 256 символів (порядкові номери від 0 до 255). Значення символьного типу записується у вигляді символу, взятого в одинарні лапки (апострофи).

4) BOOLEAN (булевий або логічний тип). Величини цього типу приймають одне з двох значень: TRUE (істина) чи FALSE (хибність). Слова TRUE і FALSE є булеві константи. До булевих операндів можна застосовувати такі операції: AND (логічне І), OR (логічне АБО), NOT (логічне НЕ).

ВИРАЗИ

Вирази складаються з операцій, припустимих для величин, що використовуються. Послідовність виконання операцій така:

1) операції в круглих дужках;

2) функції;

3) not;

4) *, /, div, mod, and (операції типу множення);

5) +, -, or (операції типу додавання);

6) =, > , <, <=, >= (операції типу відношення).

Правила використання виразів:

1. Вираз записується в один рядок.

2. У виразах використовуються тільки круглі дужки, причому кіль­кість дужок, що відкриваються, повинна відповідати кількості дужок, що закриваються.

3. Не можна записувати підряд два знаки арифметичних операцій.

Операції одного старшинства виконуються послідовно зліва направо. Згідно з цим, вираз (a=b) or (c=d) не еквівалентний a=b or c=d.

 Тому, слід дуже уважно стежити за старшинством операцій і необхідним порядком їх виконання. Особливість полягає в тому, що всі вирази записуються одним рядком. Таким чином, складні дроби потрібно записувати так: спочатку обчислюється чисельник (взятий в дужки), потім — знаменник (також взятий в дужки) і, нарешті, сам дріб (записаний за допомогою косої риски, що означає ділення). 

ОПЕРАТОРИ МОВИ

Оператори — це команди програми. Нижче наводяться основні оператори, за допомогою яких можна створювати прості програми:

Оператор	Загальний вигляд		Опис	Приклади
:= Присвоювання	Ідентифікатор:= вираз		Присвоює змінній конкретне значення, заповнюючи комірку пам'яті, відведену для змінної, новим значенням, відночас знищуючи старе	А:=2 X:= У + 2 - Z Name:= 'Федір
Read Введення (зчитування) даних з клавіатури	Read(a1, a2,... ,аn), де а1, а2, ...,аn – змінні зазначених типів, яким присвоюються значення, що вводяться		Програма зупиняється і чекає введення необхідної кількості даних. Числа при введенні поділяються пробілами або натиском клавіші <Enter>. Введення закінчується натиском клавіші <Enter>	Read (Name) Read (А, В, У, Z)
Readln	Після введення значень а1, а2, ...,аn курсор переводиться на наступний рядок
Write Виведення (запис) даних на монітор	Write(a1, a2,... ,аn), де а1, а2, ...,аn –константи або змінні зазначених типів	Виведення зазначених даних (чисел, змінних, тексту, який обмежено апострофами) виконується з позиції курсору		Write ('Відповідь',2) Відповідь 2 Write('Привіт,', Name,'!') Привіт, Федоре!
Writeln	Після виведення значень а1, а2, ...,аn курсор переводиться на наступний рядок

Зауваження: 

Після кожного оператора в програмі ставиться символ «;» (крапка з комою). У кінці програми ставиться «.» (крапка).

20. Основні види архітектури мережі. Основні види топологій мереж. Модель OSI. Призначення рівнів еталонної моделі. Поняття стеку протоколів. Основні стеки протоколів, їх характеристики. Поняття порта процесу, інтерфейсу, протоколу. Структура IP-адреси та IP-адресація.

ОСНОВНІ ВИДИ АРХІТЕКТУРИ МЕРЕЖІ

Розрізняють кілька мережних архітектур. Сьогодні найпоширеніші з них дві: однорангова та клієнт-серверна.

Споживача ресурсу традиційно називають клієнтом, а постачальника — сервером (від англ. server — той, хто обслуговує). Однорангова та клієнт-серверна мережі різняться насамперед тим, як розподіляються в них ролі.

Однорангова мережа

Одноранговою називають мережу, в якій усі комп'ютери рівноправні, кожен із них має можливість використовувати певні ресурси інших підключених до мережі комп'ютерів або пристроїв і надавати їм доступ до своїх ресурсів

Кожний користувач самостійно визначає, хто і як зможе скористатися ресурсами його комп'ютера, а також інформацією, що на ньому зберігається.

Однорангова мережа — це така мережа, в якій усі комп'ютери рівноправні.

Централізоване керування доступом до однорангової мережі та її ресурсами неможливе — усі параметри, призначені для керування доступом потрібно встановлювати на кожному комп'ютері окремо. Однорангові мережі прийнятні для дому та малих офісів, де комп'ютерів небагато (у межах десятка).

Клієнт-серверна мережа

У клієнт-серверній мережі одні пристрої відіграють роль лише клієнтів, а інші — лише серверів. Клієнти спільно використовують певні ресурси (принтер, файли на сервері, модем), а сервер керує доступом до цих ресурсів

Обидва терміни («клієнт» та «сервер») застосовні як до пристроїв, так і до програмного забезпечення, тобто у клієнт-серверній архітектурі є програми-клієнти та програми-сервери. Прикладами клієнтських програм можуть бути браузер, програма обробки електронної пошти, текстовий і табличний процесори, а прикладами сервер- них програм — система керування базою даних, програмне забезпечення веб-сервера та поштового сервера.

Клієнт-серверна мережа — це мережа, у якій пристрої є або клієнтами, або серверами.

Кількість комп'ютерів у клієнт-серверних мережах може бути різною — від кількох до сотень або тисяч. Керують такими мережами адміністратори, які мають значно більші права, ніж звичайні користувачі.

Мережа на основі сервера може надавати широкий спектр послуг, серед яких є такі, які важко або неможливо отримати в одноранговій мережі. Крім того, клієнт-серверна мережа є більш захищеною та зручнішою в керуванні.

ОСНОВНІ ВИДИ ТОПОЛОГІЙ МЕРЕЖ

Мережі можуть охоплювати різні за площею території та містити різну кількість комп'ютерів. Під час створення мережі, звичайно, слід враховувати особливості будівель, розміщення обладнання, відстані, на які передаватимуться дані, та багато інших факторів. Кожна мережа певною мірою унікальна, а отже, у світі безліч різних мереж. Описати їх можливі конфігурації допомагає поняття мережної топології.

Мережна топологія — це схема з'єднання пристроїв, що входять до складу мережі

Виділяють чотири основні топології, які різняться між собою можливостями та вартістю реалізації:

• «зірка» — у мережі використовується спеціальний пристрій, через який до неї підключено всі інші пристрої

• «шина» — усі пристрої послідовно підключено до одного кабелю — шини

• «кільце» — пристрої послідовно з'єднано один з одним, останній пристрій підключено до першого

• «сітка» — кожен комп'ютер або пристрій з'єднано з одним або кількома пристроями мережі, іноді — з усіма 

МОДЕЛЬ OSI

Модель OSI (ЕМВВС) (базова еталонна модель взаємодії відкритих систем, англ. Open Systems Interconnection Basic Reference Model, 1978 р.) — абстрактна мережева модель для комунікацій і розробки мережевих протоколів. Представляє рівневий підхід до мережі. Кожен рівень обслуговує свою частину процесу взаємодії. Завдяки такій структурі спільна робота мережного обладнання й програмного забезпечення стає набагато простішою, прозорішою й зрозумілішою.

Модель складається з 7-ми рівнів, розташованих вертикально один над іншим. Кожен рівень може взаємодіяти тільки зі своїми сусідами й виконувати відведені тільки йому функції.

Рівень OSI	Протоколи
прикладний	HTTP, gopher, Telnet, DNS, DHCP, SMTP, SNMP, CMIP, FTP, TFTP, SSH, IRC, AIM, NFS, NNTP, NTP, SNTP, XMPP, FTAM, APPC, X.400, X.500, AFP, LDAP, SIP, IETF, RTP, RTCP, ITMS, Modbus TCP, BACnet IP, IMAP, POP3, SMB, MFTP, BitTorrent, e2k, PROFIBUS Це всього лише кілька найрозповсюдженіших протоколів прикладного рівня, яких існує величезна кількість. Всі їх неможливо описати в рамках даної статті.
відображення	ASN.1, XML, TDI, XDR, NCP, AFP, ASCII, Unicode
сеансовий	ASP, ADSP, DLC, Named Pipes, NBT, NetBIOS, NWLink, Printer Access Protocol, Zone Information Protocol, SSL, TLS, SOCKS, PPTP
транспортний	TCP, UDP, NetBEUI, AEP, ATP, IL, NBP, RTMP, SMB, SPX, SCTP, DCCP, RTP, STP, TFTP
мережевий	IPv4, IPv6, ICMP, IGMP, IPX, NWLink, NetBEUI, DDP, IPSec, ARP, SKIP
канальний (Ланки даних)	ARCnet, ATM, DTM, SLIP, SMDS, Ethernet, FDDI, Frame Relay, LocalTalk, Token Ring, PPP, PPPoE, StarLan, WiFi, PPTP , L2F, L2TP, PROFIBUS
фізичний	RS-232, RS-422, RS-423, RS-449, RS-485, ITU-T, RJ-11, T-carrier (T1, E1), модифікації стандарту Ethernet: 10BASE-T, 10BASE2, 10BASE5, 100BASE-TX, 100BASE-FX, 100BASE-T, 1000BASE-T, 1000BASE-TX, 1000BASE-SX

Прикладний рівень (Application layer)

Верхній (7-й) рівень моделі, забезпечує взаємодію мережі й користувача. Рівень дозволяє додаткам користувача доступ до мережних служб, таким як обробник запитів до баз даних, доступ до файлів, пересиланню електронної пошти. Також відповідає за передачу службової інформації, надає додаткам інформацію про помилки й формує запити до рівня подання.

Рівень відображення (Presentation layer)

Цей рівень відповідає за перетворення протоколів і кодування/декодування даних. Запити додатків, отримані з прикладного рівня, він перетворить у формат для передачі по мережі, а отримані з мережі дані перетворить у формат, зрозумілий додаткам. На цьому рівні може здійснюватися стиснення/розпакування або кодування/декодування даних, а також перенапрямок запитів іншому мережевому ресурсу, якщо вони не можуть бути оброблені локально.

Сеансовий рівень (Session layer)

Відповідає за підтримку сеансу зв'язку, дозволяючи додаткам взаємодіяти між собою тривалий час. Рівень керує створенням/завершенням сеансу, обміном інформацією, синхронізацією завдань, визначенням права на передачу даних і підтримкою сеансу в періоди неактивності додатків. Синхронізація передачі забезпечується розміщенням у потік даних контрольних точок, починаючи з яких відновляється процес при порушенні взаємодії.

Транспортний рівень (Transport layer)

Транспортний рівень (Transport layer) — 4-й рівень моделі OSI, призначений для доставлення даних без помилок, втрат і дублювання в тій послідовності, у якій вони були передані. При цьому не має значення, які дані передаються, звідки й куди, тобто він визначає сам механізм передачі. Блоки даних він розділяє на фрагменти, розмір яких залежить від протоколу, короткі об'єднує в один, довгі розбиває. Протоколи цього рівня призначені для взаємодії типу точка-точка.

Мережевий рівень (Network layer)

3-й рівень мережної моделі OSI, призначений для визначення шляху передачі даних. Відповідає за трансляцію логічних адрес й імен у фізичні, визначення найкоротших маршрутів, комутацію й маршрутизацію пакетів, відстеження неполадок і заторів у мережі. На цьому рівні працює такий мережний пристрій, як маршрутизатор.

Канальний рівень (Data Link layer)

Цей рівень призначений для забезпечення взаємодії мереж на фізичному рівні й контролю за помилками, які можуть виникнути. Отримані з фізичного рівня дані він упаковує в кадри даних, перевіряє на цілісність, якщо потрібно виправляє помилки й відправляє на мережний рівень. Канальний рівень може взаємодіяти з одним або декількома фізичними рівнями, контролюючи й управляючи цією взаємодією.

Фізичний рівень (Physical layer)

Найнижчий рівень моделі, призначений безпосередньо для передачі потоку даних. Здійснює передачу електричних або оптичних сигналів у кабель і відповідно їхній прийом і перетворення в біти даних відповідно до методів кодування цифрових сигналів. Інакше кажучи, здійснює інтерфейс між мережним носієм і мережним пристроєм. На цьому рівні працюють концентратори й повторювачі (ретранслятори) сигналу. Фізичний рівень визначає електричні, процедурні і функціональні специфікації для середовища передачі даних, в тому числі роз'єми, розпаювання і призначення контактів, рівні напруги, синхронізацію зміни напруги, кодування сигналу.

ПОНЯТТЯ СТЕКУ ПРОТОКОЛІВ

Стек протоколів – це ієрархічно впорядкована сукупність протоколів, достатніх для реалізації взаємодії вузлів у комп’ютерній мережі.

На відміну від моделі, що представляє собою концептуальну схему взаємодії систем, стек протоколів представляє собою набір конкретних специфікацій, що дозволяє реалізувати мережеву взаємодію.

Існує досить багато стеків протоколів, які широко використовуються у мережах. Це стеки, які з'явилися на основі міжнародних і національних стандартів та стеки, запропоновані фірмами-виробниками мережевого обладнання, які одержали поширення завдяки поширеності обладнання саме цих фірм.

Прикладами популярних стеків протоколів можуть служити: стек IPX/SPX фірми Novell, стек TCP/IP, що використовується у мережі Internet і в багатьох мережах на основі операційної системи UNIX, стек Decnet корпорації Digital Equipment і деякі інші.

Застосування в мережі різних стеків комунікаційних протоколів породжує велику різноманітність характеристик і структур цих мереж. У невеликих мережах достатньо використання одного стеку, але у великих корпоративних мережах, що поєднують різні підмережі, як правило, паралельно використовуються декілька стеків.

ОСНОВНІ СТЕКИ ПРОТОКОЛІВ, ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКИ