10 Проблеми української історії в історіографії першої половини хіх ст.

Вивчення історії України в XIX ст. почалось зі знайомства з побутовою культурою народу, з етнографією. Етнографічні дослідження пов’язують з ім’ям зрусифікованого грузина Миколи Цертелєва. У 1819 р. він видав збірку українських народних пісень. У 1827 р. з’явилось видання пісень, підготовлене Михайлом Максимовичем. Завдяки етнографічним дослідженням в середовищі українських інтелектуалів розповсюджуються ідеї європейського романтизму. Романтики прославляли народ, його побутову культуру і традиції як вияв своєрідного духу українців. Романтизм та його ідеї панували в українській історіографії до середини XIX ст., тобто до того часу, коли в українській історичній науці поступово формується народницька течія. У 1822 р. з’являється перша фахова історична праця: Дмитро Бантиш-Каменський видає в Москві "Історію Малой Росії" в чотирьох томах. В основу праці покладено літописи та архівні джерела. Саме з цієї праці починається активне використання архівних документів для написання професійних історичних праць. У 1842–1843 рр. побачила світ "Історія Малоросії" Миколи Маркевича у п’яти томах. Особливістю цієї праці була публікація історичних документів і приміток у трьох томах.

Роботи Д. Бантиша-Каменського і М. Маркевича залишались єдиними узагальнюючими працями з історії України до кінця XIX ст., хоча і мали певні недоліки. Але згодом вони перестали відповідати рівню розвитку історичної науки.

У 30–40-х рр. розвиваються історико-етнографічні дослідження. При Харківському університеті під керівництвом Іллі Срезневського працює так званий "гурток любителів української народності".

М. Максимович публікує ряд цінних документів – грамот, універсалів, актів. Відомими стають праці Андрія Скальковського, присвячені історії Новоросії і Запоріжжя.

Таким чином, перша половина XIX ст. стала важливим етапом у розвитку історичної науки в Україні. Остаточно відбувається перехід до фахового, професійного вивчення історії України, формуються ідеї народницького підходу у висвітленні історії, готується "вибух" історичних досліджень, який відбувається в другій половині XIX ст.

11. Основні елементи історичної концепції д. Бантиш-Каменського.

Д. Бантиш-Каменський - український історик і археограф, народився в Москві 5 листопада 1788 р.

Головною працею Д. Бантиш-Каменського була ≪Історія Малої Росії≫ в чотирьох томах, що вийшла вперше з друку у Москві в 1822 р. В1830 р. вийшло друге видання в трьох частинах і в 1843 р. третє видання.≪Історія Малої Росії≫ охоплює собою період з найдавніших часів до скасування гетьманства в Україні.

Бантиш-Каменський творив переважно як аматор, просто вчений, без будь-яких привілеїв і спеціальних замовлень. Він мав також свій власний погляд на предмет вітчизняної історії.

Д.Бантиш-Каменський створив цілісну монархічну вірнопідданську концепцію в історії України, особливо у викладі Переяславської ради і аж до кінця скасування гетьманського правління Катериною II. У цьому відношенні ми можемо його назвати істориком, що прагнув обгрунтувати ідейні погляди частини українського шляхетства і нащадків старшини, що задовольнилися урівнянням в правах з російським дворянством, визнанням їх прав Герольдією і здобуттям теплих місць на царській державній службі. Повернення України під владу всеросійських ≪мудрих монархів≫, виправдання їх кріпосницької і колоніальної політики в Україні Д.Бантиш-Каменський обґрунтовував історичними мотивами.

У погляді на давню історію слов’ян і Русі ми спостерігаємо у Бантиш-Каменського прогресивні риси порівняно з його сучасниками-норманістами. Його концепція в цьому питанні близька до тієї, що висловлена в ≪Історії Русів≫, лише з однією істотною відміною. Бантиш-Каменський, визнаючи слов’ян автохтонними племенами, так само, якназву ≪Русь≫ він вважає місцевою східнослов’янською, разом з тим, як ідеолог монархії, робить поступку норманістам у питанні про роль Рюриковичів в утворенні Київської Русі.

У викладі історії України від XIII до 60-х років XVIII ст. Бантиш-Каменський відстоював і далі цілісну концепцію про тісні зв’язки Південної і Західної Русі з Північною Руссю більше, ніж будь-хто інший з істориків України XIX ст. Довготривале панування литовських князівв Україні й Білорусії Бантиш-Каменський вважає наслідком завоювання, а не мирного возз’єднання південноруських і західноруських земель зЛитвою.

Д. Бантиш-Каменський був представником і ідейним виразником дворянства. Його ідеологія наклала свій відбиток на історичнуконцепцію, виражену в головній праці ≪Історія Малої Росії≫. Протезаслуга Бантиш-Каменського полягає в тому, що він здійснив задумбагатьох своїх попередників-істориків, звівши виклад історичногоматеріалу від давніх часів до 60-х років XVIII ст. в певну систему цілісноїісторії України. Він перший використав значну кількість архівнихматеріалів та друкованих джерел і, незважаючи на відсутністькритичного підходу до них, сприяв науково-археографічній роботі вгалузі історії України. ≪Історія Малої Росії≫ становила для свого часузначний інтерес, вона була вихідною точкою длябагатьох працьукраїнських, російських і польських істориків, що займалися історієюУкраїни. Цим самим вона сприяла дальшому розвиткові української

історіографії XIX ст.

12. «Історія Русів» як виняткова пам’ятка української історіографії. «Історія Русів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.

«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність і протистояння між русами (Україною) та Московією. По-друге, вона наголошує історичну цілісність русів (українців) від середньовічної Київської Русі до недавньої тоді Козацької держави.

«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».

Книга складається з ІІІ частин:

• Частина І-ша складається з Розділів І — V. Описується історія України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна II Казимира до України;

• Частина ІІ-га складається з Розділів І — V. Описується історія України від підписання Зборовського трактату і до посилання до Сибіру гетьмана Самойловича;

• Частина ІІІ-тя складається з Розділів І — V. Описується історія України від обрання Івана Степановича Мазепи гетьманом України до царювання цариці Катерини ІІ і ліквідації козацтва.

Безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.