8. Літописи Григорія Грабянки і Самійла Величка як узагальнення досвіду козацьких літописів.

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки — козацький літопис 2-ї половини XVII — початку XVIII століття, складенийгадяцьким полковником Григорієм Грабянкою.

Літопис Грабянки — одна з найвидатніших пам'яток української історіографічної прози кінця XVII — початку XVIII ст. За ним, а також залітописами Самовидця і Величка закріпилася назва «козацькі літописи».

Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р. Допускають, що автор переслідував цим мету зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної ідеї в межах Російської держави.

Зміст літопису передає його поширений заголовок.

Загалом літопис обіймає час від стародавності до 1709 р., падіння Мазепи і вибору на гетьманство І.Скоропадського. Але головна і найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б.Хмельницького, текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157). Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць. На початку йде роз'яснення, що козацький народ походить від скіфів-хозарів. Далі коротко передано історію Русі, її завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього — у воєводство. Розповідається про Петра Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б.Хмельницького — про Івана Брюхо-вецького, І.Самойловича. Гетьман Б.Хмельницький зображений як національний герой. Ставлення автора до І.Виговського неприхильне, таке воно і до І.Золотаренка, І.Брюховецького; до М.Пушкаря, В.Сомка, І.Самойловича, С.Палія — позитивне. Гадяцька угода осуджується. Ворожою є постава автора до турків і татар. Орієнтацію на союз з Росією схвалює, але не без застережень. Водному місці московський режим устами Б.Хмельницького названо "ігом московського самодержавства". П.Дорошенка автор осуджує як безбожника, винного у сплюндруванні України; І.Мазепа для літописця — злохитрий.

Загальне політичне спрямування твору — захист автономії України, виважене обґрунтування її специфічних особливостей, прав, традицій та інтересів.

У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот

Що ж до "Літопису Самійла Величка", то мета й основний зміст твору сформульовані у заголовку. Цей літопис написаний 1720 р., а вперше виданий у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. (4-й том вийшов 1864 р.).

Перший том обіймає події 1648-1659 рр., другий — 1660-1687 рр., третій — 1687—1700 рр., четвертий том не завершений. З погляду об'єктивності та детальності відображення історичних подій третій том найцінніший. Автор знав ці події як канцелярист генерального писаря В.Кочубея та службовець Генеральної канцелярії. Загалом літопис С.Величка як історичний твір на фоні інших козацьких літописів вважається слабшим. Автор зібрав дуже багато цікавих фактів і матеріалів, але не зумів дати їм належної наукової інтерпретації, описав події дещо плутано, не бачив логіки розвитку історичного процесу. Однак автор має свою ідейну концепцію, крізь яку чітко проступає соціальна позиція автора: він чітко бачить завдання своєї праці у захисті автономії України в складі Московської держави.

При описі національно-визвольної війни С.Величко спочатку ніби перегукувався (давав свою інтерпретацію) з поемою польського поета С.Твардовського "Війна домова". Але пізніше літопис набув самостійного значення. С.Величко прославляє Б.Хмельницького, осуджує І.Виговського, подає пункти Ю.Хмельницького, не знаючи, що вони вже були сфальсифіковані царським урядом. Івана Сірка апологізує, Івана Мазепу називає Макіавеллі, лисом, бабієм, хоч його дії інтерпретує об'єктивно.

Незважаючи на порівняно нижчий науковий рівень літопису С.Величка, ніж літописів Самовидця і Грабянки, йому судилася доля дуже читабельного твору.