23. Націософія д.Донцова.

Роля нації, як історичного чинника новітньої доби вимагає, завичайно, її вивчення й досліду також з філософічного боку. Дотепер це найбільш занедбана частина націології. Націософія, — як я називаю цю ділянку націології, має бути щойно заснована. Сфера її завдань чимала, В першу чергу вона має з'ясувати проблематику нації й обґрунтувати ідеологію національних рухів. Відтак вона мусить дослідити й виявити взаємини між нацією й людством, поруч із цим визначити культурну функцію й призначення нації: її історичні перспективи та ймовірний розвиток. З другого боку аналіза відносин між білою расою й кольоровим людством — це також її сфера. Окрім цього завданням націософії є вивчення національної вдачі окремих народів, а на підставі цього їхня типологія й клясифікація. Звичайно, що психологія й етика народів — це так само домена націософії. її завданням є далі критична аналіза расових ідеологій (напр., сучасного расизму), а заразом і наукове з'ясування питання про т.зв. „вищість", або „нижчість" рас (або народів). Розуміється, що націософія не може оминути так актуальної тепер справи, як сучасний повоєнний паннаціоналізм, що виявляється в дуже аґресивних формах, рішуче відкидаючи провідні засади демократичного націоналізму з передвоєнної доби, трактуючи його, як вияв громадської недолужности й посивности. (Пор. відому працю д-ра Д. Донцова „Націоналізм", що з одного боку є критичним запереченням демократичного націоналізму, а з другого спробою ідеологічного обґрунтування сучасного нео- або паннаціоналізму). Річ ясна, наукова аналіза цього паннаціоналізму є одним з найголовніших завдань націософії.

24. Історична наука в Радянській Україні в 1920-1930-х рр.

Освітня політика в радянській Україні у 1920 - 1930-ті роках відзначалася суперечливими тенденціями. Заходи з піднесення освітнього рівня широких народних мас, в тому числі селянства, супроводжувалися спробами не лише просвітити, а й переробити традиційні світоглядні константи людей. Освіта повинна була наповнювати свідомість всіх здобувачів знань політико-ідеологічними цінностями суто радянського ґатунку, прищеплювати їм більшовицькі принципи класової моралі, забезпечувати комуністичний напрямок духовного розвитку.

У короткий історичний період ментальність дійсно зазнала значних трансформацій. Необхідність з'ясування комплексу чинників, завдяки яким радянській владі вдалось модифікувати світосприйняття українського народу.

Ідеологічне опанування селянськими масами стало одним із перших і важливих завдань більшовиків у боротьбі за утвердження радянської влади на селі. Від успіхів на цьому фронті залежала не тільки лояльність селянства до радянської влади, але й здатність останніх до дій спрямованих на реалізацію комуністичних ідей. З цього приводу М. Бухарін у статті "Ленінізм і проблема культурної революції" підняв декілька цікавих проблем. Розмірковуючи над тим, чому саме селяни викликали таку високу зацікавленість вождя, він зробив висновок, що "культурна революція" необхідна для кооперування селянських мас і в подальшому призведе до змички "поголовно кооперованого селянства" з кістяком державної влади - робітничим класом⁸. Саме таким чином, сільське населення у планах партійного керівництва можна було найефективніше долучити до радянських перетворень в країні.

Насадження комуністичних ідеалів величезній масі людей через друковані засоби масової інформації було неможливим поки більшість громадян була неписемною. Для формування нового світогляду населення потрібен був і загальний розвиток освітньої системи. У травні 1921 року Раднарком УСРР прийняв постанову, за якою всі неписьменні громадяни віком від 8 до 50 років зобов'язувалися навчитися грамоті⁹. Ліквідацією неписемності займалася освічена частина населення в порядку трудової повинності. У поширенні освіти активну участь брали не лише навчальні заклади, а й культурно-просвітницькі установи, профспілки, комітети незаможних селян тощо.

Радянська система освіти перебувала у стані активного пошуку кращих методів виховання. 1920-ті роки характеризуються чисельними експериментами у шкільній сфері. Однією із важливих складових навчального процесу була політична освіта - навчальні заклади стали засобом агітаційної роботи радянської влади. Діти, виховані на ідеях вірності комуністичній ідеології, мали стати активними будівниками радянського суспільства.

Модернізаційні процеси в українській освітній системі потребували посиленої уваги щодо підготовки вчительських кадрів. Низький рівень фахової підготовки певної частини сільських вчителів, погане знання ними основних засад методики викладання - про це постійно йшлось у звітах про результати інспекційного обстеження сільських шкіл. Так, в Одеську губінспекцію народної освіти надійшли дані щодо обстеження найбільш занедбаних та далеко розташованих від районних центрів сільських шкіл. До числа таких належала й школа с. Білоусівка. Обурення, членів комісії викликало те, що, сільські вчителі дуже "відстали" від суспільно-політичного життя. У висновках Одеської губінспекції зазначалося, що "Вчителька зовсім не читає газет і взагалі навряд чи за 6-річний період своєї педагогічної діяльності  тримала в руках радянську газету: вона абсолютно не знає, що відбувається у світі, не знайома з Конституцією, важливі події ХІІ з'їзду партії їй не відомі. Вона навіть не знайома зі своїми громадянськими правами"¹².

Кінець 1920-х років характеризувався значними змінами суспільно-політичного життя в Радянському Союзі та в УСРР зокрема. Освітня сфера, яка була якнайтісніше пов'язана з планами соціалістичного будівництва нового суспільства, цілком залежала від того, куди її скеровувало своїми рішеннями та постановами партійно-радянське керівництво. Запровадження нових навчальних програм, мало вирішити не лише проблему глибокого і систематичного вивчення відповідних дисциплін, але і щільно наситити їх ідейно-пропагандистським змістом, скерованим на те, щоб переконати кожного учня в тому, що радянський лад "найкращій" у світі.