22. Історіософія в.Липинського.

В етно-політичній еволюції українців В.Липинський, подібно до М.Грушевського, надає великої ваги географічному фактору. Порівняно з історіософською традицією він надмірно загострює протистояння цивілізацій: осілої хліборобської України – представниці “європейської культури плугу” та кочового скотарського Степу – втілення азіатського варварства і хаосу Липинський В. Україна на переломі 1657-1659 // Твори.- Т.3.- Філадельфія, 1991.. На вершині цього протистояння в середині XVII ст., коли була створена нова держава та досягнуті масштабні успіхи в степовій колонізації, Україна мала синтезувати

західні та східні християнські культурні тенденції. Синтез цивілізацій, можливий лише в незалежній державі, являється світовою місією України. Необхідні для цього умови на сучасному етапі виникнуть лише в гетьманській державі, політичний провід якої обійме енергійна військово-хліборобська верства, а інтелігенція отримає функцію ідеологічного забезпечення справедливої влади Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. К.-Філадельфія, 1995..

Таким чином, історіософія В.Липинського – це практично спрямована науково-етична система, в якій завжди відносна національно-історична правда набуває всіх ознак абсолютної істини, бо спрямовується на перемогу порядку й справедливості над безладдям й безкарністю. Історіософська система В.Липинського, виходячи з багатьох романтико-народницьких концептів, розглядала українську державність як передумову здійснення всесвітньої місії розташованого на межі цивілізацій народу України: синтезу західних і східних культурних традицій.

Говорячи про оригінальність Липинського, треба враховувати, що він походив із польської шляхетської родини. І хоча у молоді роки "став українцем", прилучився до українського національного руху, тим не менше культурно й ментально залишався поляком.

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (1882-1931) є першорядною фігурою в українській соціально-філософській думці початку ХХ ст. Це був оригінальний мислитель, який намагався з нетрадиційних для українців позицій розглядати ті проблеми, які постали перед ними.

Саме це дозволяло йому нетрадиційно дивитися на українські суспільні процеси. Якщо для більшості українських мислителів того періоду важливим ідеологічним концептом був "народ", то Липинський протиставляв йому такі концепти, як "еліта" і "держава". Українські мислителі в своїх ідеологічних побудовах важливу роль відводили "волі", яку доводили до екстреми й часто розуміли її як "сваволю". Для Липинського ж така "воля" зовсім не позитив і він їй протиставляє "дисципліну". Тобто Липинський "випадав" із "основної лінії" української суспільно-філософської думки початку ХХ ст.

Проте таке "випадання" мало свої позитиви. Зокрема, давало змогу подивитися на українські проблеми ніби "збокук" і більш "об'єктивно". Такий погляд хоча далеко не завжди був приємним, проте вартував багато. Тому цілком зрозумілий був інтерес до Липинського серед мислячих українців як у минулому, так і сьогодні.