20. Історична школа м.Грушевського.

До М.Грушевського ані в Галичині, ані на Наддніпрянщині ніхто спеціально не займався підготовкою наукових кадрів національних істориків. Власне М.Грушевський першим звернув увагу на цю важливу проблему. Сподівання вченого у цьому плані на Львівський університет виявилися марними, оскільки шовіністична частина польської професури всіляко перешкоджала становленню української наукової школи в його стінах. З огляду на такі обставини, як твердить дослідник цієї проблеми В.Педич, створена М.Грушевським наукова школа мала свою специфіку, що полягала у двоступеневій структурі її функціонування: історичний семінар Львівського університету та Історично-філософська секція НТШ [2]. Це уможливлювало на першому ступені (у стінах Львівського університету) відбір творчої молоді для наукової роботи, а на другому (в рамках роботи Історично-філософської секції НТШ) – підготовку та виховання нових кадрів українських гуманітаріїв.

Таким чином постала Львівська наукова школа М.Грушевського, що мала вирішальний вплив на становлення української модерної історичної культури у ХХ ст. Її діяльність охоплювала низку важливих напрямів: освітній (підготовка істориків-професіоналів), науково-дослідницький (розробка широкого кола проблем історії України), археографічний (проведення експедицій, пошук нових джерел) та видавничий (поширення наукових здобутків через періодичні і спеціальні друковані видання).

Говорячи про науково-дослідний напрямок діяльності історичної школи М.Грушевського у Львові слід зауважити, що стараннями професора відбулося значне розширення тематики історичних досліджень. На зміну вузькій тематиці династичної історіографії прийшли дослідження широкого спектру національних, соціальних, політичних та культурних аспектів історичного розвитку. Напрямки досліджень історичної школи М.Грушевського у Львові були дуже різнорідні, але аналізуючи науковий доробок в тематично-проблемному плані, переконуємося, що більшість праць було присвячено звичайно історії України, або тісно пов’язані з нею. При цьому найбільше уваги приділено дослідженню княжих часів й історії козаччини. Також багато уваги відводилося регіональній історії – минулому Галичини, як за польської, так і за австрійської доби.

Надзвичайно важливим був археографічний напрямок діяльності історичної школи М.Грушевського. Вона була представлена евристичною (організація джерельно-пошукових експедицій) та едиційною (підготовка молодими дослідниками збірників матеріалів та документів з тем, що ними опрацьовувались до видання) працею.

Молоді дослідники активно розшукували, упорядковували і видавали історичні джерела. Так, до 1914 р. вийшло 11 томів спеціального видання "Джерела до історії України-Руси" та 14 томів "Українсько-руського архіву", в яких учні М.Грушевського друкували результати своїх наукових пошуків.

Своєю історичною школою видатний педагог сформував солідну академічну базу під дослідження рідної історії дійсно наукового характеру, сприяючи науково-критичному опрацюванню її проблем. Це все є свідченням наявності у нього добре продуманої програми притягнення молоді до наукової роботи. М.Грушевський вміло спрямовував наукову роботу своїх учнів, підтримував їх починання, коректно оцінював здобутки, допомагав їм через наукові праці реалізувати себе як особистості.

Оцінку діяльності Львівської історичної школи М.Грушевського дала сама історія – це десятки високоосвічених та фахово підготовлених гуманітаріїв, що у вирішальний спосіб спричинилися до розбудови цілого спектру українознавчих дисциплін – історії, археології, літературознавства, географії тощо. Виховані М.Грушевським інтелектуали становили справжній цвіт національної інтелігенції, котра стала в авангарді Визвольних змагань та визначила обличчя української культури у ХХ ст.