14. Історична спадщина м.Костомарова.

Вклад М.І. Костомарова в історичну науку був величезний. Його наукова заслуга полягає в тому, що він яскравою постановкою різних проблем збуджував роботу дослідницької думки незалежно від того, чи вона спрямовувалась на подальший розвиток висловлених ним положень чи на їх критику і спростування .

Він створив цілу портретну галерею історичних діячів, докладно досліджував багато найважливіших проблем як української, так і російської історії, вперше розглядаючи народ як її головну рушійну силу. «Історія — це не опис життя вождів і ідей, а опис прагнень, дій і почуттів народу» — таким було кредо Костомарова, якому він прагнув слідувати впродовж усього свого життя.

Головним своїм завданням історик вважав розкриття "народної історії" на противагу історії державницькій. Свою точку зору з цього питання Микола Іванович відстоював принципово і безкомпромісно. Розробивши вперше багато питань із історії козаччини, М.І. Костомаров виступив проти ультрадержавницьких поглядів С.М.Соловйова, продовжених потім П.О.Кулішем на козаччину як елемент руйнівний, протигромадський і протидержавний, що не хотів працювати, а бажав жити за чужий рахунок. Микола Іванович доводить, що українська козаччина — це український народ, і її не можна відірвати від народу. Вчений-патріот своїми дослідженнями вперше підняв завісу над багатьма історичними фактами і явищами історії України, висвітлив героїчну боротьбу українського народу проти релігійного, національного і соціально-економічного гніту шляхетської Польщі. Вчений громадянин відстоював право на існування української мови і літератури, за виховання дітей, видання науково-популярних книг і переклад Євангелії рідною мовою.

М.І.Костомаров вперше в вітчизняній історіографії обґрунтував і став широко використовувати в своїх працях такі важливі історичні джерела як пісні, перекази, легенди. Саме вони стають темою йо

0го другої магістерської дисертації "Об историческом значений русской народной поззии". Працюючи в багатьох вітчизняних і зарубіжних архівах та книгосховищах, вчений виявив і ввів до наукового обігу величезну кількість документів. Чи не першим із вітчизняних істориків Микола Іванович висловив сумнів в достовірності літописів, піддав їх критичному розгляду, вказуючи на їх легендарність, суб'єктивізм та упередженість при висвітлені деяких подій. М.І.Костомаров проголосив російське самодержавство продуктом монголо-татарського поневолення, яке засвоїли московські князі і стали його насаджувати на східнослов'янський грунт. Історик доводив, що централістичне самодержавство було огидне і чуже народному життю. Проблематика праць М. Костомарова має загальнолюдський сенс, конкретизуючи у науковому аналізі діяльність народівта окремих осіб. На думку вченого, результати діяльності попередніх поколінь є основою матеріального і духовного життя народу. Тому він вважав, що світ історії не може розглядатися залежно від людської волі. Як один з провідних теоретиків народництва в Україні М. Костомаров відіграв визначальну роль у формуванні народницького напряму в українській історіографії, сповна використовуючи здобутки національного романтизму та фольклорно-етнографічних досліджень народного життя, а також ідеї вітчизняного месіанізму, панславізму, федералізму та егалітаризму. Він надавав пріоритет народу, народним масам як вирішальному чиннику історичного процесу та приділяв увагу переважно висвітленню громадських рухів, повстань, інших явищ народної історії, хоча часто подавав останні в ідеалізованому та романтизованому вигляді. Для його народницької концепції характерне негативне ставлення до ролі централістично-бюрократичної абсолютистської держави в історичному процесі. Проте обстоювати українські інтереси М. Костомаров змушений був саме в політичному кліматіабсолютистської Росії, будучи переконаним прихильником еволюційного шляху поступу людського суспільства.

М. Костомаров зробив помітний внесок і в дослідження загальнометодологічних проблем історичного процесу, проаналізувавши в науковому і суспільно-політичному плані зміст таких понять, як слов'янське питання, слов'янофільство, українофільство та багато інших.