3. Символічна та матеріальна культура

Символічна культура і мова.

Другий сегмент культури, – символічна (ідейна) культура або суспільна свідомість, охоплює прийняті в суспільстві переконання, погляди, ідеї, символи, вірування і визначає тим самим характерні способи мислення, встановлює смисли подій і явищ. Деякі соціологи розглядають цей сегмент культури як центральний. Наприклад, Кліфорд Гірц визначає культуру як систему значень і символів, які регулюють суспільну діяльність.

Як і всі інші живі істоти, люди сприймають навколишній світ за допомогою органів чуттів, але, на відміну від інших, вони також створюють реальність смислу. Люди – це істоти, що живуть у знаковому оточенні. Жодні інші істоти на Землі не мають таких здібностей створювати, маніпулювати та використовувати символи, щоб формувати свою власну поведінку та впливати на інших осіб. Тому в основі всіх елементів культури лежать символи – це все, що несе в собі особливий смисл, який визнається людьми однієї культури. Прапор, графіті на стіні, колір сигналу світлофора чи колір одягу, ікона, хрест, уніформа, жести, пози (уклін), піктограми (дорожні знаки) – все це символи.

Але найважливішим типом символів є слово. Зібрання слів, фрази, тексти, граматика формують мову. Відтак, найважливішою системою символів є мова – соцiально-структурована система звукових знаків. Вважається, що символічна культура закодована в мові. Кожне суспільство передає культуру за допомогою мовлення. Цей процес соціологи називають усною культурною традицією. Приблизно 5 тис. років тому люди винайшли писемність, розробили сотні алфавітів, декілька правил письма. Це стало величезним кроком вперед, оскільки значно розширився часовий горизонт передачі інформації та просторові межі. Завдяки писемності знання може поширюватися далеко за межі того місця і того часу, в якому воно виникло.

Найчастіше мова асоціюється та співпадає з етнічними групами. У такому випадку ми говоримо про національні мови. Деякі мови можуть набувати наднаціонального значення, як то було з латиною, французькою мовою, а нині з англійською. Також існують своєрідні мови (арго, сленги) професійних груп (юристів, духовенства, вчених), молоді, злочинців. З’являються мови, спеціально розроблені для певних цілей або груп: комп’ютерні мови, азбука Морзе, шрифт Бройля (для незрячих), корабельна сигналізація тощо.

Мова виконує декілька важливих функцій. По-перше, це комунікація між людьми. Мова є основним засобом контактів і взаємодій, а розмова – найбільш поширена форма взаємодії. По-друге, реєстрація інформації та її передача наступним поколінням. Відтак мова гарантує нерозривність культури. По-третє, мова являє собою важливий фактор, який визначає внутрішню солідарність групи і водночас її розмежування від інших груп. Мова є важливим елементом групової ідентичності. По-четверте, мова робить можливим здійснення типових для людини суспільних або товариських прагнень. Зустрічі з друзями, обмін плітками, розмови за їжею, скандування на стадіоні, пісні в компанії – все це надає учасникам цих дій відчуття приналежності до групи і охороняє від самотності.

Едвард Сапір і Бенджамін Ворф припустили, що мови не є різними наборами символів для позначення однакової реальності. Радше у будь-якій системі символів є окремі унікальні слова і вирази. Крім того, всі мови поєднують символи з чітко визначеними емоціями. Отже, окрема ідея може „відчуватися” по-різному, якщо вона виражена різними мовами. Звідси походить «теза Сапіра-Ворфа»: «люди сприймають світ через культурну призму мови».

Ми так залежимо від символів нашої культури, що сприймаємо їх за щось природне. Але іноді з усією чіткістю усвідомлюємо символ як такий, коли хтось поводиться з ним незвичним для нас чином: наприклад, спалює прапор. Входження у незнайому культуру також нагадує нам про владу символів. „Культурний шок” насправді є невмінням „прочитати” смисл у новому оточенні. Нерозуміння символів культури залишає людину з відчуттям розгубленості і відособленості, невпевненістю у виборі вчинків, а іноді – у страху. Втім смислове навантаження символів відрізняється і в межах окремо взятого суспільства. Наприклад, хутряна шуба може втілювати в себе символ успіху, а також негідного поводження з тваринами. При цьому зауважимо, що люди спілкуються не лише за допомогою слів, а й жестів, смисл яких залежить від культури. Деякі жести, прийнятні в одній культурі, можуть мати образливий смисл в іншій.

Складові символічної культури.

Суспільна свідомість виступає в різних формах, які є її складовими. Перша з них, – буденне мислення або так званий здоровий глузд, іншими словами, поширені в певній групі інтуїтивні судження та уявлення. Багато прикладів такого роду можна знайти в народних прислів’ях і приказках.

Друга форма – це ідеї та уявлення про надприродний, потойбічний світ та про загробне життя. До цієї сфери відносяться міфи, магія, релігія. Їх характерна особливість полягає в тому, що вони не піддаються перевірці, їх не можна ставити під сумнів, оскільки вони спираються на віру. Їхня сила полягає не в аргументації, а в авторитеті того, хто їх встановив.

Третя складова – це ідеології – такі системи ідей, які створюють обґрунтування, забезпечують легітимність, підтримку певних групових інтересів або утверджують групову ідентичність. Як правило, вони містять також певні негативні уявлення, які стосуються інших груп. Ідеологічні погляди і переконання виражаються різними способами. Безпосередньо їх формулюють політичні програми, партійні заяви, публіцистика, література, театральне та кіномистецтво, сатира, музика, живопис, скульптура, тощо. Ідеологія викликає особливо сильні емоції і мобілізує людей до дії. Вона виявляється в основі багатьох проявів колективної поведінки – бунтів, революцій, демонстрацій.

Четверта складова – громадська думка – це характерний для певної групи комплекс поглядів на суспільні явища, тобто справи, які стосуються політичної, економічної, міжнародної та інших сфер. Цей термін запровадив у 1930-х рр. американський публіцист Волтер Ліпман, який відмічав зростаючу роль преси у підвищенні прозорості публічної сфери. Завдяки цьому громадяни отримують багатий матеріал для формування власних поглядів.

П’ята складова – наукове знання – переконання і погляди, які оцінюються в категоріях істинності або хибності, вимагаючи їх обґрунтування за допомогою застосування систематичної методології у ході досліджень. Наразі науковість розглядається як вища нобілітація ідеї.

Шостий розділ суспільної свідомості формує мистецтво (живопис, література, музика). Воно відповідає деяким людським потребам у творчості, у вираженні своїх емоційних переживань і естетичних відчуттів.

Люди відрізняються за характером своєї мудрості, далекоглядності, уяви, здатності виражати свої думки. Відповідно, деякі більшою мірою, ніж інші, приймають на себе роль ініціаторів або виразників ідей, лідерів громадської думки або творців витворів мистецтва. З часом виявляється професійна група тих, хто творить, формулює, виражає ідеї та маніпулює суспільною свідомістю: це мудреці, пророки, письменники, художники, ідеологи. Нині суспільна свідомість все більше перетворюється на арену діяльності спеціалістів, а маси суспільства виступають як реципієнти.

Патології суспільної свідомості.

У сфері суспільної свідомості завжди мали місце певні патологічні явища. Під ними розуміються по-перше, поширення поглядів і уявлень, які є помилковими, спрощеними, схематичними, однобічними, а по-друге, поширення ідей, які викликають соціальну напруженість, конфлікти, тощо. Найчастіше обидві ці обставини виступають разом. Відтак, патологічні явища утворюють певну шкалу суспільної відчуженості: стереотипи – упередження – сегрегація – дискримінація – переслідування – екстермінація.

Стереотип – це спрощений, однобічний, перебільшений образ певної групи, який трактує всіх членів цієї групи недиференційовано, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей. Він формується на основі часткових або одиничних вражень, отриманих від контактів з представниками групи, після чого ці враження узагальнюються і переносяться на всю групу. Найчастіше вони стосуються ознак етнічних, національних та расових груп. Особлива небезпека стереотипів проявляється тоді, коли вони містять і поширюють негативні оцінки описуваної групи. Такого роду емоційно забарвлені негативні стереотипи щодо інших груп називаються упередження. При цьому, паралельно з виробленням упереджень щодо інших груп можливе створення протилежного стереотипу щодо своєї групи, однобічного і узагальнено позитивного. Його називають шовінізмом – це завищення оцінка своєї групи порівняно з іншими.

Вищевказані стереотипи викликають емоції антипатії, ворожості та відчуження від інших, що, своєю чергою, може призвести до небезпечних суспільних наслідків. По-перше, це може призвести до сегрегації – ізоляції від чужої групи, збільшення соціальної дистанції, обмеження контактів і взаємодій (наприклад, відмова від змішаних шлюбів), тощо. Крайніми проявами сегрегації, яка включала повну подружню ендогамію та повне ухилення від контактів, розділення місць проживання та відпочинку, були єврейські гетто у європейських містах та апартеїд у Південній Америці. По-друге, це може призвести до дискримінації – активне погане поводження з членами іншої групи. Вона включає зменшення шансів на отримання освіти, обмеження в професійній сфері, у набутті майна, у політичних правах та ін. При появі дискримінації починає діяти своєрідний суспільний механізм, який Р. Мертон називав «пророцтвом, яке саме збувається». Наприклад, ми приймаємо упередження, що чорношкірі ліниві. Тоді, природно, ми не будемо брати їх на роботу. У результаті чорношкірі стануть безробітними і вже сам факт, що безробітних серед них більше, ніж серед білих, буде розглядатися як аргумент, ніби чорношкірі не придатні до роботи.

Глибоко вкорінені упередження, які супроводжують сегрегація та дискримінація, можуть перерости в переслідування проти дискримінованих груп. Їх члени стають предметом знущань, нападок, виселення, «етнічних чисток», вандалізму, фізичного насилля аж до знищення – екстермінації. Трагічними прикладами ескалації від стереотипів через всі стадії до геноциду є Голокост щодо євреїв під час Другої світової війни, сталінські табори, терор «червоних кхмерів» у Камбоджі, різня в Руанді, етнічні чистки в колишній Югославіїї, тощо. Польський соціолог в еміграції З. Бауман представляє механізм масового знищення євреїв нацистським режимом як результат двох процесів. З одного боку, нацистська пропаганда посилювала антисемітські упередження, продукуючи мотивацію для геноциду. З іншого, довга сегрегація цієї групи (з ініціативи самих євреїв) виключала дію морального співчуття.

Матеріальна культура.

Третій сегмент культури, який охоплює всі об’єкти, якими ми володіємо або зазвичай користуємося в суспільстві, називається матеріальною культурою. Сюди ж відносяться предмети та інструменти, створені людиною – будинки, меблі, мости, автомобілі, а також модифіковані об’єкти природи – засіяні поля, сади та ін. Цей сегмент культури найменшою мірою є предметом дослідження соціологів.