Тема 6. Соціокультурний підхід у соціології

План:

1. Особливості соціологічного розуміння культури

2. Соціальні цінності та норми

3. Символічна та матеріальна культура

Ключові терміни: культура, етноцентризм, культурний релятивізм, символи, культурна трансмісія, цінності, ціннісні орієнтації, норми, традиції, звичаї.

1. Особливості соціологічного розуміння культури

Визначення поняття «культура».

У сучасній соціології підхід «культури» має величезне значення, деякі навіть вважають, що домінуюче. В останні десятиліття спостерігається величезне зростання уваги та інтересу до культурних аспектів соціального життя, що знайшло своє відображення не лише в тому, яке серйозне значення надається культурологічному виміру в усіх соціологічних аналізах та дослідженнях, але й у бурхливому розвитку та поширенні тих спеціальних галузей соціології, які займаються культурою: соціологія культури, соціологія масової комунікації, соціологія релігії, соціологія науки, соціологія мистецтва, соціологія моралі, тощо. Серед соціологічних бестселерів останніх років кидаються в очі назви книг, присвячені суто культурним феноменам, таким як довіра, мода, стереотипи, стиль життя, смаки, звичаї та ін..

Зміст поняття «культура» у сучасній науці такий широкий, як і самого суспільства, бо культурне охоплює «соціальне» в усіх його формах і впродовж всієї історії людства. Культура є невiд'ємною складовою суспільства. Характеризуючи суспiльство можна сказати, що воно складається з людей, їх культури та усiх зв’язкiв, що з’єднують людей та усі елементи культури у цiлiсну систему. Згідно широкого розуміння, культура – це все, створене людством у минулому, сучасному і що буде зроблено у майбутньому у духовній, соціальній і матеріальній сферах, іншими словами, вся сукупність артефактів. Словами американського соціолога Роберта Бірстедта: «Культура – це все те, що люди, як члени суспільства, роблять, думають і чим вони володіють».

Існують і більш вузькі визначення «культури». В історії науки відомим є «реєстр визначень культури», який склали в 50-і роки ХХ ст. американські антропологи А. Кребер і К. Клакгон. Реєстр налічував 247 визначень культури, які траплялися в працях етнологів, психологів, соціологів та ін. Зокрема, сам Клайд Клакгон визначав культуру як «історично сформовану систему способів життя, які схильні поділяти всі члени даної спільноти». На його думку: „Культура дістає вияв у набутих зразках мислення, відчуттів і поведінки, що передаються переважно за допомогою символів, які являють собою особливі досягнення груп людей, як і втілення їх у вигляді знарядь (артефактів); сутнісне ядро культури становлять традиційні (тобто історично набуті й відібрані) ідеї та пов’язані з ними цінності”.

За визначенням Т. Парсонса: „Культура є однією з систем, без участі якої не може бути реалізована соціальна дія, а сама культура виступає в ній певним комплексом ідеальних зразків (цінностей, норм, традицій та ін.), які обмежують і спрямовують вибір, надають йому смисл”.

Н. Смелзер стверджував: „Культура – це система цінностей, уявлень про світ і норми поведінки, спільні для людей, пов’язаних відповідним способом життя. Поведінка людей – це результат навчання. У людському суспільстві культура виконує ту ж функцію, що у тварин інстинктивна поведінка. Культура передається від одного покоління до іншого в процесі соціалізації. Культура створює відчуття єдності, ідентичності членів групи, приналежності до одного суспільства. Також культура може бути причиною конфліктів між різними групами або членами однієї групи, якщо хтось із членів групи притримується інших норм”.

Культура – це сукупний спосіб життя, характерний для деякої групи, в якій акумулюється все, що люди як члени цього суспільства думають, роблять, і все, чим вони володіють (способи думки, дій, матеріальне забезпечення).

Варто зауважити, що способи життя людей формуються за допомогою колективно прийнятих взірців, цінностей і норм поведінки, діяльності та спілкування.

Всі люди живуть по-різному, але в межах кожного суспільства існує певний, характерний для членів даної групи спосіб життя, який формує ті зразки дій і думок, що стають обов’язковими для всіх. Отже, дві константи, які пов’язує між собою поняття культури, – це зовнішня гетерогенність, різнорідність між різними суспільствами, та внутрішня гомогенність, однорідність всередині кожного суспільства. Фактори, які утворюють внутрішню гомогенність, класик французької соціології Е. Дюркгайм називав «соціальні факти» – особливі прояви соціальної реальності, які формуються та формулюються суспільством, з’являються в просторі міжоособистісних відносин і відрізняються від явищ, народжених індивідуальними переживаннями особистості. В якості прикладів «соціальних фактів» Е. Дюркгайм наводив релігію, мораль, звичаї, закони та ін.. Головною їх рисою є примусовий вплив, тиск на людину. Через декілька десятиліть після Е. Дюркгайма, виходячи зовсім з інших передумов, засновник теорії психоаналізу З. Фройд визначив, що природа і культура знаходяться в опозиції. При цьому культуру він розглядав як силу зовнішню, нав’язану ззовні, яка обмежує природні імпульси та інстинкти. Тому більшість визначень культури підкреслюють, що вона орієнтує на правильний, очікуваний в даному суспільстві спосіб життя, описує те, як люди мають поводитися, що може не співпадати з тим, що вони хотіли б робити.

Культура виступає однією із систем реалізації соціальної дії. Вона дає людинi напрями та способи діяльності, вказує що робити i як робити. Культурні ідеальні зразки символічно втілюють і передають у поколіннях набутий загально-історичний досвід. При цьому культура впливає на зміну поведінки людей не примусово, а шляхом засвоєння її людиною і перетворення у факт життєвого досвіду.

Приклад глибокого впливу культури на людське життя наводить К. Клакгон у розповіді про сина американських місіонерів, що посиротів у ранньому дитинстві у віддаленому китайському селі і був вихований у китайськiй родинi. Генетика бiологiчна та соцiальна (тобто культура) – дiяли всупереч одна однiй, i переважила культура. „Його синi очi та бiла шкiра мало що визначали, тому що його поведiнка, вираз обличчя, рухи рук та спосiб мислення були китайськими” – свiдчив К. Клакгон, який зустрiв цього китайського американця у Нью-Йорку.

Динаміка культурних процесів.

Сприйняття чужої культури. Сучасний світ є домом для понад 7 млрд. людей, які мають різні способи життя. У сім’ях деяких народностей дітей багато, а в інших – мало; хтось шанує старших людей, а хтось нехтує ними; одні – миролюбиві, а інші – войовничі. Крім цього, люди мають багато релігійних вірувань і уявлень про добре і зле, тощо. Поведінка, яка вважається цілком нормальною в одному суспільстві, може примусити жахнутися представників іншої культури (так званий „культурний шок”). При цьому для людства не існує „природного” способу життя, якщо навіть більшість людей бачать таким свою власну поведінку.

Етноцентризм – це практика оцінки чужої культури за стандартами рідної. Для нього характерне переконання в перевазі власної культури над іншими. Певною мірою він потрібен людям, щоб бути емоційно прив’язаними до свого способу життя. Водночас етноцентризм породжує непорозуміння, а іноді й конфлікти. Альтернативою етноцентризму є культурний релятивізм (толерантність) – практика оцінки культури виходячи з її стандартів, розуміння і сприйняття культурних відмінностей. Він вимагає розуміння незвичних цінностей і норм, і відходу від культурних стандартів, яким люди слідували все життя.

Культурні універсалії. Надзвичайно складні за своєю внутрішньою структурою культури сильно відрізняються одна від одної. Втім соціальні антропологи та соціологи з давніх-давен були зайняті пошуками культурних універсалій – рис культури, які зустрічаються в будь-якому суспільстві, як в історичному, так і в сучасному. Американський етнолог Джордж Мердок намагався в міжвоєнний час зібрати в архіві Університету в Лос-Анджелесі інформацію про давні та сучасні культури. Ця робота призвела до висновку, що існують лише дві культурні універсалії: правило «не вбивай» і заборона на кровозмішування (інцест).

Попри дискусії з приводу кількості культурних універсалій, можна стверджувати, що існує перелік схожих явищ культури, які виникають внаслідок культурної дифузії – культурний обмін, поширення культурних елементів або культурних комплексів між різними культурами. Можна виділити декілька типових ситуацій, в яких відбуваються культурні контакти. Перша – це підкорення (асиміляція) слабшого суспільства сильнішим, в результаті відбувається запровадження пануючої (домінуючої) культури та ліквідація локальних культур. Приклади такого роду можуть дати практика колоніалізму та процеси християнізації. Ключовим моментом колонізації вважається нав’язування чужої мови. Друга ситуація – це змішування культур у багатонаціональних суспільтвах, де багаточисельні групи емігрантів вносять свій культурний внесок і піддаючись стихійним впливам. Класичним прикладом такого роду є «американський плавильний тигель». Третій варіант культурних контактів іноді характеризують як «культурний імперіалізм». Він реалізується завдяки обміну культурними духовними цінностями і продуктами через ринок і засоби масової комунікації. Особливо він посилюється в період глобалізації, для якої характерне поширення так званої західної культури в її американському варіанті. Результатом цього процесу є уніфікація та регрес локальних культур. Однакові супермаркети і готелі, однакові Макдональдси, однакові голлівудські фільми в однакових кінозалах, однакова мода, однакові думки щодо «рівноправності статей» і «політичної коректності», універсальна англійська мова, тощо.

Культурна трансмісія (передача). Культура не створюється миттєво, вона є свого роду підсумковим продуктом довготривалої людської діяльності. Вона передається з покоління в покоління, зберігаючи значну наступність і сталість через культурну трансмісію – процес, завдяки якому культура передається від покоління до покоління. Так само, як у нашому організмі присутні гени предків, так і в культурі містяться нескінченні символи тих, хто жив до нас. Відтак накопичене культурне надбання по-іншому називається традицією. При цьому існують певні механізми, завдяки яким здійснюється продовження та наслідування культурної традиції.

Нормативна культура зберігається в часі через два механізми. По-перше цінності та норми можуть запам’ятовуватися і передаватися як в усній, так і в письмовій формі. Також вони можуть зберігатися в тривалих, постійних повторюваних практиках. Дії людей мають схильність до інерції, тобто до повторення того, що було зроблено раніше. Американський соціолог Габріель Тард вказував, що люди мають схильність до того, щоб наслідувати та імітувати дії інших людей. Отже, нормативна культура зберігає свою міцність і тривалість не стільки через запам’ятовування правил, скільки завдяки їх реальній повторювальній реалізації.

Символічна культура продовжується в часі через пам’ять. Людина сама пам’ятає те, що вона пізнала, чому навчилася. Але завдяки комунікації людина може розширити це поле знань. Нарешті, через певну фіксацію ідеї, як в письмовій, так і в електронній формі, можна створити необмежене поле інформації.

Щодо матеріальної культури, то різні її об’єкти мають свою фізичну міцність і тривалість існування. Нас оточує багато предметів матеріальної культури, які дійшли до нас з минулого.

Варто зазначити, що сконструйована традиція передається так само, як і справжня. І свій вплив на дії людей вона здійснює так само. Згідно «теореми Томаса»: «Якщо люди розглядають певні ситуації як реальні, то вони реальні в своїх наслідках». Штучні, вигадані традиції, включаючись в цикл передачі з покоління в покоління, набувають знак давнини та справжності. Зокрема, англійський історик Джордж Гобсбаум наводить як приклад традицію шотландських горців, яка включає особливий одяг, геральдичні символи, народні мелодії, вказуючи, що все це було вигадано в XVIII ст. як предмет розваги двох британських аристократів.

Внутрішнє розмаїття культури. Культура того самого суспільства (національна культура) рідко являє собою певний моноліт. Безперечно, певні змістовні частини її частини формують остов культури, те, що визначає її специфіку та ідентичність. Але поряд з цим існують різні варіанти і форми. У такому випадку мова йде про субкультури – способи життя менших груп, які проживають у сфері дії домінуючої культури. Прикладами можуть бути молодіжні субкультури, професійні субкультури, регіональні субкультури. Водночас існують певні групи, які не сприймають загальноприйняті основи культури. У такому разі мова йде про контркультури – способи життя, які свідомо і цілеспрямовано протиставляються домінуючій культурі. Наприклад, анархістські або нігілістичні групи.