Тема 4. Соціальні спільноти

План:

1. Соціальні спільноти: від популяції до організованих груп

2. Різновиди соціальних груп

3. Лідерство і конформізм

Ключові терміни: популяція, статистична категорія (група), соціологічна категорія, механічна солідарність, соціальна категорія, групова (колективна) ідентичність, соціальна організація (організована група), органічна солідарність, первинна група, вторинна група, «уявлені спільноти», соцiальні межі, соціальна дистанція, лiдер, конформізм, групове мислення.

1. Сутність соціальних спільнот

Різновиди та видозміна соціальних спільнот.

Польський соціолог П. Штомпка виділяє 6 різновидів соціальних спільнот. При цьому кожен наступний різновид багатший за змістом, має більше критеріїв, виражає складніший прояв соціальної дійсності. Зокрема, 1) популяція – це лише множина одиниць. У 2) статистичної категорії (групи) до критерію множини одиниць додається схожість рис. Особливість 3) соціологічної категорії в тому, що в ній існує не просто схожість рис, а схожість істотно важливих рис. У 4) соціальній категорії приходить усвідомлення спільності та відмінності, формується групова ідентичність. 5) Соціальна група передбачає поведінковий аспект, тобто контакти і взаємодії із собі подібними. А 6) соціальна організація передбачає соціальні відносини та нормативне регулювання.

Найчастіше предметом дослідження соціологів є такий різновид соціальної спільноти, як соціальна група – це група людей, в якій спільність соціально значимих рис виражається в колективній ідентичності та контактах, взаємодіях, соціальних відносинах, що проявляються всередині цієї групи частіше та інтенсивніше, ніж з людьми поза цією групою; іншими словами, це група людей, між якими існують об’єктивні, суб’єктивні та поведінкові зв’язки. Отже, відмінність соціальної групи від попередніх форм соціальних спільнот полягає в наявності поведінкового компоненту.

Люди одночасно є членами дуже багатьох соціальних спільнот. Кожна людина є членом певної сім’ї, якогось дружнього кола, робочого колективу. Багато людей належать до певної релігійної організації, політичної партії, спортивної команди. Деяким доводиться опинитися в тюремній камері, а деяким – у монастирській келії. Отож, кожна людина має власний склад груп, в які вона входить. І в ході історичного розвитку цей набір груп стає все більшим. Це один з аспектів процесу соціальної диференціації, який є найважливішою тенденцією еволюції людських співтовариств. Якщо інтереси цих різних спільнот розходяться або входять у суперечність, а участь в одній групі вимагає виходу з іншої, люди відчувають конфлікт ідентичностей (участі). Найбільш типовим конфліктом такого роду є неможливість одночасно присвятити себе сім’ї і роботі.

Об’єднувальним фактором соціальних груп є однакове ставлення до якогось предмета, об’єкта чи явища, які використовуються для задоволення колективних потреб. Кожна група висуває, захищає і дотримується певних цінностей, на основі яких формуються механізми норм поведінки, групового контролю, рольова структура та ін. Є також спільні інструменти групового контролю, ієрархія влади, престижу, групових лідерів, структуровані відносини з ними інших членів групи. Важливою ознакою соціальної групи є також ставлення до інших, яке визначає колективну позицію, поведінку і свідомість. Зокрема, деякі соціологи як основу групової стабілізації і консолідації визначають „образ ворога”.

Коли соціальна спільнота набуває нових рис, ускладнюється, проходить поступові стадії, то говорять про кристалізацію, і навпаки, зворотній процес розпаду соціальних спільнот називають деконструкцією.

Приклад динамічної еволюції соціальних спільнот можна взяти з теорії соціальних класів К. Маркса. Робочі завжди були статистичною категорією. З часу формування індустріального капіталістичного суспільства можна було констатувати, що існує стільки-то найманих робітників, зайнятих у промисловості. К. Маркс вказував, що вони одночасно були соціологічною категорією (як він визначав, «клас у собі»), оскільки статус робочого асоціювався з уявленнями про відчуження власності, злидні, майнову деградацію цієї групи, і відповідно, означав спільну життєву ситуацію і спільність інтересів. Але довгий час робочі не усвідомлювали свою спільність, розглядаючи власне безталання як індивідуальний та непоборний вирок долі. Лише з появою соціалістичної ідеології і робочого руху у робочих формується самосвідомість і колективна ідентичність. Її складовими були солідарність з іншими робочими; теорії, що вказували на експлуатацію з боку буржуазії; антагонізм по відношенню до класу власників з відповідними негативними стереотипами. За термінологією К. Маркса у робітників з’являється «класова свідомість». А за сучасною термінологією можна стверджувати, що робочі стають соціальною категорією, яка має самосвідомість.

Ідентифікація та ідентичність.

Ідентифікація – це процес ототожнення індивіда за певними ознаками з іншими індивідами, соціальними групами тощо.

Людина від народження постійно ототожнює себе з іншими людьми, групами та ідеалами. Вона шукає схожість за певними ознаками: расовими, етнічними, статевими, віковими та ін. Внаслідок ідентифікації людина включається у певні соціальні групи, які, в свою чергу, дають людині культурні зразки, певну позицію у суспільстві та моделі поведінки. При цьому людина набуває ідентичності – усвідомлення людиною себе і власного місця в суспільстві завдяки її включеності в певну мережу смислів, що акумулюються в пам’яті.

Ідентичність завжди припускає як схожість з іншими людьми, так і відмінність від них. Наприклад, якщо людина українець, то вона схожа на інших українців і відрізняється від неукраїнців. Залежно від конкретної ознаки та ідентифікації себе з конкретною соціальною групою виділяють різні форми ідентичності – гендерну, етнічну, вікову, сімейну, поселенську, релігійну, політичну, тощо. І оскільки соціалізація триває все життя, то і в структурі ідентичності відбуваються постійні зміни. Усюди, де ми приймаємо нову роль або приєднуємося до нової групи, ми навчаємося новим очікуванням та новим iдентичностям.

У середині XX ст. американськими дослідниками М. Куном і Т. Макпартлендом (Айовська соціологічна школа) був розроблений, а згодом успішно апробований багатьма соціологами та психологами, тест „Хто я?” (self-attitudes test). Він містить таку інструкцію: „Нижче на сторінці Ви бачите 20 пронумерованих пустих лінійок. Будь ласка, напишіть у кожній із них відповідь на просте питання „Хто я?” Розташовуйте відповіді в такому порядку, в якому вони приходять Вам у голову. Пишіть скоріше, оскільки Ваш час обмежений” (12 хвилин).

Результати цього тесту найчастіше аналізуються підрахуванням частки, яку складає кожний із чотирьох видів зафіксованих рис, а саме: 1) фізичні характеристики: сильний, розумний, красивий; 2) назви соціальних статусів та ролей: донька, хлопець, студент, християнин; 3) особистісні риси: дружній, чесний, працьовитий; 4) невиразні або дуже загальні вислови типу: „я – особа” або „я – частка Всесвіту”.

Аналiз вiдповiдей американських студентiв за багато років показує, що вiдповiдi переважно складаються з назв соцiальних статусів та особистісних рис. Було помiчено, що у розподiлах вiдповiдей студентiв є статистично невипадковi змiни. У 1950-х рр. студенти характеризували себе головним чином у термiнах статусів (студент, дівчина, католик, член певного клубу тощо), але починаючи із 1970-х рр. бiльшiсть вiдповiдей складалася з назв особистісних рис. Причини цих змiн поки що не з'ясованi, але й нинішні студенти теж бiльше звертають увагу на те, якими вони є, нiж на те, чим вони є, на свiй розвиток, на самореалiзацiю, нiж на встановлення свого статусу та соцiальних ролей.

Людина може займати досить високе становище в соціальній структурі (мати високий соціальний статус), але користуватися малою повагою (мати низький особистий статус). Таке поєднання досить часто зустрічається в людських відносинах. При цьому престиж за нею зберігається, оскільки він належить не конкретній людині, а тій позиції, на якій у даний момент ця людина знаходиться. Людина буде підкорятися своєму начальникові і показувати, що визнає престиж, властивий даній посаді, але не відчувати ніякої поваги до її носія. Звідси, на престижній (соціальній) шкалі існує „ранг”, а на шкалі поваги (особистій) – „оцінка”.