Тема 8. Земельні відносини в Україні в 1917-1939 роки Теоретичні відомості

Повалення самодержавства в результаті Лютневої революції 1917 р. спричинило в країні двовладдя - Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і Тимчасового буржуазного уряду. Mi ж ними від лютого до жовтня 1917 р. точилася гостра боротьба, особливо щодо земельного питания.

У „Положены про земельні комітети" (21 квітня 1917 р.) уряд обіцяв селянам найширшу демократію, оголосив, що земельні комітети є вибраними органами самим селянством. Насправді ж виборними були лише волосні земельні комітети, а повітові, губернські і Головний земельний комітет призначались урядом, куди ввійшли поміщики, праві есери і буржуазна професура. Таким чином, земельні комітети були створені в інтересах поміщиків, їх головним завданням була охорона існуючого землеволодіння, а також збір і розробка матеріалів для наступної земельної реформи.

Першим документом, виданим більшовицькою владою, був Декрет про землю. Ним поміщицька власність на землю скасовувалась без усякого викупу, удільні, монастирські, церковні, кабінетські землі зі всією власністю переходили в розпорядження волосних комітетів і повітових Рад селянських депутатів. Останні відповідали за дотримання порядку під час конфіскації поміщицьких маєтків, визначали розміри ділянок, майна, що підлягалось конфіскації.

Жовтневий переворот приніс українському селянству нове лихо. Розпочалась активна боротьба з куркулями. Форсованими темпами створювалися два типи господарств: колективні - сільськогосподарські артілі, комуни, товариства спільного обробітку землі та радянські, або народні господарства. Поряд з цими основними формами господарювання з'являються нові, зокрема кооперативна землеробська трудова артіль, супряга тощо.

Велику роботу провели землевпорядники з обліку земель і населения волостей. Одночасно з обліком земель проводився облік населения, яке бажало одержати землю в трудове користування.

Зростають темпи формування різних форм колективних господарств. Динаміка створення радгоспів була ще більш вражаючою.

Аналізуючи аграрно-селянську політику більшовицької партії від жовтня 1917 р. до 1920 р., зазначимо, що в ній було багато перегинів. Насамперед це стосується питания про форми землекористування в економіці сільського господарства. Відомо, що в роки столипінської аграрної реформи існувало чотири форми землекористування, які значною мірою сприяли піднесенню ефективності галузі. 3 них практично було залишено лише дві - державну та колективну. Знищено велику приватну та малу приватну форми власності, що негативно позначилось на стані аграрного сектора.

План 8 розділу курсової роботи

1. Земельні відносини в період між двома революціями 1917 р.

2. Декрет про землю та його здійснення.

3. Зародження нових форм земельних відносин і землевпорядкування.

4. Земельні відносини в Україні з 1928 до 1939 років.

Література

1. Земельний кодекс України. - К., 2001

2. Третяк A.M. Історія земельних відносин і землеустрою в Україні: Навч. посібник. - К.: Аграрна наука, 2002. - 280 с.

3. Пастернак В Л. Історія земельних відносин і землевпорядкування: Навч. посібник-Ч.1. - Львів: ЛДАУ, 1999. - 140 с.

1) Земельные отношения в период между двумя революциями 1917 г.

«Украинская революция» рассматривается в работах современных украинских историков как самобытное и самодостаточное историческое явление, связанное, в первую очередь, с попытками реализации украинской нацией своего права на политическое самоопределение, как явление, характеризующееся тесным переплетением социальных и национальных факторов и не сводящееся к одному лишь национальному освобождению. «Украинская революция» как феномен была тесно связана с Первой мировой войной, с революционными изменениями в России и, одновременно, с масштабными событиями, происходившими в Центральной и Восточной Европе. Главной причиной революции считается нерешённый национальный вопрос в сочетании с глубоким общенациональным недовольством и различными формами эксплуатации. По своему характеру революция определяется как национально-демократическая, органически сочетавшая решение задач национального возрождения и создания национальной государственности с необходимостью глубоких социальных изменений в интересах широких украинских масс. Социальной базой революции считаются широкие слои населения, прежде всего крестьянство и национальная интеллигенция^[7].

«Украинская революция» ставила своей целью закрепление полномасштабных демократических преобразований, а в долгосрочной перспективе — построение демократической республики (по Грушевскому — «народоправства»). Украинское национальное движение («украинство»), по мысли сторонников данной концепции, «влилось могучим потоком в общий процесс демократических преобразований» в бывшей Российской империи, осуществляя весомый вклад в необратимость начатого переустройства общества. Идеалом национально-государственных устремлений виделась широкая национально-территориальная автономия (течение «самостийников», требующее немедленного создания независимой государственности, во главе с М. Михновским, сколько-нибудь заметным влиянием не пользовалось)^[1].

Согласно концепции «Украинской революции», толчком к её началу стала Февральская революция в Российской империи. В период 1917—1921 годов существовал ряд украинских национально-государственных образований, а именно: Украинская Народная Республика, Украинская держава, Западно-Украинская Народная Республика. Вследствие внутренних разногласий, а также внешней военной агрессии Украина отстоять свою независимость не смогла; большая часть территории УНР вошла в состав УССР, земли ЗУНР были разделены между Польшей, Румынией и Чехословакией. Таким образом, Украинская национально-демократическая революция завершилась поражением. Победили начатые большевиками процессы социального переустройства общества, в которых национальным аспектам отводилась второстепенная роль. Однако, не достигнув своей основной цели, Украинская революция начала процесс формирования современной политической нации, возродила традицию государственности.