Хід роботи

1. Визначити кількість сечі. Добовий діурез коливається в межах 60—180 % випитої рідини, що відповідає 1,5—2 л при звичайному харчуванні.

2. Визначення кольору сечі. Колір сечі в нормі коливається від солом'яного до насиченого жовтого, що залежить від наявності в ній пігментів. Насичений жовтий колір вказує на відносну високу щільність і концентрованість сечі. Безбарвна або бліда сеча має низьку щільність і виділяється у великій кількості.

Забарвлення сечі може змінюватися при певних патологічних станах, споживанні деяких продуктів харчування, прийомі певних лікарських препаратів. Наприклад, при вживанні ревеня, отруєнні карболовою кислотою або вираженій жовтяниці сеча набуває зеленого або синього кольору. Червоне забарвлення сечі може бути зумовлене споживанням буряку, чорниці, а також домішками крові.

3. Прозорість сечі. У нормі сеча прозора. Каламутність може бути спричинена бактеріями, еритроцитами, клітинними елементами, солями, жиром, слизом. Встановити причини помутніння сечі дає змогу мікроскопічне дослідження сечового осаду.

4. Запах сечі. У здорової людини запах свіжої сечі нагадує запах м'ясного бульйону з різними відтінками залежно від спожитої їжі.

Нормальна сеча, що постояла деякий час на відкритому повітрі, або свіжа сеча при запальному процесі в сечових шляхах має запах аміаку. При цистинурїї сеча має запах сірководню, при цукровому діабеті внаслідок ацетонурїї — запах гнилих яблук; неприємний запах меркаптану з'являється після споживання великої кількості часнику, хрону.

5. Визначення відносної густини сечі.

1. Налити сечу в циліндр по стінці так, щоб не утворювалась піна. Якщо піна утворилась, її потрібно зібрати фільтрувальним папером.

2. Сухий урометр занурити в сечу і розмістити у вертикальному положенні.

3. Визначити відносну густину за нижнім меніском рідини, який має розташовуватися на рівні очей. Вимірювання потрібно проводити при температурі 15 °С. У разі коливання температури потрібно вносити поправку: при підвищенні (зниженні) температури на кожні 3°С додавати (віднімати) 0,001.

Якщо сечі мало, то можна перед дослідженням розвести її в 2— 3 рази дистильованою водою, а потім одержані цифри помножити на ступінь розведення.

У нормі відносна густина ранкової порції сечі — 1,016—1,026 г/л.

6. Визначення реакції сечі. У нормі реакція сечі нейтральна або слабко кисла.

За допомогою індикаторного паперу

Занурити індикаторний папір у досліджувану сечу. Порівняти зміну кольору паперу з кольоровою шкалою, кожна смужка якої відповідає певному значенню рН.

За Алексєєвим

1. У хімічну пробірку налити 2—3 мл досліджуваної сечі і додати 1—2 краплі індикатора — 0,25 % розчину бромистого синього.

2. Оцінити результати: жовтий колір — кисла реакція, бурий — слабко кисла, трав'янистий — нейтральна, бурувато-зелений — слабко лужна, синій — лужна.

7. Визначення білка в сечі уніфікованим методом із сульфосаліциловою кислотою. У дві пробірки налити по 3 мл профільтрованої сечі. В одну із них додати 6—8 крапель 20 % розчину сульфосаліцилової кислоти. На темному фоні порівняти обидві пробірки. Помутніння сечі в пробірці зі сульфосаліциловою кислотою свідчить про наявність білка.

Рекомендації щодо оформлення протоколу: провести дослідження кількох зразків сечі, оцінити отримані результати і зробити висновки.

Практична робота №2. Визначення кліренсу сечовини та інсуліну

Основною кількісною характеристикою процесу фільтрації є швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ).

ШКФ — це обсяг первинної сечі, що утворюється в нирках за одиницю часу. ШКФ у фізіологічних умовах підтримується на досить постійному рівні (незважаючи на зміни системного АТ) за рахунок механізмів авторегуляції. ШКФ визначають завдяки порівнянню концентрації визначеної речовини в плазмі крові та сечі. При цьому використовувана речовина має виділятися разом із водою тільки шляхом фільтрації і не всмоктуватися в нефроні назад у кров. Речовинами, за якими визначають ШКФ, є сечовина, креатинін, інулін (полімер фруктози), манітол.

Оцінити клубочкову фільтрацію можна за коефіцієнтом очищення або кліренсом.

Кліренс — це об'єм плазми у мл, який повністю очищується від певної речовини за 1 хв (мл/хв). Кліренс визначають за загальною формулою:

С= (U•V)/Р , де

С — кліренс, мл/хв;

U — концентрація досліджуваної речовини в сечі;

V — діурез за 1 хв (мл);

Р — концентрація речовини в плазмі крові.

Величина ниркового кліренсу залежить від площі поверхні тіла досліджуваного, тому потрібно перераховувати ці показники на стандартну поверхню тіла дорослої людини (1,73):

С= (Абсолютний кліренс • 1,73) / Поверхня тіла хворого.

Поверхню тіла хворого визначають за формулою Дюбуа або за номограмою.

У нормі кліренс сечовини становить 60—80 мл/хв, а інуліну — 109-124 мл/хв.

Чітке зниження ШКФ при запальних захворюваннях нирок (нефриті) супроводжується зменшенням виділення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, зокрема сечовини, сечової кислоти, креатиніну та ін., що призводить до так званої азотемії (підвищення концентрації цих компонентів у плазмі крові).

МЕТА: провести розрахунок кліренсу на прикладі ситуаційних задач.

МАТЕРІАЛИ ТА ОБЛАДНАННЯ: ситуаційні задачі, номограма.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ: людина.